Злодії роблять дурню погано, потім повертають все як було і кажуть, що це покращення. Головне сьогодні у владній пропаганді – щоб люди самі добровільно закривали очі і мовчали на все, що виходить за рамки телевізійної чи фейсбучної картинки.

Упродовж останніх місяців стрийська громада гралася в забавку під назвою «Будь першим, хто промовчить!». І мовчали. Мовчали один наперед одного. Мовчали в надуті губи і на повний голос. Хлюпали безпорадністю, шукаючи, на кого б повісити німі ярлики, зняті з власної шиї. Як не крути, а гнучкошийство тут завжди вдавалося добре і цінилося вкрай високо.

Це гра, мій юний друже. Гра, де обдурюють лише тих, хто вміє дурити себе. Гра, де залишаються чистими лише тому, що вміють вмиватися у брудній воді. Гра, де творять враження замість того, щоб створити результат. Гра, де відсутні опорна ідентичність, впевненість у минулому, теперішньому та майбутньому. Ми граємо у цю гру, бо хочемо позбутися своєї вродженої бракності.

Брехня, в яку повірив сам брехун, стає для нього правдою. Мене все більше інтригує й цікавить, чи справді ці всі самовираження можна назвати «власними», та ще й «думками». Чому всі ті дописи про намагання щось намагатися і далі по списку такі однакові поміж собою? Чому в них стільки мовчання про незручні проблеми? Чому в них немає спроб щось вирішити так, щоб справді вирішити, а не просто похвалити чи пообурюватись?

От за що можна любити Стрий – так це за подорожчання! Старі добрі міські проблеми, звісно, нікуди не зникли – вони просто стали платними для городян. А що – непогано: була просто проблема – стала платна проблема. Ну і, звісно, хтось на цьому заробив. Куди без цього!

Спочатку це було смішно, потім стало нудно, а зараз просто нудотно. Кажуть, досвідчений страус носить пісок із собою… Не знаю. Може, й так. Знаю лишень, що нижче себе не впадеш.

Олег ФИЛИК