Стрічка наших новин наповнена інформацією про загрозу повномасштабного вторгнення Росії. Думок, позицій, як і передбачень чимало, що сіє паніку серед населення: хтось збирає тривожну валізу, а хтось готується до оборони. Свої емоції потрібно опанувати та скласти хід дій для будь-якого сценарію, в кожному з яких має бути свідома громадянська позиція.

Ця добірка має на меті нагадати, що війна в нашій країні триває вже з 2014 року та поки що має лише дату початку. Поновити в пам’яті ціною скількох життів вона продовжується, хто їх забирає і за що ми боремося. Єдине, що здається очевидним, так це кредо Росії щодо України у вигляді німецького вислову: «Und willst Du nicht mein Bruder sein, so schlagʼ ich Dir den Schädel ein», тобто «Якщо не будеш моїм братом, то я проломлю тобі череп», як написано у перекладі матеріалу Тімоті Снайдера від Forbes. Історії реальних героїв та героїнь у, на жаль, реальних обставинах.

Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас»

Художній фільм про участь добровольчого батальйону Національної Гвардії «Донбас» у боях за Іловайськ у серпні 2014 року, а точніше про людей: простих у своїй мові, інтонаціях, без пафосу і дешевизни, але з недосяжним більшості героїзмом. Режисер Іван Тимченко зосередився на розкритті доль героїв, аби показати, що за кожнісіньким камуфляжем стоїть довга і закручена історія життя. Тільки от закінчити її можна одним пострілом. «Франко», «Бішут», «Скіф», «Учас», «Квентін» та інші – всі різні, але гідні того, аби їх історії знали і прийняли той чіткий меседж патріотизму, що пронизаний через весь сюжет. Дивись трейлер тут.

Невидимий батальйон

Документальний фільм знятий трьома режисерками про жінок-військових у війні на Донбасі. Ті, що були оформлені швачками та куховарками, а насправді виконували роль снайперок та парамедиків. Ті, хто падали на холодну землю і там назавжди закривали очі та ті, хто підіймались з перемогою в очах та вірою в серці. «Невидимий батальйон» – це жіноча історія фронту, яка на прикладі реальних героїнь показує безглуздість гендерних стереотипів, страшну картину війни з російським окупантом та те, як відважно й хоробро за свою країну воюють жінки. Дивись трейлер тут.

Кіборги

Ахтем Сеітаблаєв взявся за героїчну історію «кіборгів», аби розповісти про простих людей, що 242 дні показували надлюдську силу і відвагу. Коли противника набагато більше, як і його техніки, залишається кожен день воювати лише вірою та патріотизмом. За крок до відважної смерті не зігнути колін на захисті своєї країни, бо кожного в аеропорт привела своя історія та спільне бажання поставити на коліна саме ворога. Прожити з ними кожну емоцію, відчути кожну мураху на тілі, запам’ятати смак болі – по-іншому після перегляду ніяк. Тут обійшлось без прикрашання та ідеалізації героїв, бо в кожного свої внутрішні конфлікти та дилеми. Дивись трейлер тут.

Позивний Бандерас

Історія вибору між коханням та країною: командування посилає групу Антона Саєнка на базу одного з батальйонів ЗСУ біля лінії розмежування і він залишає кохану. Все для того, щоб запобігти диверсії зі сторони російського підривника «Ходока», який просочився у лави українських військових. До того ж події відбуваються біля села головного героя «Бандераса», де люди ставляться до нього вороже та називають зрадником. За основу фільму був взятий щоденник нацгвардійця Сергія Башкова із позивним «Індіанець» та розповіді воїнів АТО. Дивись трейлер тут.

Земля блакитна, ніби апельсин

Стрічка висвітлює історію родини, яка знімає аматорський фільм про своє життя у прифронтовій зоні в Донецькій області. «Земля блакитна, ніби апельсин» – історія про Ганну, мати, що сама виховує чотирьох дітей. Місцеві звикли до обстрілів, тому одна частина міста живе звичним житям, а інша – суцільні руїни. На жаль, війна стає основним фоном дорослішання дітей, які легко розрізняють постріли по характеру звуку. Ніхто гучно не дискутує, як завершити цю війну, але тут за все говорить контраст життя у Києві та спогади про Красногорівку. Вони захоплюються кінематографом, бо той, мабуть, як ліки, допомагає переживати травми формування особистості у воєнних умовах. Дивись трейлер тут.

Так, дивитись такі фільми буває важко, але насправді це просто необхідно, аби зняти рожеві окуляри з нашої безтурботної буденності та глянути війні у вічі бодай через екран.

Аліна ЧЕРНИК, для Leopolis.news