Рак – діагноз, який найбільше бояться почути. Це слово не вживають у розмовах, про цю хворобу не жартують, про цей вирок воліють мовчати. Тетяна Рослякова – досвідчена та відома лікарка-онколог, яка не з чуток знає, наскільки несподівано ця хвороба приходить у життя. Про табуйовану тему та професію онколога читайте в ексклюзивному інтерв’ю.

Що підштовхнуло вас обрати професію лікаря-онколога і присвятити їй понад 20 років життя?

З дитинства моєю улюбленою грою було моделювання прийому в лікаря. Це був як знак. У випускному класі чітко визначилася з професією – лікар! Пізніше вже зупинила свою увагу на онкології. І зізнаюся, попри всі труднощі професії, жодного разу не пошкодувала про свій вибір.

Близько 20 років працювала в різних клініках, але життя підсунуло мені випробування, після якого все змінилося. Вирішила, що більше не повернуся як лікар у жодну онкологічну клініку, тому почала приймати пацієнтів приватно.

Професія лікаря вимагає постійного вдосконалення. Щодня читаю щонайменше одну статтю, щомісяця слухаю кілька вебінарів на тему онкології. Також часто відвідую семінари, конференції.

Які перші кроки, коли пацієнт приходить до вас на лікування?

Ми з пацієнтом укладаємо так би мовити договір про співпрацю. Перед початком лікування я запитую: «Ну що, готові?» і поки не побачу в очах чітке: «Так», то лікування не починаємо. Чому? Бо немає сенсу лікувати людину, яка не хоче вилікуватися, не готова до випробувань і болю, банально не хоче чіплятися за кожну соломинку надії на одужання.

Поділіться вашими правилами роботи?

Золоте правило, як і тисячу років тому, «не нашкодь». З моїх правил – вести прийом стільки, скільки треба. Іноді потрібно 15 хвилин, а часом і 2 години. Я мушу приділити стільки часу, скільки потребує пацієнт. Також я сама регулюю кількість пацієнтів на день, щоб утома чи недосипання не заважали працювати.

Рання діагностика – це запорука одужання?

Перша стадія раку майже завжди виліковна. А для раку молочної залози, раку шийки матки, раку легень й інших пухлин є ще нульова стадія, яку можна повністю вилікувати. Рак молочної залози можна запідозрити ще при мамографії. Тому мамографію потрібно проходити всім жінкам після 40 років. Рак шийки матки розвивається швидко з дисплазії, яку вчасно не діагностували та не вилікували. Тому жінки повинні ходити до гінеколога обов'язково хоча б раз на рік.

Наскільки важлива допомога психолога в ситуації, коли людина чує діагноз «рак»?

Психологи, які працюють з онкопацієнтами, повинні володіти певними, можна сказати специфічними, знаннями та навичками. Оскільки таких фахівців в Україні одиниці, то я виконую функцію психолога сама. Бо за роки роботи навчилася тонко відчувати пацієнта та знаходити з ним спільну мову. Я скільки працюю, стільки й займаюся цим сама, без цього ніяк.

Пам'ятаєте, я вже казала про негласний договір з пацієнтом? Коли пацієнт розуміє, що він працює так само, як і я, і в нас одна мета – це мобілізує внутрішні резерви організму. Ми багато говоримо з пацієнтом, іноді добираємося до проблем у сім'ї, дещо осмислюємо, змінюємо. Усім своїм пацієнтам кажу, що вони мають бути борцями за своє життя.

Що може допомогти пришвидшити процес одужання і лікування?

Основа успішного лікування – перш за все правильно поставлений діагноз. Скільки разів бувало, що людям неправильно визначили стадію. Саме від стадії залежить лікувальна тактика. Друге – суворе дотримання міжнародних стандартів. Без дивних «ноу-хау» і «власних методик». Третя запорука успішного лікування – пацієнт має бути впевнений у своєму лікарі. Тому лікар має почути пацієнта, вислухати всі його думки, побоювання, побажання. Лікування – це командна гра: лікаря, пацієнта та родичів.

Як друзі та рідні можуть допомогти в одужанні?

Родичі можуть допомогти спланувати обстеження, максимально тверезо підтримувати без голосінь, без істерик, не вживаючи слово «рак», бо я відразу забороняю це слово в нашому лексиконі, замінюємо його на інші слова. Рідним я завжди даю повну інформацію, хворому намагаюся говорити не зовсім усе, особливо якщо стадія запущена. Хоча родичі бувають різні, бували випадки, коли хворому доводилось їх заспокоювати і підтримувати. Проте завжди застерігаю родичів: не приймайте на себе роль лікаря і не намагайтеся вирішувати за пацієнта.

Як обрати свого лікаря?

У нашій країні не було такого підходу раніше – вибрати свого лікаря. Люди були і тепер багато хто залишається заручниками системи. Багато хто лікується в державних закладах і потім скаржиться, що їх не чують, не бачать, не розуміють. Як то кажуть, миші плакали, кололися, але продовжували їсти кактуси. Раджу обирати лікаря за відчуттями «моя – не моя людина», бо ви проводитимете з ним багато часу. Звісно, знання, досвід й успішні приклади відіграють неабияку роль у виборі.

Нині часто говорять про емоційне вигоряння в багатьох професіях. Як рятуєтеся ви?

Лікарі як ніхто знають про емоційне і професійне вигоряння. Якщо вчасно не переключатися і не відпочивати, то можна втратити інтерес і назавжди піти з професії. Я вже багато років займаюся спортом кілька разів на тиждень: плавання, фітнес, ранковий біг. Також дуже люблю подорожі, вже відвідала 25 країн, у деяких була по кілька разів, не менше люблю тури Україною, а у вихідні часто йду на екскурсії Києвом.

Знаю, що ви виховуєте доньку. Вона пішла по ваших слідах?

Моїй доньці 21 рік, вона вчиться в Київському медінституті, сама вирішила, що хоче бути лікаркою, хоча і мій приклад відіграв не останню роль. Паралельно підробляє медсестрою в реанімації міської лікарні.

Розмовляла Дар’я БАВЗАЛУК, для Leopolis.news