Ці слова львівського журналіста Олега Филика мусить усвідомити кожен українець, кожен європеєць, кожна цивілізована людина, для якої цінністю є саме Життя, а не можливість жити лише для того, щоб їсти, спати, розважатись і накопичувати багатства. Талановитий журналіст, адвокат, викладач, підприємець Олег Филик міг залишатися в тилу і тішитися життям. Але заради власне існування самого Життя він практично з перших тижнів війни пішов туди, де не нарікають на обставини, а просто роблять свою солдатську роботу – захищають Україну від російської навали.

З Олегом Филиком ми познайомилися кілька років тому в офісі Львівської обласної організації Національної спілки журналістів. Не так часто до спілки вступають журналісти, які працювали у Лондоні на ВВС. Олег з гумором згадує цей «англійський» етап свого життя і роботи у всесвітньовідомій телерадіокомпанії. Але кругом добре, а вдома найкраще. Здобутий досвід і знання після повернення в Україну сповна вдалося реалізувати під час роботи у стрийській ТРК «ЛАН». За визначенням – кожен журналіст найголовніший критик влади. Перефразовуючи Скоровороду можна сказати, що ми журналісти «гавкаємо раз в раз аби вона не спала». Попробував Филик і депутатського хліба у Стрийській міській раді де, будучи в опозиції, жорстко критикував владу. Вже тоді він вів свої – локальні – війни проти корупції та зловживань політиків. Продовжував це робити і далі, ставши шалено незручним для влади журналістом, для якого не існує тем табу. Нова російсько-українська війна ще більше загострила протистояння правди та брехні, яка прикриваючись воєнно-патріотичними популістськими гаслами, реально, мов хробак, підточує саму суть державності та законності.

«Аби назавжди припинити нарікати на життя ви маєте хоча б раз побувати на війні. Істинність війни визначається кількістю і думкою тих, хто воює. Не тих, що говорять про війну, знають про війну, проектують чи прогнозують війну і точно не тих, хто заробляє на війні. Я питаю себе – що є війна? Війна – це справа не однієї хвилини, не одного дня чи одного поста у Фейсбуці. Але кожної, кожної хвилини, кожного дня. Це Хрест з яким зараз живе моє покоління, з яким живу я. Хрест, який ти або на собі несеш, або ставиш. Незалежно від того, що ви робите – робіть це не зупиняючись, робіть це тихо, бо писком війну ніхто ще не виграв. Я відмовився від своєї значущості, бо ані форма, ані зброя тобі її не додають. Бо єдиним, що важить зараз – це моя Країна, моя Україна. Найбільше досягнення – це відсутність «я». Ми одне у всьому і все в одному. Немає людей, лише велике Ми, єдине, неподільне і вічне. Я навчився цього тут серед людей закоханих у свободу, одержимих правдою, людей з граніту. Справжніх людей, на яких вже не діє закон тління. Вони сильні – бо справжні! Саме вони провадять шлях – шлях святої війни, вимощений каменями самопожертви! Так – війна показує, хто є хто та у кому є що, бо не важливо хто проти тебе – важливо хто з тобою. Ще ніхто не переміг того, хто не здається! То більше ніж слова, то моя мрія. А мрії мають збуватися. Така у них робота!», – ось так по філософському розмірковує Олег Филик.

У його підрозділі 112-ї Окремої бригади Сил територіальної оборони України служить немало іноземців. Тут є і британці, американці, ...... Кілька десятків англомовних чоловіків, які одержимі захистом свободи і європейської цивілізації від садистських орд московитів. Цих юнаків і дядьків не треба переконувати, що саме тут, на сході і півдні України вирішується доля усього цивілізованого світу: чи ми всі далі будемо жити вільними по справедливості і закону чи впадемо в лапи царства терору і пітьми, яким є сьогоднішня путінсько-ефесбешна росія. Завдяки вільному володінню англійською Олег є надійним комунікатором між іноземними вояками та українським керівництвом підрозділу. Також він займається матеріально-технічним забезпеченням своєї частини.

«Якби Захід (у т. ч. Польща) допоміг Україні 1922-го, не було б Другої світової війни. Тепер, навчений досвідом, допомагає 2022-го, щоб не було Третьої. Межа між психологією і психіатрією – один нелюд може знищити весь світ, але весь світ не може знищити одного нелюда. Чи не хоче? А може він – цей нелюд – сьогодні потрібніший комусь… Адже не стільки йдеться про нелюда, як про його мету! Якраз про неї – про мету – мовчок… Про що нам мовчать має більші наслідки ніж те, про що нам говорять. Всі новітні роки нашої Незалежності світ учив нас як рятуватися – від фінансового краху, від смертельної пандемії, від власного ядерного статусу. Нас роздягали, роззували, роззброювали і безкінечно вчили… А там, де вчать рятуватися – не перемагають. Не думаю, що багато країн насправді на початку цієї війни хотіли перемоги України, а деякі, впевнений, і досі не хочуть. Світ сьогодні шукає досить дивну формулу – як завдати поразки росії, не знищивши при цьому самого Нелюда. Слухайте, я не вірю, що з усіма новітніми надсучасними технологіями стеження і всесильними західними спецслужбами не можна утилізувати помилку природи на прізвище путін! Історія знає не один приклад успішних операцій із ліквідації диктаторів авторитарних режимів. Адже справедливість настає тоді, коли кожен отримує те, що бажає іншому. Це, як на мене, дуже пасувало демократичним засадам суспільного життя та демократичного мислення Заходу. Знаєте, життя завжди у будь-які моменти дає нам обирати. І якщо сьогодні нам погано – значить ми колись помилилися у своєму виборі, понадіявшись на гарантії, яких ніхто, якщо відверто, не мав жодного наміру дотримувати. Для чого? Що гарантовано бідному і слабкому – бідно і слабо виконується. Тож лише зараз, коли весь світ на власні очі щодня бачить, якою ціною українцю дістається просте бажання жити, лише із запахом крові до них доходить що то таке – москаль. Провина за цю війну належить минулому, відповідальність – теперішньому, а висновки – майбутньому. То коли ж ви зрозумієте нарешті, що без України немає у вас ніякого майбутнього?!», – риторично запитує Олег Филик.

До війни Олег працював над кандидатською дисертацією, а навесні планував її захист і отримання ступеня доктора філософії. Можливо хтось інший і плюнув би на цю справу, але не мега відповідальний Филик, бо ніщо так не мотивує, як обов’язок довести розпочату справу до кінця. У травні Олег Филик успішно захищає у Львівському національному університеті імені Івана Франка дисертацію на тему «.....». А окрім того, встигає займатися волонтерством, допомагає багатьом іноземцям, які вирішили у цей надскладний час також допомагати і Україні. Ну і не забуває своє ремесло журналіста: регулярно пише блоги на одному з місцевих львівських сайтів. Його глибоко філософські, правдиві вбивчою правдою тексти завжди викликають суспільний резонанс.

«Тема війни і тема життя поза війною не полишає мій виснажений розум. Ризики того, що ми, як людство, не доживемо до наступного століття, накопичуються. Діалектична єдність полярностей. Фронт і тил, бій і відновлення, мужність і обережність, надія і реалізм, сила і вразливість – перелік невичерпний. Я завжди вважав себе людиною з минулого, яка говорить про майбутнє. Коли знайомлюся зі своїми студентами, то часто кажу, що я – людина з минулого, застаріла версія. Я пережив державу, в якій народився. На моїх очах здох радянський союз, і зараз на наших очах конає його останній відтінок – росія.

Покалічена власною нікчемністю, розчавлена власною дурістю і брехнею московія остаточно відходить. Її добиває ЖИТТЯ – Українське життя. Історія твориться організованими зусиллями. В це творення треба вкладатися людьми, грішми і цілеспрямованою державною політикою. Політикою національного уряду. А його треба ще самим створити.

Росія в її сучасній ідеології є надзвичайно несучасна. Бо вона боролася і бореться за контроль над минулим у той час, як у нас із минулим все зрозуміло. Якщо до 24 лютого 2022 року ми, як суспільство і як держава, перебували в епіцентрі геополітичної непередбачуваності, то зараз все ясно – урок засвоєно, висновки зроблено! Вдумайтеся – не було в державі Ураїна ще жодного покоління, якому б не зіпсували життя росіяни! Росіяни, як продукт негативної селекції, і досі користуються лише тією інформацією, яка підтверджує їхню картину світу, а не якимось чином спростовує її чи ставить під сумнів. Вони приречені, бо великий злий дух «русскава міра» невдовзі ляже під маленьку гробову кришку разом із його носієм. Ми ж не маємо дати «диму війни» затягнути наш небокрай. І хай це лише перші промені сонця на досвітньому небі, але у них – Світанок нового дня…

Щоранку щодня фраза «ми не вічні» повинна змусити нас вести боротьбу. У нас є тільки одне життя, одна можливість. І всередині кожного знаходяться неймовірні можливості, подаровані Богом. У цьому сила української суті. І якщо вже зайшла мова про інтереси Батьківщини, не треба розмірковувати, що справедливе, а що ні, милосердне чи жорстоке, похвальне чи негоже; облишити треба всілякі міркування й ухвалити те рішення, котре сприяє порятунку її життя і збереженню свободи для тих українців, хто на наші дні буде дивитися із часів набагато світліших!

А далі? – А далі будемо віддавати борги. На війні неоплачених рахунків не буває. Вічна боротьба, вічна пісня, вічне бажання волі та визнання. Колись хтось із класиків назвав Україну «НАДІЄЮ людства». Сьогодні людство переконується, що його ВІРА і ЛЮБОВ – це знову ми», – резюмує доктор філософії, солдат і журналіст Олег Филик.

Андрій БОЛКУН, Leopolis.news