27-01-2022 16:185689
Про загрозу українському суверенітету заявили ключові американські та європейські посадовці. Британія та США розпочали термінові поставки оборонної зброї до Києва. Вся Європа стоїть «на вухах», очікуючи наступ росіян на сході. Але українська влада поводить себе так, наче інформація про можливий російський наступ – блеф.
Буде війна?!
Після 2014 року війна для України стала буденністю. До неї звикли. Сьогодні події з фронту зазвичай почали показувати навіть не в перших кадрах випусків новин. А багато хто навчився жити, не помічаючи війни. За 8 років збройного конфлікту це, зрештою, стало б психологічною нормою для будь-якого суспільства, яке передусім хоче гарного відпочинку, туристичних поїздок, євроремонту та нових автівок. Однак влада, на відміну від народу, не має права розслаблятися, особливо, коли всі дані розвідки засвідчують загрозливу ситуацію безпеці країни, самому існуванню нації і держави.
Якщо в попередні роки українська влада полюбляла використовувати фразу «Не розхитуйте човна, бо Путін нападе» для втихомирення політичних опонентів, то сьогодні про можливість нової хвилі повномасштабного російського вторгнення свідчать не лише слова, але й дії.
У січні Україну покинули члени родин, діти та дружини російських дипломатів. Найближчими днями очікується від’їзд ще 30 осіб з посольства у Києві та львівського консульства. Є інформація, що дипломатам РФ в інших українських містах також нібито наказано готуватися до від’їзду. Серед можливих причин такої евакуації називають підготовку до можливого вторгнення в Україну, адже, зазвичай, дипломати просто так країни не покидають. Про добровільну наразі евакуацію родин дипломатів оголосили й США та Канада.
Фактичний провал переговорів між США, НАТО та Москвою щодо «гарантій безпеки» засвідчив, що Росія не лише відмовилася прибирати свої війська з українського кордону, а навіть здійснює більш нахабніші заяви про те, що «не може миритися з вторгненням НАТО». Настільки нахабних заяв Кремль не здійснював від 2014 року. Як кажуть, безкарність московитського гопника призвела до його самовпевненості, що ніхто не посміє дати йому здачі по наглій і пихатій морді.
Війська Путін почав стягувати до кордонів України ще навесні 2021 року, а дані західних та української розвідок підтверджують плани Кремля щодо наступу, в якому Москва може задіяти не менше 100 тисяч військових. У Пентагоні зазначають, що вже наприкінці цієї зими РФ може спробувати провести на сході України спецоперацію та інспірувати привід для введення військ. Дехто, навіть, називає вже конкретну дату. Популярний і поінформований телеграм-канал «Генерал СВР» говорить про ракетний удар в ніч з 21 на 22 лютого.
Однак останніми днями відбувається дещо більше, аніж заяви політиків та прес-центрів. Велика Британія за два дні надіслала в Україну вісім транспортних літаків з протитанковими комплексами, а в пресі вже заговорили про «повітряний міст» військової допомоги нашій державі від деяких західних союзників. Чехи надсилають артилерійські снаряди, прибалти «джавеліни», сусіди-поляки також заявили про можливість поставок зброї, але не афішують якої. Навіть перелякані німці вирішили надіслати в Україну військовий госпіталь і 5 тисяч захисних шоломів (аби не тих, що з другої світової залишилися). Очевидно, що просто так, подібними терміновими темпами зброю стримування не перекидають – повинні бути вагомі причини. Причини, про які простим смертним завчасно і страшно, наразі, говорити.
Зрештою, для кожного тверезомислячого громадянина, ще від 2014 року подальші агресивні дії РФ проти України є цілком очікуваними. А черговий виток російської агресії – закономірний хід агресора, до відсічі якому треба готуватися. Однак, чи готова теперішня українська влада та армія до, насправді, давно передбачуваної події?
А що робить влада?
А що, власне, робить чинна влада для оборони країни, про загрози якій вже стверджує вся закордонна преса?
Можливо, президент та міністр закордонних справ проводять термінові зустрічі з представниками США, НАТО, Британії, Польщі, Туреччини щодо нових поставок зброї та амуніції для українського війська? Можливо, українським дипломатам вдалося домовитися про створення якихось безпекових договорів чи навіть союзів з країнами Балто-Чорноморського регіону, чи двосторонніх угод з потенційними союзниками про військову допомогу нашій країні у випадку агресії? Чи можливо президент оббиває пороги міжнародних установ для негайного розміщення міжнародних миротворців на російському кордоні України чи хоча б намагається активізувати роботу міжнародних посередників?
На жаль, ні! В ситуації коли всі попереджають Україну про російський удар, Зеленський відпочиває з Коломойським в Буковелі, а родина гаранта – ніби на Сейшелах. Більше того, Зеленський робить дивне заспокійливе звернення в стилі Кашпіровського, в якому наголошує на відсутності причин для паніки.
«Все під контролем і все йде по плану», – зазначив президент у зверненні до громадян з приводу ймовірної російської агресії. Уряд та органи влади – працюють у штатному режимі. В країні свята, як не як.
А що робить армія?
А як щодо дій керівництва армії та цивільної оборони України? Здавалося б, треба всіма силами країни будувати оборонні бункери, мінувати кордони, рити окопи навколо обласних центрів, а на дахах багатоповерхівок встановлювати засоби ППО.
Але чомусь в країні ніхто реально до військової загрози з РФ не готується. Не проводяться широкомасштабні навчання населення цивільної оборони і військової підготовки, не готові повною мірою бомбосховища у містах, не будуються доти й оборонні споруди біля столиці та інших ключових міст, не взяті під цілодобову охорону стратегічні об’єкти – мости, залізничні вузли, дамби тощо. Навіть фінансування армії проходить досить мляво, а депутати не спромоглися зібрати позачергової закритої сесії для негайного голосування щодо збільшення видатків на оборону. Ба більше, у цей доленосний час українські слуги народу вирішили піти на карантин, бо кілька десятків нардепів заслабло. Та вдягнули медичні маски, напились ліків – і працювати зранку до ночі!
Нині державні кошти масово спрямовуються на «ковідну тисячу», на соціальні потреби, на будівництво і ремонти доріг, а не на оборону територій від російського агресора. Переконаний, що українці б зрозуміли, якби ці кошти спрямувались на покращення обороноздатності і солдатам. А так – люди заколисані своєю владою, залякані московитською, опинились кинутими напризволяще.
У Москві до армії вже призивають офіцерів запасу, а в Україні політики зайняті судовою тяганиною навколо Порошенка, на яку, очевидно, зараз звернена основна увага Офісу Президента. Повсякденне життя українських керманичів виглядає, як звичайнісінька рутинна щоденних турбот: інтриги, корупція, боротьба проти політичних опонентів. Жодні дії теперішньої української влади не засвідчують ґрунтовної підготовки країни до оборони.
Можливо, армія і тренується, але в умовах, які склалися, самим лише діючим складом армії країну не захистиш – справжня підготовка країни до негайної оборони повинна бути помітна на вулицях міст, відчутна в інформаційному просторі. А до сил територіальної оборони повинні бути залучені не жменька небайдужих добровольців, а достатня для спротиву кількість особового складу. Але сьогоднішня ситуація абсурдної пасивності влади виглядає так, начебто в Україні вже сформована мільйонна армія з найновішим ядерним озброєнням і всім залишається лише запастися попкорном і спокійно спостерігати з плазмових екранів, як наші військові професіонали робитимуть свою справу – адже це їхня робота.
Якщо іноземні країни попереджають про російське вторгнення в Україну, а деякі «союзнички» заявляють, що не збираються нам допомагати у випадку війни, а українське найвище керівництво відпочиває на курорті і не здійснює жодних реальних кроків до оборони країни – то це або дурість, або зрада.
Найкращий час для нападу
Те, що Путін рано чи пізно підготує нову хвилю вторгнення в Україну, знає кожен, хто не сидить на кокаїні і має почуття реальності. А теперішня українська ситуація для Путіна є більш, ніж сприятливою для давно задуманого удару.
Погляньмо на Україну очима офіцерів російського генштабу: при владі в Україні не надто компетентний президент, який боїться війни і більше часу приділяє відпочинкам на курортах, аніж обороні країни. Міжнародної коаліції на підтримку України, про яку так багато говорили ще 7-8 років тому насправді не існує, а ключові члени НАТО – Франція та Німеччина відкрито заявляють, що не допомагатимуть Україні у випадку агресії. Байден у Вашингтоні більше зайнятий торговими війнами з Пекіном, проблемами ЛГБТ та расової дискримінації, аніж захистом демократії у Східній Європі. Рейтинг Зеленського невпинно падає, а Україна слабка та беззахисна, як ніколи за останні роки. Саме зараз, навіть після одного ракетно-авіаційного удару можна примусити українського президента до поступок навіть самим психологічним тиском. Якщо не нападати зараз, то завтра – вже може бути втрачено час.
У Кремлі добре розуміють, що кращого часу для нападу на Україну, ніж зараз, завтра може й не трапитися. Сьогодні, коли українська влада слабка, ЄС та США вже заявили, що у випадку агресії ніхто не відключить Росію від SWIFT, чим фактично натякнули на зелене світло для кремлівського диктатора, можна безкарно діяти силовими методами.
Звісно, можливо Путін знову використовує армію під українськими кордонами, як додатковий засіб тиску на Україну і лише блефує з нападом, намагаючись самими лише погрозами досягнути бажаного результату? Однак, чи не буде для ворога така українська неготовність до оборони спокусою взяти силою більше, аніж звичайним шантажем? Бо за кожним блефом стоїть спокуса його реалізувати. Особливо, коли жертва сама своєю бездіяльністю фактично спонукає злочинця до злочину.
Валерій МАЙДАНЮК, політолог, для Lepolis.news