Усьому є пояснення, але не всьому є виправдання. Це історія не про подивування. Це – історія про знущання. Лише це слово приходить на думку від побаченого: мати, яка похоронила сина просить не танцювати на його кістках.

Сама постать одинокої жінки в чорній хустині – це ж скільки відваги потрібно лише для того, щоб сказати про те, що думають всі. Думають, бачать, розуміють і німіють. А вона промовила. Як до такого дійшло?

Як могла владна гнилизна і безчестя настільки сильно спотворити рівень людяності і відчуття відповідальності людей владних вершин, з яких ті уже нічого не бачать. Нічого і нікого. Як можна було настільки завішатись медалями і обкластись подяками, щоб повністю загубити моральну орієнтацію.

Схоже, що хтось спеціально позатикав роти всім, хто не втратив совісті й здорового глузду аби хоча б собі зізнатися у тому, що злодійня, котра засіла в міській раді, зовсім пустилася берега і, сп’янівши від влади, не приходячи до тями, мете все підряд без розбору.

Влада у місті вже давно пахне не довірою, а перегаром і постійним зловживанням. Це називається патогенна безвідповідальність. Та невелика кількість стриян, які не бажають рахуватися з реальністю – теж реальність, із якою треба рахуватися. Постійний парад вишииванок, бравада вручень нагород, преміювання і решта превелебної показухи – це і є все, на що здатна сьогодні стрийська влада у розпорядженні якої перебуває децентралізований півторамільярдний бюджет.

Це – дійсність. І цю дійсність неможливо вже нічим замаскувати.

Якщо вчасно не зробити висновки, вони перероджуються у вироки...

Жлоби в жалобі не ходять.

Leopolis.news