03-08-2021 14:388402
Згідно з вимогами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. А обґрунтованим є таке рішення, яке в адміністративній справі суд ухвалив на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, які підтверджені тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні, а також була надана оцінка всім аргументам учасників судового розгляду. У Восьмому апеляційному адміністративному суді про статтю 242 Кодексу адміністративного судочинства України ймовірно не чули.
Теплого серпневого дня 2020 року в місті Коломия власник автомобіля «ВАЗ 211140» приїхав до будинку, що знаходиться на вулиці Якова Оренштайна, заїхав у двір, припаркував автомобіль і вже мав намір іти до свого помешкання.
Несподівано до нього підійшла поліцейська Коломийського відділу поліції Галина Вальчишин і повідомила, що автовласник порушив «Правила дорожнього руху», а саме: підпункт «и», пункту 15.9, розділу 15 «Зупинка і стоянка». У підпункті «и», пункту 15.9 «Правил дорожнього руху» сказано, що зупинка забороняється ближче 10 метрів від виїздів із прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Автовласник заперечив правопорушення і вказав поліцейській Вальчишин, що:
● по-перше, автомобіль запаркований на внутрішньобудинковій території;
● по-друге, до виїзду із подвір’я вулиці Якова Оренштайна на проїжджу частину вулиці є достатньо вільного простору.
Іще автовласник звернув увагу на те, що внутрішньобудинкова територія не належить до прилеглих до будинку територій, про які йде мова у «Правилах дорожнього руху».
Незважаючи на аргументи автовласника, поліцейська Вальчишин винесла постанову серії БАБ №254144 про адміністративне правопорушення, у відповідності до якої водія визнано винним за частиною 1 статті 122 КУпАП, за зупинку транспортного засобу на місці, що перешкоджає в’їзду до житлових будинків та прилеглих територій, і наклала на водія штраф у розмірі 255 гривень. У постанові поліцейська написала, що автомобіль припаркований не на вулиці Якова Оренштайна, а на вулиці Ірини Вільде.
Автовласник не погодився з таким рішенням і звернувся в суд.
Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Володимир П’ятковський дослідив позиції сторін, проаналізував матеріали справи і дійшов висновку, що позивач зупинив транспортний засіб у подвір’ї житлового будинку, де проживає. Дана територія не є прибудинковою територією, до якої можна заїхати з вулиці, оскільки це є подвір’я житлового будинку, в яке заїжджають лише його мешканці.
Суддя встановив, що фото і відео матеріали, які надала поліція, не підтверджують, що позивач порушив «Правила дорожнього руху». На візуальних матеріалах поліції видно, що автомобіль автовласника припаркований у дворі житлового будинку, в тупику, а тому ні в’їзду, ні виїзду транспортних засобів він не перешкоджає.
Суддя констатував, що поліцейська Вальчишин, під час притягнення до адміністративної відповідальності автовласника, порушила його права, передбачені статтею 268 КУпАП України, а також не належно дослідила всі обставини, які б свідчили, що автовласник вчинив адміністративне правопорушення.
Відтак суддя Володимир П’ятковський вирішив: «Визнати незаконною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії БАБ №254144 від 03 серпня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП – закрити».
Таке рішення суду не сподобалось у Головному управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області, яке вирішило відчистити свій мундир, сплямований службовою халатністю, і подало апеляцію.
Дивовижний Восьмий апеляційний адміністративний суд
Суддя Восьмого апеляційного адміністративного суду Володимир Макарик 16 лютого 2021 року встановив, що апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області подана з порушенням вимог, встановлених статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя дав поліції 10 днів для усунення недоліків.
Колегія суддів у складі Володимира Макарика, Надії Бруновської та Зоряни Матковської 31 березня 2021 року встановила, що на розгляд суду надійшла виправлена адміністративна скарга Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області. Водночас колегія суддів для об’єктивного, повного і всебічного з’ясування обставин у вказаній адміністративній справі, з урахуванням особливостей розгляду даної справи, вирішила за необхідне продовжити строк її розгляду на 15 днів. Справу призначили до розгляду на 21 квітня 2021 року.
Далі настала довга пауза, тривалістю тричі по 15 днів.
Врешті колегія суддів із новим головуючим, із суддею Русланом Шавелем, зібралась 7 червня 2021 року, щоби продовжити розгляд апеляційної скарги івано-франківської поліції. Попередній головуючий суддя Володимир Макарик пішов у термінову і довготривалу відпустку не лише з метою лікування, а й реабілітації. Є сумніви у тому, що суддя так раптово і так тяжко захворів, однак що написали у судовій ухвалі №97461124, те написали.
Через сім днів, 16 червня 2021 року, колегія суддів у складі Руслана Шавеля, Надії Бруновської та Зоряни Матковської ухвалили постанову, якою скасували рішення Коломийського міськрайонного суду, а скаргу поліції задоволили. Чим мотивувала себе колегія суддів, приймаючи таку чудернацьку постанову, незрозуміло.
Найперше схоже, що суддя Коломийського міськрайонного суду та апеляційна колегія суддів вивчали різні візуальні докази поліції. Суддя Володимир П’ятковський побачив, що автомобіль припаркований у подвір’ї будинку, в тупику, а колегія суддів у своїй постанові пише: «Наведені обставини зупинки зафіксовані поліцейською Вільчишин Н.І. на фото та відео, при цьому автомобіль позивача повністю перекрив виїзд (в`їзд) на прилеглу територію».
Незрозуміло дії якої поліцейської розглядала колегія львівських суддів. Якщо все ж таки дії коломийської поліцейської, то її прізвище не Вільчишин, а Вальчишин, як теж ініціали не Н.І., а Г.І. – Галина Ігорівна Вальчишин. Так написано у декларації поліцейської.
Важко втямити і суддівську констатацію: «Відповідно до ч.2 ст.258 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення в цьому випадку не складається, а сама постанова виноситься згідно ч.4 ст.258 КУпАП на місці вчинення правопорушення». При цьому колегія суддів не взяла до уваги частину 5 статті 258 КУпАП, в якій зазначено: якщо під час складання постанови особа оспорить допущене правопорушення, то уповноважена особа (поліцейська у даному випадку) зобов’язана скласти протокол про адміністративне правопорушення.
Не менш дивним є і аналіз фотодоказу поліції, представлений у справі. Колегія суддів пише: «Факт вчиненого правопорушення зафіксований на фотознімку (долучений до постанови); також від позивача відібрані письмові пояснення (а.с.47, 48). Стосовно представленого під час судового розгляду справи фотознімку з місця події (а.с.48) колегія суддів враховує наступне. Оцінюючи вказаний доказ, колегія суддів вважає його належним, оскільки такий відображений в спірній постанові.
Зафіксовані на ньому обставини не викликають обґрунтованого сумніву в тому, що саме позивач ОСОБА_1 допустив порушення правил зупинки ним автомобіля в населеному пункті. Зокрема, аналіз представленого фотознімку вказує, що позивачем здійснено зупинку керованого ним легкового автомобіля безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території на вул.Вільде у м.Коломиї».
Неупереджений читач може самостійно оцінити фотодокази коломийської поліції.
Використовуючи це фото, колегія суддів дійшла висновку, що авто припарковане «безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території на вул.Вільде у м.Коломиї». Потрібно дуже постаратись, щоби на підставі такого фото робити висновок про неналежне паркування автомобіля ближче 10 метрів до виїзду з прилеглої території, а також встановити територіальне місцезнаходження автомобіля. Щоби таке фотозображення «не викликало обґрунтованого сумніву», імовірно мусила бути чимала колегіальна зацікавленість.
Своєю постановою колегія суддів зафіксувала, що немає і розуміння (або ігнорує), що таке прибудинкова територія відповідно національного стандарту ДСТУ-Н Б Б.2.2-9:2013 та що належить до складу прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку.
Не обов’язково бувати у Коломиї, адже у ХХІ столітті розвинутих технологій можна скористатись бодай картою Google, як це робить більшість журналістів, аби зрозуміти, що місцева вулиця Ірини Вільди навіть не вулиця, а фактично провулок довжиною 170 метрів між вулицями Івана Мазепи і Замкової, із слабоінтенсивним рухом, із храмом, соціальним магазином, мінімаркетом та чотирма одно і двоповерховими будинками.
У забудові на коломийській вулиці Вільде нема прибудинкової території, відповідно державного стандарту, тому що прибудинкова територія – це така територія, якою у побуті здебільшого користуються виключно мешканці того або іншого будинку. У Коломиї на вулиці Вільде інша, ще австро-угорська містобудівна інфраструктура: там є дорога, пішохідна зона загального користування, будинки і внутрішньобудинкові території. Отже, коли суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Володимир П’ятковський, який знає це місто краще від львівських суддів, скасував постанову поліції, вочевидь він розумів, що робить.
Нема прибудинкової території і на паралельній вулиці Якова Оренштайна, де відбувся інцидент автовласника з поліцейською Галиною Вальчишин. Ширина вулиці Оренштайна дозволяє не тільки паркувати автомобілі з обох боків пішохідної зони, а ще і залишиться місце, щоби розминулись дві вантажівки.
Автовласник стверджує (і суддя коломийського суду встановив відповідність), що автомобіль був припаркований на місці, яке на карті позначене червоною зіркою. Натомість поліцейська Вальчишин зафіксувала, що авто знаходилось на вулиці Ірини Вільди, проте не вказала будинку, біля якого стояло авто і перешкоджало у проїзді іншого транспорту. Із пояснень поліцейської для суду можна зробити висновок, що авто було запарковане вздовж усієї вулиці Вільде.
У діях коломийської поліції незрозуміло (а Восьмий апеляційний адміністративний суд теж не звернув увагу): якщо автовласник буде й надалі паркувати авто у подвір’ї свого будинку, то його будуть штрафувати кожного дня, чи це була одноразова поліцейська «спецоперація»?
Однак найжирніша «родзинка» у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду навіть не в тому, що вони системно плутають «Гоголя с Гегелем, Гегеля с Бебелем, Бебеля с Бабелем, а Бабеля с кабелем». Колегія суддів колективно зазначила: «Допущені помилки у прізвищі особи, яка притягується до відповідальності, та інші недоліки не розцінюються колегією суддів як такі, що свідчать про неправильність складання постанови серії БАБ №254144 від 03.08.2020р.».
Троє суддів – Руслан Шавель, Надія Бруновська та Зоряна Матковська – цілком серйозно пишуть: так, поліцейська винесла постанову на іншу людину, але вона мала на увазі цю людину. Студенти юридичного факультету знають, якщо поліція помилково винесла постанову на іншу людину,то апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. А те, що у протоколі ще й виявили «інші недоліки», тобто поліцейська «накосячила», то цей факт є додатковим аргументом, щоб апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області повернути апелянтові.
Перелічимо «інші недоліки» поліцейської Галини Вальчишин, які колегія суддів фривольно вирішила не брати до уваги, а саме:
● відсутність фотодоказу або відеодоказу, що автомобіль автовласника припаркований по коломийській вулиці Ірини Вільде;
● відсутність відеозапису моменту зупинки автомобілі та підходу поліцейської до автовласника;
● відсутність відеозапису, в який спосіб поліцейська встановлювала відстань 10 метрів, що вказана у постанові, тобто від чого, до чого і чим дану відстань вимірювала;
● до адміністративної справи не долучена схема, яка б відображала вчинення адміністративного правопорушення;
● не задокументована адреса вчинення адміністративного правопорушення;
● відеозапис поліцейської Вальчишин починається з відображення складання постанови про притягнення автовласника до адміністративної відповідальності;
● на поліцейському відеозаписі не зафіксований факт вручення постанови автовласникові;
● поліцейський відеозапис зроблений на приватному телефоні, а не нагрудним поліцейським відеореєстратором.
Принагідно наведемо витяг із документу, який не має статусу нормативно-правового акту, проте є методичними рекомендаціями Департаменту поліції для працівників патрульної поліції. Цей документ має назву «СОП» – стандартні операційні процедури, а в ньому сказано:
● «усе спілкування з особою (водієм) необхідно фільмувати на відеореєстраторі»;
● «звертаючись до особи (водія)… попередити про відеофіксацію»;
● «алгоритм: Підійдіть до правопорушника, ввімкніть нагрудну відеокамеру…»;
● «відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту з особою (водієм)».
У своїх поясненнях для коломийського і львівського судів автовласник написав: «Ніякого порушення ст.122 КУпАП 03.08.2020 року мною вчинено не було. Вальчишин Г.І. виконувала просьбу чи вказівку близького друга Кобацького І.Г., про що мною вказано в адміністративному позові. Автомобіль був припаркований у внутрішньому дворику будинку, в якому я проживаю, а в той момент в якому знаходився – по вулиці Якова Оренштайна, №7, а не по вулиці Ірини Вільди, як вказано в постанові».
Очевидно, що «близький друг», про якого йде мова – це відомий у Коломиї грошовитий рієлтор, син якого працює у місті дільничним офіцером.
Іще можемо припустити, що добропорядний суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Володимир П’ятковський не спокусився ймовірно замовною адміністративною справою, а ось львівські судді не зуміли застосувати принцип добросовісності. Володимир Макарик, Надія Бруновська та Зоряна Матковська своєю упередженою постановою та ще й іменем України дискредитували українське судочинство загалом, а Восьмий апеляційний адміністративний суд зокрема.
Будемо спостерігати, як на публікацію відреагує колектив, а також керівництво Восьмого апеляційного адміністративного суду – Олег Заверуха, Віталій Затолочний і Степан Нос.
Ярослав ЛЕВКІВ,
приватний журналіст, спеціально для Leopolis.news