Що змінилося в планах Кремля щодо України протягом останніх років російсько-української війни? Тепер вони говорять не про реставрацію імперії, а про створення економічного, військово-політичного об’єднання під російською парасолькою. Але це буде та сама імперія, що нагадуватиме Попандопуло з кінокомедії «Весілля в Малинівці»? Пригадуєте, як він ділив усе по-братськи: це моє, і це моє, а якийсь непотріб — тобі. Навіть кремлівські «пісатєлі» доходять висновку, що тема — війна на Донбасі — це шлях в нікуди. Ось що пише Владислав Шуригін в книжці «Як воюють на Донбасі»: «Необхідно вкладати гроші в проросійські регіони, надавати пільги. Лише створивши в цих регіонах гідне життя, прив’язати їх до себе рублем і товарами, мовою і культурою, тільки тоді зможемо розвернути Україну до Росії».

Чомусь навіть кремлівські політологи доходять думки, що потрібно розвивати економіку Росії, а не махати ядерною дубинкою? До речі, цей же Шуригін визнає: українці воюють жорстко, азартно, вони мотивовані і готові воювати, а українське суспільство, як і раніше, об’єднане навколо свого політичного керівництва.

Тож навіть із цих антиукраїнських книжок випливає, що Росії нічого не світить в Україні.

На отруту завжди знайдеться протиотрута

«Ми змушені допомогти росіянам позбутися пережитків імперського минулого і збудувати демократичну державу. Найбільша наша допомога полягатиме у тому, що ми не підтримуватимемо великодержавної імперської політики Росії. Через 50 років росіяни подякують Україні, бо вона обрала свій шлях у лоно цивілізованих європейських народів і таким чином прискорила процеси демократизації російського суспільства.

Найближчими десятиліттями ми приречені на тривале перетягування каната між Москвою і Києвом. Іншого порятунку, як відновити колишню імперію, за будь-яку ціну втримати Україну під своїм впливом, нинішня політична еліта Росії не бачить.

Нам залишається лише переконати наших сусідів, що вибір України в інтересах обидвох народів» — ці рядки з книжки «Як нам бути з Росією?» я написав ще в 1996 році під час роботи в Москві, коли Борис Єльцин закликав йти в Європу, а Державна дума намагалася провокувати нові конфлікти. Ці слова досі не втратили актуальності. У Росії з того часу у взаєминах з сусідами нічого не змінилося.

Ми живемо в умовах війни з Російською Федерацією. Що роблять проросійські партії та «п’ята колона» в Україні? Створюють «партії миру», закликають за будь-яку ціну домовитися з Кремлем. Що паралельно з цими процесами буде відбуватися? В тій чи іншій частині країни виникатимуть конфлікти, штучно провокуватимуть невдоволення. Російські підрозділи інформаційно-психологічних операцій сіятимуть ворожнечу, невдоволення, страх і боязкість. Нинішня війна — це не тільки танки і ракети, це й інтелігентні хлопчики з комп’ютерами в руках, які здатні за допомогою інформаційних технологій нейтралізувати цілі підрозділи, збурити народ і зіштовхнути між собою сусідні країни. У їхньому арсеналі великий компонент засобів впливу на маси.

Пригадуєте, як в обласному центрі на розтяжках підірвалися два поліцейські, або як зривали пам’ятники? Це був пробний камінь, як відреагує українське суспільство. Якщо настане активна фаза, таких вибухів буде в десятки разів більше. І ворожа інформаційна лавина охопить цілі регіони, сіючи страх і ненависть.

Але все залежить від нас з вами. Якщо ми не піддаватимемося на ворожу пропаганду, ніхто нас не розсварить, ніхто не спровокує штучні конфлікти. Ми це вже продемонстрували на Майдані, коли російська військово-диверсійна машина виявилася безсилою перед вибором народу. Не допомогли навіть величезні фінанси, виділені для створення так званого поясу стабільності, або якщо говорити зрозуміліше — контролю над Україною.

На отруту завжди можна знайти протиотруту. «П’ятій колоні» ми протиставили широкий волонтерський рух. Проросійським «голубам миру» нині протистоїть палке прагнення українців до економічної й духовної свободи. Це історичний шанс, бо ми розрубали ланцюги, якими нас намагалася прикувати Росія.

Чудес не буває

Під час роботи у Москві я, український журналіст, щодня ходив у Державну думу — це нижня палата російського парламенту — і слухав, як депутати намагаються проштовхнути законопроект про денонсацію Біловезьких домовленостей. При владі тоді ще був Борис Єльцин, який закликав йти в Європу, а депутатам не вистачало 30—40 голосів, щоб відродити СРСР. Такі веселі були часи! Росіяни весь час марили, як підняти з руїн розвалену імперію. Народ у біді, ледве кінці з кінцями зводить, а вони обіцяли останню сорочку зняти, але створити так званий пояс стабільності навколо Росії. Їм роками втовкмачували, що відходить Україна — і кінець Росії.

Мене деколи запитують, у чому між нами різниця?

— Ми — землероби, роботяги. Звикли досягати всього важкою працею. У росіян — менталітет кочівників. Постійно воювали і захоплювали чужі території. Якщо ми більше тяжіємо до Європи, то вони — до Азії. Вони протягом усієї історії вірили, що прийде якийсь добрий цар-батюшка і створить чудо, немов чарівник із пересувного цирку-шапіто. Але чудес не буває. Ми утверджуємо своє майбутнє працею, а вони — війною.

Кремлівський мрійник Володимир Путін демонструє всьому світу, що бідному російському народу нічого втрачати, а ви, ситі і задоволені життям, бійтеся і начувайтеся. Але що довше Путін залишиться при владі, то більш згубним буде його царювання.

Ми бачимо іншого Путіна, не того, що звично росіянам демонструють контрольовані телеканали. Кремлівський Путін — це запрограмований робот. Порівняйте його манеру поведінки, вираз обличчя з іншими світовими лідерами. Поводиться як посередній опер з арсеналом стандартних приколів, жодного благородства і великодушності.

Після провального параду 9 травня не було жодних сумнівів, що він полетить саме в Красну Поляну, гірське селище біля Сочі. Там Путін лікується від докорів сумління й намагається обмежити на себе вплив кремлівського середовища. Це його закрита гавань, де він обдумує, як скористатися останньою історичною можливістю для облаштування держави. Якщо ця спроба виявиться невдалою, то Росію очікуватимуть міжнаціональні конфлікти та локальні війни. Навіть війна з Україною не відверне увагу невдоволеного народу. За будь-якого розвитку подій Путін приречений, якщо він зробить крок назад. Кремль роками готує народ до війни, як тепер закликати до миру?

Постає ще одне питання, а що буде з оточенням Путіна? Цар не вічний. Яке оточення?

Учора Єльцин говорив: йдемо в Європу! І росіяни крокували в Європейський Союз. Нині Путін каже: будуємо «рускій мір». Будують! Завтра кинуть клич: всі у тундру! І побіжать. У Росії завжди буде так, як скаже цар-батюшка.

Ми — інші

Авторитарна система — це вічні конфлікти і постійне протистояння, це нові вороги і постійний страх, що підступна Америка захоче Росію захопити. Ці байки росіянам розповідають століттями. Саме тому Кремль готує для тих, хто хоче вирватися з-під впливу колишньої імперії, братську могилу. Схоже, кремлівські утопісти під впливом техно-опери Віктора Аргонова «2032: Легенда о несбывшемся грядущем» захопилися альтернативною історією.

Але лише в цьому мистецькому творі СРСР дожив до 2032 року.

Та вирва війни і вічних конфліктів, яка щороку з’їдає мільярди доларів російського бюджету, погубить саму Росію, як свого часу прискорила крах СРСР. Пригадуєте, як радянські війська ввели в Афганістан? Через десять років Союз перестав існувати. Але тоді члени Політбюро не мали рахунків за кордоном, і їхні діти не навчалися в престижних закордонних університетах. Тепер процес розпаду буде пришвидшений, бо російські олігархи інтегрувалися в світову економіку.

Російсько-українська війна дала нам чимало корисних уроків. Ми змудріли, змужніли і знаємо, що легше нейтралізувати кількасот бойовиків, ніж довести ситуацію до масштабного протистояння. Наші силовики в Донецьку і Луганську не були готовими застосовувати силу проти російських бойовиків, тому зараз маємо те, що маємо. Нічого дивного, навіть росіяни під час першої війни в Чечні виявилися не готовими застосовувати зброю. А під час другої війни їхній жорстокості в Чечні не було меж. Підганяли артдивізіони і зрівнювали із землею села. Але Україна — не Росія. Ми — інші!

Львів.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.