03-09-2024 16:182249
Департамент освіти і науки Львівської ОВА продовжує цикл інтерв'ю із вчителями Львівщини, які підготували найбільше переможців шкільних олімпіад. Сьогоднішня розмова з Віктором Колдуном – учителем, винахідником, керівником Ресурсно-методичного центру науково-дослідних технологій НВК «Школа комп'ютерних технологій – Львівський технологічний ліцей».
Дітей до олімпіад я готую фактично вже 10 років. Але тут слід уточнити, що йдеться лише про олімпіади з екології. Водночас я здебільшого готую дітей до науково-технічних конкурсів, як-от, конкурси-захисти Львівської обласної Малої академії наук, конкурс «Всеукраїнський юнацький водний приз», Еко-Техно Україна, Інтелтехно, виставка-конкур «Майбутнє України» і так далі.
Методи змінились, однак змінилися зовнішні умови.
До повномасштабної війни у нас ще були якісь спонсори, адже підготовка до конкурсів – це справа затратна. Але тепер в державі інші пріоритети, нам треба допомагати ЗСУ, і це справедливо, однак фінансово готуватись до олімпіад і конкурсів стало набагато складніше. За таких умов підготувати справді якісний проєкт вельми не просто.
У мене в середньому в рік 20-30 дітей беруть участь у конкурсах та олімпіадах. Відтак, вони посідають приблизно до ста призових місць на міжнародних конкурсах, в Україні та в області.
Якщо ж говорити суто про міжнародні змагання, то мої вихованці в рік привозять до України з різних конкурсів до 10 злотих медалей. Щодо олімпіад, то у нас тільки одна золота медаль з Міжнародної олімпіади з екології. До речі, цього року не було обласного етапу Олімпіади з екології, тому у нас тільки перше місце в місті й все.
Першу значну перемогу пам'ятаю, її здобула учениця Зеновія Швайка, яка на республіканській олімпіаді з екології посіла здобула перше місце. Згодом вона поїхала на «Інтелтехно», на «Водний приз» у Швецію, і зрештою стала найкращим молодим науковцем Європи. Це було років 11 тому, ми приватно займалися.
Загалом кажучи, я не виділяю перемог, тому що кожна з них якось карбується в пам’яті, кожна є чимось цінна і неабияким досягненням. Наприклад, пригадую Єлизавету Підкопаєву, яка виборола золоту медаль на Олімпіаді з екології.
Секрет один – це системна і напружена робота. А відтак добре підготовлена презентація. Як відбувається робота над проєктом? Я пропоную дитині, скажімо так, знайти якусь проблему, яку вона хотіла б розв’язати. Відтак, ми спільно знаходимо якесь рішення і починаємо працювати над проєктом. У процесі роботи отримуємо нову інформацію і, відповідно, вже через два-три тижні або через два-три місяці в нас визріває зовсім інше рішення. Потім такий цикл кілька разів повторюється, і отак ми виходимо на остаточний розв’язок.
Знаєте, є таке правило, що підготовка до якісної дії – це все, а сама дія - ніщо. І це правильно, тому що, хай як добре ви підготуєте доповідь, вас однаково переб'ють, спробують заплутати, але якщо ви добре відпрацювати етап підготовки проєкту, то якісь питання чи фрази, вас не зіб'ють з теми.
Сьогодні у мене підхід щодо мотивації дуже простий. Можливо, він дещо жорсткий, однак, як на мене, правильний. Я кажу дітям так, що у нас війна і якщо ви хочете, щоб українці, зокрема, ваші близькі, могли жити в безпеці, то ви маєте вчитися і ще раз вчитись, бо, можливо, саме ви станете фаховими розробниками нових військових технологій.
До слова, можу вам сказати, що Богдан Главацький, який нині перебуває в США, є автор проєкту, який фінансує американська армія.
Так, учень-випускник Львівського технологічного ліцею, де я викладаю, його проєкт стосується евакуації поранених з поля бою.
Так. У мене був один учень. Він займався рік через рік. Приходив, готувався, посідав перші місця на конкурсах, а потім зникав на рік, а згодом знову з’являвся. Така реальність. Як відомо, мозок у дітей розвивається не лінійно: різні мозкові зони формуються з різною швидкістю. Сьогодні хочеться співати і танцювати, завтра – вчити математику і робити технічний проєкт, а після того знову співати. Це абсолютно нормально.
Дуже часто діти вчаться хвилями. Але є і такі, котрі втягуються в процес і системно працюють.
Хай буде більше конкурсів, щоб діти мали змогу брати у них участь. Всі батьки кажуть, що діти повертаються з республіканських конкурсів зовсім іншими. У них вже інша мотивація.
Тут річ у тому, що ми займаємося понад шкільну програми. Тому я не можу нічого вимагати. До того ж у дітей є багато шкільних обов’язків. Тобто у нас все суто добровільно. З батьками в мене, як правило, добрі стосунки. Багато хто з них вникає у подробиці.
Я не сприймаю це як додаткову роботу. Навіть не знаю, мені це цікаво, бо я це можу робити. За освітою я інженер-математик, займався розробкою обладнання для промисловості, починаючи від його проєктування, виготовлення і до запуску. Коли ж у нашому регіоні промисловість занепала, я пішов вчителювати. Мені це цікаво. По-перше, це тебе самого підтримує у добрій інтелектуальній формі, навіть робить трохи молодим. Ну і цікавий сам процес, коли не тільки ти сам винаходиш, а й діти винаходять. Власне, навчити дітей робити винаходи – це моя спеціалізація.
Цікавлюся, звісно. Ми підтримуємо зв'язки. В цілому їх життя складається добре. Вони реально здобувають ті знання і навички, які потім стають у пригоди в дорослому житті.
Зізнаюсь, цілком випадково. Якось я познайомився з колишнім директором Львівського технологічного ліцею нині покійним Василем Михайловичем Пострільоним. Ми розмовляли про освіту, він розповів, що організував гурток, щоб діти через заняття наукою і технікою почали цікавитись, а відтак вивчати, так звані, точні науки. Він запропонував мені його очолити. Спершу ми його розвивали на приватній основі. Нам фінансово допомагала Львівська кавова фабрика. Почали працювати над проєктами, але згодом з’явилось бажання випробувати свої сили на міжнародних конкурсах. По тому на базі гуртка був створений Ресурсно-методичний центр Львівського технологічного ліцею, де я досі працю завідувачем. Знаєте, часто запитують, в чому сенс життя, так от я свою відповідь знайшов: сенс життя у тому, щоб надавати життю сенс.
Я працював конструктором промислового обладнання. До освітянської спільноти долучився 10 років тому, мені тоді було майже 50 років.
Я викладаю робототехніку, хоча це дуже складно, бо потрібен окремий підхід буквально до кожного учня. Річ у тому, що в класі багато дітей, а щоб пояснити, що то за дріт звисає з тієї плати - це вимагає індивідуального підходу. Я кажу так: робототехніку маже опанувати кожен, але потрібен індивідуальний підхід.
Все важливе. Чіткі правила, професіоналізм і розуміння для чого ви спілкуєтесь. Якщо ви налаштовані на процес, то це одне, але я цього не розумію. На жаль, наша школа більше націлена на процес. Діти сидять і щось вчать. Однак коли ви спрямовані на результат - це зовсім інший підхід, який я і сповідую: має бути налаштування на результат.
І ще одне. Важливо, щоб вчитель мав терпіння, коли дитина щось не знає чи не розуміє. Наприклад, нині з'явилися дуже добрі підручники з фізики, а до того було казна-що, я давав дітям американські підручники, навіть не зовсім підручники, а книжки про фізику. Різних авторів. І я помітив, що різним дітям «заходять» різні автори. Розумієте, коли я готую дітей на конкурси, то я мушу їх навчити, щоб вони добре розуміли предмет. Скажімо, Богдан Главацький, якого я вже згадував, вивчив деякі розділи механіки на рівні університету, при чому серйозного університету. Під час проєкту він на рівних консультувався з американською професурою.
Саме так. Коли ми говоримо про знання мов, то ту також важлива мотивація. У мене була одна учениця, яка сьогодні перебуває Фінляндії. І от сталося так, що на конкурс прийшов представник посольства США. А в дітей проблема з англійською. І вона попри те що, до того ніколи такого не робила, почала перекладати. Я потім з нею говорив. Вона розказала, що вивчала англійську, але щоб так з ходу перекладати, то у неї такої практики не було. Щось клацнуло і вона стала добре розуміти про що говорив американець. Тобто, виникла стресова ситуація, яка, сказати б, запусти в роботу знання. Так само часто стається на конкурсах, діти попадають в таку ситуацію, що їхні знання активізуються, але ці знання мають бути.
Добрий вчитель - це орієнтований на результат вчитель, який радіє, що його учні обганяють його і ті чи інші речі виконують швидше і вправніше ніж він. Треба радіти тому, що діти краще за вчителя починають знати і розуміти. Це, скажу чесно, дуже приємно. У мене є такі учні, що з окремих питань мені потрібно вже вчитись у них.
Leopolis.news