Поки світові лідери починають дипломатичні наступи, щоб спробувати запобігти можливому вторгненню Росії в Україну, українські журналісти готуються висвітлювати конфлікт, який може мати катастрофічні наслідки для їхньої країни. Координаторка європейських та центральноазіатських програм американського Комітету захисту журналістів (CPJ) Гульноза Саїд підготувала власний огляд актуальної ситуації. Інтерв’ю авторитетній міжнародній експертці дали відома українська журналістка Анастасія Станко та голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.

Служба інформації НСЖУ подає адаптований переклад публікації CPJ:

Нагромадження Росією військ на східному кордоні України сталося після спроби анексії українського півострова Крим у 2014 році після усунення колишнього президента України, проросійського Віктора Януковича, у результаті революції того року. Загарбання Криму відкинули Україна та міжнародне співтовариство.

Україна також стверджує, що з 2014 року Росія підтримує проросійських сепаратистів на Донбасі на сході України, хоча Росія заперечує, що її солдати пішли туди за рішенням влади.

Війна 2014 року на сході України створила для журналістів величезні випробування — кількох було взято у заручники проросійськими сепаратистами, низка були вбиті або поранені під час перехресного вогню. У Криму підконтрольна Кремлю влада почала створювати перешкоди, закривати незалежні ЗМІ та ув’язнювати журналістів.

Щоб зрозуміти, як місцеві журналісти розглядають перспективи чергової війни, CPJ поспілкувався з співзасновницею та колишньою головною редакторкою незалежного українського медіа-каналу «Громадське» й лауреаткою Міжнародної премії CPJ за свободу преси у 2018 році Анастасією Станко та головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком. Варто зазначити, що під час роботи на Донбасі у 2014 році, пані Станко кілька днів перебувала в заручниках у проросійських сепаратистів.

Анастасія Станко заснувала та є колишнім головним редактором незалежного українського медіа-каналу «Громадське». (фото: Громадське)

Протягом останніх місяців активно висвітлюється тема можливого російського вторгнення. Як це відчувається в Україні?

Анастасія Станко: У грудні я їздила на Донбас біля лінії фронту. Пару тижнів тому я була у Харкові. Надходили повідомлення, що Харків, велике місто з понад мільйонним населенням, стане однією із перших цілей. Російські війська нарощують чисельність біля кордону з квітня 2021 року. Тому дуже дивно, що [лише] у жовтні та листопаді 2021 року [західні] ЗМІ почали повідомляти про можливе вторгнення. Ми, українські журналісти, були здивовані, тому що не побачили нічого нового чи відмінного від ситуації, яка була кілька місяців тому.

Чим нинішня напруженість відрізняється від останніх тижнів напередодні війни на Донбасі 2014 року та окупації Криму?

Анастасія Станко: Найбільша відмінність полягає в тому, що в 2014 році, до моменту початку вторгнення, ніхто не очікував побачити російські війська в Криму чи на Донбасі. Сьогодні елементу несподіванки немає, про це всі говорять, чогось очікують, а журналісти – і українські, і міжнародні – їдуть у прикордонну зону.

На відміну від своїх закордонних колег, українські журналісти не пишуть про неминучу війну, тому що нічого нового в ситуації не бачимо. Але ми бачимо, що деякі іноземні кореспонденти отримали доступ до так званих Луганської Народної Республіки та Донецької Народної Республіки [самопроголошених незалежних регіонів Донбасу, які насправді контролюються проросійськими сепаратистами] і вони звідти ведуть репортажі. Це позитивний розвиток подій, тому що протягом багатьох років ми бачили ситуацію в цих регіонах лише очима Росії (оскільки з 2014 року російські ЗМІ замінили (витіснили) українські).

Які ваші рекомендації для журналістів, які планують висвітлити ескалацію?

Найголовніше – залишатися журналістом. Війна — це така ситуація, коли ти відчуваєш, що змушений вибирати сторону. Як український журналіст і громадянин України, ви можете відчувати, що маєте бути на боці української армії. Залишайтеся журналістом.

Як військовий кореспондент, ви можете відчувати пристрасть, ви можете відчувати, що війна – це найважливіше, і що це круто бути в зоні бойових дій. Ви можете відчути, що це справжнє життя, це реальні люди, ви можете почати відчувати, що це нормально. Але війна — огидна річ. Вона ніколи не буває нормально.

Рекомендую журналістам більше зосереджуватися на звичайних людях, цивільних, адже вони найважливіші особи в будь-якій війні, вони найбільше страждають.

Навіть сьогодні ви можете піти і побачити людей, які живуть між двома лініями фронту або поблизу лінії фронту. Вони переважно дуже старі, без грошей, без світла, без можливостей кудись піти, без нічого. У цих умовах вони прожили вісім років. Я вважаю, що вони мають бути основною темою повідомлень зі сходу України. Журналісти мають приділяти їм більше ефірного часу, більше уваги. Дайте їм голос.

Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України

Якими були основні ризики для журналістів, які висвітлюють (окуповані) Донбас і Крим?

Сергій Томіленко: У цих регіонах журналістам загрожують незаконні арешти, викрадення та захоплення в заручники. Для багатьох журналістів це головна небезпека, яка перевищує навіть ризик поранення в зоні бойових дій. Якщо туди їдуть [українські] журналісти, вони вимушені готувати матеріали під псевдонімом і працювати без акредитації.

Журналісти, які працювали в Донецьку та Луганську в 2014 році, таємно висвітлювали акції протесту, вели зйомки на телефони та шукали безпечні місця для організації включень.

НСЖУ має кілька комплектів захисного спорядження з шоломом і бронежилетом, які мають маркування «Преса». Будь-який журналіст може орендувати їх безкоштовно. Один комплект доступний у Києві, а три комплекти в Маріуполі. Ми також проводимо тренінги з безпеки для журналістів.

У 2014 році в Україні було дуже мало журналістів із досвідом роботи в зонах бойових дій, але за останні вісім років багато журналістів накопичили такий досвід.

Також потрібно бути обережними з джерелами інформації. Необхідно підтримувати зв’язок з редакцією та регулярно повідомляти про своє місцезнаходження. Якщо журналісти пересуваються автомобілем, їм потрібен місцевий гід або місцевий водій, який знає дороги, тому що навігатор може пройти в «сіру» зону [територію, не позначену на карті].

Які ще труднощі, на вашу думку, можуть виникнути в українських журналістів?

Сергій Томіленко: Журналісти та редакції будуть піддані більшому ризику, якщо розпочнуться заворушення чи бойові дії. Основні проблеми будуть полягати в тому, як працювати за відсутності каналів комунікації, наприклад, коли доступ до Інтернету заблокований або відключено електрику. Крім того, серед журналістів та населення в цілому низький рівень цифрової безпеки та медіаграмотності.

Існують також ризики для здоров’я, особливо через COVID-19 та потенційну відсутність доступу до медичної допомоги. Журналістам може бракувати досвіду надання першої допомоги та користування аптечками. Журналісти можуть стикнутися з важкими психологічними травмами.

Гульноза Саїд — журналістка і спеціалістка із комунікацій з–понад 15-річним досвідом роботи в Нью-Йорку, Празі, Братиславі та Ташкенті. Наразі вона висвітлює питання політики, ЗМІ, релігії та прав людини, зосередившись на Центральній Азії, Росії та Туреччині.