Кабмін хоче отримати право забирати державні с/г землі без погодження з організаціями, які ними користуються

Під загрозою «експропріації» землі освіти та науки

Автором цього законопроєкту є Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль. Верховна Рада ще 20 вересня прийняла його за основу і скерувала у профільний комітет для опрацювання. 30 листопада Комітет ВРУ з питань аграрної та земельної політики на своєму засіданні розглянув цей законопроєкт і підготував відповідну порівняльну таблицю https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1565098 до другого читання. Законопроєкт розкритикували на Комітеті ВРУ з питань антикорупційної політики, назвавши його таким, що «не відповідає вимогам антикорупційного законодавства». Негативний висновок також надало Головне юридичне управління (ГЮУ) Апарату парламенту, яке запропонувало доопрацювати законопроєкт. 

Головна суть нового закону полягає в тому, що Кабінет Міністрів України приймає рішення про передачу до сфери управління центральних органів виконавчої влади цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, яким належить право постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, без погодження з державним підприємством, цілісний майновий комплекс якого передається, а також з органом, уповноваженим управляти державним майном, або Національною академією наук, галузевою академією наук, іншими установами та організаціями, яким державне майно передано у безоплатне користування. Тобто під загрозою вилучення опиняються с\г землі наукових установ, університетів, інститутів, коледжів, шкіл, насіннєвих станцій, аграрно-виробничих підприємств тощо. Кабмін може просто без жодного попередження та мотивації вилучити у них землі, якими вони користуються для наукових та навчальних цілей, і передати комусь іншому.

Корупційні ризики зашкалюють 

У зауваженнях до цього законопроєкту Головне юридичне управління Апарату Верховної ради України зазначає, що заявлені в пояснювальній записці прогнозні результати прийняття законопроєкту як закону (зокрема, «підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення суб’єктами державного сектору економіки через створення організаційно-правового механізму для удосконалення їх організаційно-правової форми та заміни титулу права постійного користування земельними ділянками на оренду земель та запровадження конкурентного порядку передачі в суборенду земельних ділянок державної власності») є дискусійними та неприйнятними, оскільки законопроєкт містить низку положень, які не узгоджуються з нормами Конституції та законів України, а також не враховують правових позицій Конституційного Суду України. 

Юристи парламенту також наголошують, що за відсутності у законопроєкті запобіжників низка його положень може створити передумови для корупційних ризиків у таких випадках: вилучення за рішенням Кабінету Міністрів України із постійного користування державних підприємств, установ, організацій земельних ділянок сільськогосподарського призначення з наступною їх передачею іншим державним підприємствам, які при цьому є невизначеними у законопроєкті; передача в оренду строком на 50 років на неконкурентних засадах (поза земельними торгами) земельних ділянок державної власності, що раніш належали на праві постійного користування державним підприємствам, акціонерному товариству та товариству з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення такого державного підприємства і є його правонаступником; передача державними, комунальними підприємствами, установами, організаціями, яким належить право постійного користування земельними ділянками, в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земель оборони, які належать до сільськогосподарських угідь. 

Окрім того,  ГЮУ стверджує, що норми законопроєкту звужують обсяг існуючих прав фізичних осіб, чим порушує закріплений в Основному Законі України принцип поваги та непорушності прав і свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов’язком держави; конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватись від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі майнових прав. 

Низка положень законопроєкту також не відповідає конституційним принципам верховенства права та визначенню України правовою державою (статті 1 та 8 Конституції України), однією з основних умов реалізації яких є правова визначеність. Принцип правової визначеності передбачає, насамперед, ясність та недвозначність викладення правових приписів, відсутність внутрішніх суперечностей, дублювань у нормативно-правовому акті та узгодженість з іншими законами. У законопроєкті також відсутні належне правове регулювання та достатні і завершені механізми реалізації його положень, як того вимагає конституційний принцип правової держави, та в результаті – відсутній визначений спосіб здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування повноважень, що не відповідає також вимогам статті 19 Конституції України.  

Законопроєктом (абзац другий нової редакції частини другої статті 149 Земельного кодексу України) пропонується встановити, що за рішенням Кабінету Міністрів України можуть вилучатися з постійного користування державних підприємств, установ, організацій без їхньої згоди та без згоди органів (організацій), до сфери управління (відання) яких вони належать, і передаватися у постійне користування інших державних підприємств земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. При цьому залишається невідомим за якими критеріями та особливостями визначатимуться «інші державні підприємства», що свідчить про наявність ознак правової невизначеності. 

Із повним текстом зауважень  Головного юридичного управління Апарату парламенту, які викладені на 11 сторінках, можна за посиланням https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1565505 

Відібрані землі планують віддати в оренду приватним підприємствам

Сьогодні у постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій перебуває близько 3,2 млн га сільськогосподарських земель (тобто близько 7,5% від їх загальної площі). Державні підприємства використовують земельні ділянки на праві постійного користування землею. Вказане право як інститут існує ще з радянських часів. Фактично, воно дозволяє відповідним суб’єктам мінімізувати плату за землю, оскільки постійні користувачі сплачують за використання належних їм земельних ділянок державної власності земельний податок (не більше 1% від нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь), а не орендну плату (яка при визначенні орендаря на земельних торгах перевищує 20% від нормативної грошової оцінки земель). Це суттєво зменшує можливі надходження до місцевих бюджетів та впливає на добробут місцевих громад.

Як зазначають урядовці, існує чимало проблем у користуванні земельними ділянками на праві постійного користування юридичними особами державного сектору економіки. Вказане право не є «гнучким» і не відповідає сучасним потребам суб’єктів господарювання. На відміну від суб’єктів права власності, оренди на земельну ділянку, Земельним кодексом України на постійного користувача покладений обов’язок щодо самостійного господарювання на земельній ділянці. Суб’єкт права постійного користування позбавлений можливості передавати земельну ділянку у користування третім особам, використовувати її як об’єкт застави для отримання кредитних ресурсів. Проте практика свідчить, що вказаних заборон часто не дотримуються. Дуже поширеним явищем в Україні є укладення «квазі-договорів оренди землі» під виглядом договорів про спільну діяльність, спільний обробіток, інвестиційних договорів, які фактично є прихованими договорами оренди. Обсяг земель, які належать таким підприємствам на праві постійного користування, є досить значним. У той же час матеріально-технічна база цих підприємств залишає бажати кращого, і часто єдиним їх реальним активом є земля. Проте усі вказані договори укладаються і виконуються «в тіні», кошти від «орендної плати» часто сплачуються готівкою керівництву підприємств, бюджети не одержують коштів з оподаткування вказаних операцій.

Для того щоб така проблема не розросталася, тобто не збільшувалося кількості постійних користувачів сільськогосподарських земель, Кабінет Міністрів України і пропонує встановити заборону на  передачу земельних ділянок державної та комунальної власності у постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва  

Таким чином, існує значна потреба у підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення суб’єктами державного сектору економіки, що має передбачати перетворення державних комерційних підприємств, у постійному користуванні яких перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею не менше 100 га, в товариства з обмеженою відповідальністю із наступною передачею їм відповідних земельних ділянок у оренду.

Андрій БОЛКУН, Leopolis.news