Митрополит Олександр (Драбинко), який у грудні 2019 р. перейшов до ПЦУ, досі вважає, що визнання нової церкви стало можливим винятково завдяки приєднанню до неї ієрархів Московського патріархату з «бездоганною канонічною гідністю» – його та митрополита Симеона (Шостацького). А раніше в приватних розмовах Драбинко висловлював думку про необхідність хоч би негласного перерукоположення ієрархів колишньої УАПЦ. Виходить, що Драбинко досі дотримується московської риторики щодо «українського розколу»? Адже це прибічники РПЦвУ стверджують, ніби хіротонії УАПЦ не були канонічними.

З приводу канонічності наших архіпастирів усі точки над «і» було давно розставлено в численних публікаціях ЗМІ. Співслужіння патріарха Варфоломія з колишнім главою УАПЦ митрополитом Львівським Макарієм (Малетичем) і митрополитом Галицьким Андрієм (Абрамчуком) демонструє впевненість Константинополя в наявності апостольського спадкоємства в єпископів колишньої УАПЦ – усупереч тому, що твердять православні кремлеботи. Чим же пояснити, що в контактах з православним світом ПЦУ робить ставку на Драбинка?

Дійсно, спершу саме Драбинко позиціювався в якості основного перемовника – спочатку УПЦ КП із Константинопольським Патріархатом, а потім ПЦУ з іншими Автокефальними Церквами. Тоді як вихідці з УПЦ КП зустрічалися з ієрархами та священиками Помісних Церков виключно на Фанарі, митрополита Олександра направляють із візитами в Єрусалимський Патріархат, Еладську Церкву. Без якихось явних офіційних повноважень він проводить зустрічі та веде переговори з Патріархом Варфоломієм. Паралельно з єпископами колишньої УПЦ КП він стукається в двері настоятелів Афонських монастирів…

Не думаю, що митрополит Епіфаній насправді сумнівається в канонічності митрополита Макарія і його архіпастирів. Але московська пропаганда в Помісних Церквах працює набагато ефективніше за нашу. У цю боротьбу путінським режимом вкладаються великі сили й засоби. А ми, замість того, щоб спростовувати плітки документами і боротися за добре ім'я своїх архіпастирів, потураємо наклепу на них. Адже набагато простіше послати закордон колишнього митрополита РПЦвУ або колишнього архімандрита Православної Церкви Греції, ніж добитися визнання і поваги для справжньо української ієрархії, що вистояла в найважчі для нашої Церкви роки.

Злі язики можуть припустити, що справжньою метою митрополита Олександра як в РПЦвУ, так і в Українській Церкві було і залишається, головним чином, посилення свого впливу. Не хотілося б в це вірити. Але варто згадати, що і в його дисертації 2011 року «Православ'я в посттоталітарній Україні (віхи історії)», і в підготовленому тоді ж за його участю фільмі «Анатомія розколу», заперечувалася ідея української автокефалії, критикувалися ієрархи УПЦ КП і УАПЦ. Чи корисна для єдності Церкви така небратня «ексклюзивність»?

Варто згадати й тих людей, хто стоїть за спиною митрополита Олександра, і те, чим вони займалися і займаються. Ми добре пам'ятаємо інформаційну кампанію проти митрополита Макарія, тоді ще глави УАПЦ, яка була організована кілька років тому: спроби збирати компромат на наших архієреїв, їх шантаж, тиск на Синод. Тоді не було особливим секретом, що окрім сумнозвісного «Фонду пам'яті Блаженнішого митрополита Мефодія» снаряди для цієї війни проти Церкви подавав батько Петро Зуєв - права рука владики Олександра, беззмінний автор його книг, спічрайтер і головний ідеолог. Та і зараз на сайті фонду то розхвалюють книгу Драбинки «Українська церква: шлях до автокефалії», то публікують його проповіді та інтерв'ю.

Можна також згадати й те, що Преображенський собор на Теремках, настоятелем якого є Драбинко, спочатку будувався для УАПЦ, але в 2010 році був переданий меценатом Ігорем Володимировичем Лисовим у користування Драбинка (тоді ще єпископа УПЦ МП) з політичних міркувань. А в травні минулого року владика Олександр пролобіював нагородження Лисова державною нагородою - орденом «За заслуги» I ступеня. Чи не боїться владика, що соратник «у боротьбі за Томос» Лисов тепер віддасть храм митрополитові Макарію, скажімо, як компенсацію за Андріївську церкву?

Можна, правда, згадати і позитивне. Ось, наприклад, владика Олександр на молитовних заходах на честь 30-річчя третього відродження УАПЦ, а ось він передає духівникові Фонду пам'яті Митрополита Мефодія о. Роману Будзинському в дар факсимільне видання Пересопницького Євангелія з нагоди 5-ої річниці упокоєння митрополита Мефодія (Кудрякова). При цьому всі такі випадки пов'язані з ім'ям покійного митрополита Мефодія. Адже на відміну від митрополита Макарія покійний митрополит Мефодій вже не може представляти жодної конкуренції «бездоганно канонічному» Драбинку, і демонструвати повагу до його пам'яті - і вигідно, і цілком собі безпечно.

Зазначимо також, що в РПЦвУ митрополит Олександр досі тільки заборонений в служінні, а не вивержений з сану, хоча судячи з репутації Владики, цілком міг би. В обложеному таборі молодої Автокефальної Церкви України він залишається тимчасовим даром і завжди може повернутися до своїх колишніх господарів. Ось тільки чи потрібні нам такі подарунки?

Володимир Бойко