Хоч західна Україна і не потерпає від активних бойових дій на своїй території, та все ж кризові періоди, спричинені повномасштабною війною росії проти України, її не оминули. Оскільки західні кордони держави перебувають зараз у певному затишші, можна вже оглянутися назад, до перших днів хаосу війни, та розповісти історії тих, хто зустрів її, війну, на «Західному фронті».

Пані Марія, сімейна медсестра місцевої амбулаторії, чергує біля пункту пропуску «Смільниця-Кросценко» на українсько-польському кордоні з 24 лютого.

«Працівників нашої амбулаторії направили до кордону одразу ж, у перший день повномасштабної війни. І то був жах, – згадує пані Марія про наплив людей. – Особливо важко було бачити біженців, приймати їхніх дітей».

Медсестра працює в наметі поблизу ПП і надає першу допомогу громадянам України, охочим перетнути державний кордон. Каже, що найчастіше до неї звертаються з проблемами, які виникли на фоні стресу. Так, найдужче українців турбують головний біль і захворювання шлунково-кишкового тракту.

Проте нерідко, за словами пані Марії, трапляються і серйозніші випадки.

«Якось ми виявили двосторонню пневмонію у мужчини, який супроводжував свою сім’ю до кордону. Було складно, адже він хотів провести сім’ю і повернутися у рідне місто, але коли ми діагностували пневмонію, то змушені були його госпіталізувати. Також під час моїх змін траплялися випадки апендициту у дорослого й епілептичного приступу у дитини. Звісно, ми, дві чергові медсестри й лікар, у наметових умовах можемо надати лише першу допомогу, тож для дійсно важких випадків залучаємо карету швидкої допомоги», – каже медсестра.

Але через автомобільні черги та їхнє повільне просування, бувало, карета швидкої допомоги навіть не могла під’їхати до тих, хто її потребував. Адже протягом перших двох тижнів повномасштабного вторгнення охочих перетнути кордон через порівняно невеликий ПП «Смільниця-Кросценко» було чимало. За даними Львівської митниці протягом першого місяця повномасштабної війни через цей пропускний пункт з України виїхало 58 399 громадян.

Пані Марія розповідає, що люди до кордону прибували не поступово, а напливами. Після першого скупчення громадян кілька днів спостерігалося затишшя, а тоді – новий наплив людей. Черги погустішали, коли на ПП відкрили пішохідний перехід, якого раніше просто не було. До слова, чергували на кордоні не лише працівники місцевої амбулаторії, до роботи залучили медиків і з тутешніх поліклінік, і з лікарень.

Основна потреба була не тільки у працівниках, а й в засобах допомоги. Медсестра каже, що до намету зверталося багато людей з хронічними захворюваннями, але допомогти їм не було змоги. Особливо часто ліків потребували хворі на цукровий діабет, та інсуліну в наявності зовсім не було. У перші дні бракувало навіть апарату, що заміряє рівень цукру в організмі людини, проте зрештою його доставили.

Оскільки дефіцит препаратів був досить відчутним, хворих старалися якнайшвидше переправити через кордон. Адже по той бік ПП на українських біженців чекали поляки не лише з їжею та напоями, а й з медикаментами.

У найбільш завантажені періоди роботи ПП через руки пані Марії за зміну проходило близько сотні людей. У ті ж періоди перед пропускним пунктом «Смільниця-Кросценко», як повідомляють у Львівській митниці, автомобільна черга простягалася на 15 кілометрів і громадянам доводилося чекати по 70 годин, аби перетнути кордон.

«Біженців було стільки, що рук не вистачало не лише медикам, тож, коли я не працювала в амбулаторії та не чергувала у наметі, то приходила до ПП виконувати волонтерську роботу, – додає пані Марія. – Якось у суботу, що була моїм вихідним, телефонує до мене напарниця, яка чергувала на ПП, і каже, що людям зовсім немає чого їсти, а Червоний Хрест привезе харчі зі Львова аж ввечері. Тому я швиденько залучила коліжанок і ми почали рихтувати страви вдома. За дві години вже привезли людям цілий бус з варениками і печенею. Словом, ми не тільки готували, а ще нарізали, гріли й розносили страви в автівки».

Варто зауважити, що хоча б певною мірою розв'язати проблему перевантаження пропускних пунктів допомогли б сервісні зони – території перед пунктами пропуску, на яких розташовують готелі, заклади громадського харчування, травмпункти тощо.

Станом на зараз, зокрема, перед пунктами пропуску у Львівській області сервісних зон немає, хоч їх облаштування планувалося. Саме з цією метою на Львівщині реалізують проєкт «Адвокація облаштування сервісних зон міжнародних пунктів пропуску Самбірського району Львівської області». Це проєкт, що провадить належну організацію процесу облаштування сервісних зон перед пунктами пропуску «Смільниця – Кросценко» та «Нижанковичі – Мальховичі». Проєкт реалізується ГО «Інший підхід» за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».