Що було першим: українська демократія чи її сенс? І чи можна демократію, засновану на перевазі кількості, вважати такою? Більшість може і складається випадково, але меншість – завжди свідомо. Те що свідоме – керує, те що несвідоме – кероване. Справа в тому що західні демократії формувалися віками, а ми її основні вади успадкували і впровадили за якісь десятиліття.

В класичному розумінні держава – це ідеальна модель монетизації людської фізичної і розумової енергії на благо самої людини. Людський капітал був, є і залишиться основою соціально-економічного розвитку всього і всюди. Нема людини – нема країни. Крапка. Шкода що нижчі щаблі розвитку на вищих щаблях влади цього не розуміють.

В українській редакції слово «монетизація» замінили на «утилізацію». Адже історія будь-якої країни це історія народу цієї країни, не населення – а народу.

Україна з українцями сьогодні не влаштовує нікого. Європа з українцями – так. Америка з українцями – так. Канада з українцями – так. Саме там конвертується сьогодні енергія українства. Адже щоб отримати гідного лікаря, вчителя чи інженера потрібні десятиліття, а от для того щоб той вчитель покинув країну – достатнього одного дурнуватого закону. І тоді важко пояснити тому нужденному інженеру, чому у чиновників народжуються діти-мільонери, а його – дихають злиднями. Чому прокурори – це найуспішніші бізнесмени без стартового капіталу. Чому володіють майном одні – а захищають його ті, кого його позбавили…

Та повернемося до демократії. А точніше – до того що робить її справжньою і наділяє правом називатися такою. Це – воля і свобода. Воля – як внутрішня здатність і намір робити вибір. Свобода – як зовнішні умови, що дозволяють цей вибір зробити і діяти відповідно. Ні того, ні іншого українці ще в очі не бачили. Не бачили – бо не можна покладатися на очі, коли розфокусована уява…

Зір тут ні до чого: просто уявну демократію побачити неможливо – можна лише уявити.

Олег ФИЛИК, доктор філософії з політичних наук