Пані Катерино, про Вас я довідалася насамперед як про авторку книжок «Іногда» і «Кольорові оповіді». А тепер от, бачу, Ви тримаєте в руках «Миколчині сни».

Це ідея Оксани Думанської. Вона написала чудові оповіді й запропонувала, щоб ілюстрації виконали діти. На допомогу нам прийшли працівниці бібліотек, які організували учнів з різних шкіл Львова, а мені залишилося лиш пояснити юним художникам, що таке ілюстрації та як їх виконати. Це було цікаво мені, бо діти працювали без попередніх студій, ніби підтверджуючи гасло мого порадника «Кожна дитина – художник»! Ось тепер на Форумі ми зможемо продемонструвати цей проект, який, гадаю, буде цікавий і дітям, і дорослим: педагогам, батькам.

Авжеж, це – дитяча книжка. А я знаю Вас як авторку дорослої прози. Дві книжки, видані фактично самотужки…

Щодо «Кольорових оповідок», то це коротка проза. Мені подобаються згустки образів, уміщені в короткі новели, оповідання. Нещодавно кілька нових творів надруковано в «Дебют-газеті», що виходить у Херсоні. Роман «Іногда» – ретро-історичний. Є задум написати роман-колаж чи роман-пазл. На сьогодні в процесі праця над великим романом з попередньою назвою «Перетнути ріку», в основі якого – доля чотирьох жінок-музиканток. Юні, вони мріють про білий рояль у концертному залі. А потім життя вносить свої корективи і, мабуть, цікаве те, що це будуть МОЛОДІ Жінки віком після 60… Там буде багато опису з минулого. А закінчитися все повинно новорічною ніччю на Майдані 2014 року.

Ваша педагогічна праця з юними художниками вийшла книжкою. У ній – поради, як не ламати дитину, як правильно і цікаво залучити її до мистецтва.

На педагогічній ниві я з 1975 року. Після закінчення вишу мене скерували в Черкаси головним художником, але я лишилась у Львові. Життя внесло свої корективи і треба було вибирати: бізнесова кар’єра чи творча праця. Тому вдень працювала завідувачкою студії образотворчого мистецтва при Палаці піонерів (тепер Центрів творчості), а ночами – на ЛКСФ у творчій майстерні. Було важко, але цікаво, бо з дітьми теж треба було працювати творчо. Власне, тоді почала виробляти свої програми, випрацьовувала методики. З того часу не полишаю педагогічної роботи.

Ви й раніше писали, правда ж?

Мої вірші друкували в самвидавському журналі «Скриня» (1969-1970). Це був культурологічний зшиток. Існувало лише 7 примірників, надрукованих на машинці. Там не було нічого політичного, але тодішні так звані органи вилучали його при обшуках як докази шкідливої антирадянської діяльності. Цікаве інше: всі, хто там друкувався, стали гарними митцями. Ось буквально днями вийшла книжка, що багатьох нас знову об’єднала, – це спогади про одного з авторів «Скрині» Олега Лишегу.

У Вас багато різних напрямів творчої діяльності. Окрім літератури, це ж і Ваш фах – скульптура.

Я насолоджуюся працею. Для мене особисто процес створення скульптури, виготовлення кераміки, зустрічі й бесіди про мистецтво – це й є життя. Удома, під боком, чоловік Володимир Немира, творчий і цікавий живописець, графік, особистий критик і побратим.

Спільно з Володимиром ми здійснили проект «Схід-Захід: єднання», відвідали 22 міста. Везли зі собою картини, скульптури, книжки й віру в Україну. Побували у Бердянську, Енергодарі, Миколаєві, Запоріжжі, Маріуполі та інших містах. Люди найбільше потребують спілкування, діалогу, розмов. Тепер у нас є багато друзів у кожному місті України.

Діти теж творчі й активні – нам цікаво. Ось у жовтні дочка (співачка Мар’яна Садовська – авт.) приїде в Україну з новими концертами, проектами. А ще діти в студіях, з якими працюю, не дають зупинятися, ставлять нові планки, спонукають до подальших цікавих проектів.

Щойно повернулася з Німеччини, де була гостем-художником, демонструвала свої твори на Міжнародному скульптурному пленері – отримала нові ідеї і... Треба працювати. Підростають онуки –з ними теж цікаво. Вони формуються, шукають свого місця у світі. Ось у травні повернувся з плавання на паруснику через Атлантику 16-річний онук, цікаво розповідає про набутий досвід. «Я маю багато роботи», – заявляє один з молодших, трирічний Сергійко. Життя триває.

Тобто Ви не втручаєтесь у творче життя родини?

Ми знаємо, що робить кожен, над чим працює. Ми близькі між собою, але вважаю, що кожна людина має виконати СВОЄ призначення.

Ваші предки також були творчими людьми?

Станіслав Людкевич – вуйко мого дідуся Олександра Волошинського. Прабабуся Олена – з Бачинських. Дідусь був радником Івана Огієнка. Сильна й цікава була бабуся Катерина. Від них навчилася відчувати смак життя. Від татового роду, неграмотних селян Макара й Антоніни з-під Дубна і Кременця, дістала досвід замилування поетикою буття, особливого «чуття єдиної родини». Тому вважаю, що я з усієї України – від Криму, Дону до Карпат і чернігівських просторів. Дідусь свого часу гарно малював. Моє дитинство сформувалось у його кабінеті, де пахло олійними фарбами.

Дякую Вам за цікаве спілкування. Нехай усе задумане здійсниться! Сил і наснаги Вам і Вашій творчій родині!

Фото з особистого архіву Катерини Немири

Спілкувалась Оксана КРИШТАЛЕВА, спеціально для Leopolis.news