Новий, український зміст, охрещений здоровим глуздом і твердим рішенням, яке назавжди відріже шлях назад. Його неодмінно потрібно приймати. Особливо зараз.

Це рішення – забути про мир. Миру не буде. Ніколи.

Поки в державі буде працювати хоч одна російська копійка, на неї завжди знайдеться українська кишеня.

Добра пам'ять – основа сумління, а сумління – основа моралі.

Під пресом боротьби і під тиском війни люди починають поволі звикати до того, що вони переможці не тому, що вже перемогли, а тому, що не здалися, не відступили.

Ні, Україна більше не сумна й пригнічена. Ніколи більше. Ніяких страждань. Честь, Гордість, Пам’ять про наших Героїв.

Чого не скажеш про український старий добрий політикум. Там і досі тривають постійні пошуки винного замість визнання своїх помилок, свідомо чи несвідомо сіючи лише мотиви катастрофізму та підживлюючи турбіну страху.

Політична мова стала мертвим мовленням – себто таким, що не містить в собі ні грама довіри.

Старий код комунікації: у системі – непрофесіоналізм, а у цінностях – звичайна колажність.

І справа не в констатації, а в тому, що війна, і те, що відбувається, не може ставати на службу партійної агітації.

Воєнний кітч у виконанні політиків, як формотворчий чинник зображення подій та авторитету влади, намагаються зробити головним мейнстрімом у країні. Так війна реальна ТАМ помалу перетікає у війну зображальну ТУТ. З одного боку заплутані політичні маневри, що перетворюються на схематизм, а з іншого – витіснення на периферію системних суджень, які можна розгорнути в цілісну концепцію бачення ходу та розвитку подій.

І от це старе, відпрацьоване політичне сміття знову і знову намагається тримати нас на подразниках, аби люди не прозріли і не почали відрізняти політичну гідність від сучої солідарності.

То є крайня межа людської наївності – в тому, щоб знову повірити вчорашнім пустодзвонам. Політичний патріотизм напоказ – прерогатива шльондр, і я щоразу переконуюсь у цьому, вмикаючи телевізор.

Старі українські політики – це рани, які не лікуються, а лише загнивають, скільки на них не дмухай.

Повсякдення війни зазіхає на десятки здатностей людини – і це нормально. А от що не нормально – це думати що після перемоги вони стануть інші.

Ніколи!

Вони линяли до війни, линяли від війни і далі скидатимуть шкіру, бо така їхня зміїна природа.

Кремль програв і ті русскіє, які це розуміють, вже купують собі мир вкладаючись в українську політику.

Тому, якщо найближчим часом ви побачите харизматичних пішаків, які швидко роблять політичну кар’єру, не сумнівайтесь, за ними стоять російські фігури.

Єдиною реальністю, до якої зараз має бути прив’язаний кожен із нас – це розуміння того, що мир з росією – це зло і ті, які будуть цим злом грішити, права називатися українськими політиками не мають!

Доктор філософії Олег ФИЛИК