Як сказала моя знайома, львівські балкони оголосили падаючий флеш-моб. Хоча не виключено, що таким чином вони демонструють протест проти невведеного вже понад десять років електронного квитка, обдертих маршруток, знищеної архітектури в зоні ЮНЕСКО, обіцяного і незбудованого експо-центру, спроб перекроїти центр міста, витрачених коштів на проєкт Пелчинського ставу та інших фантазійних затій Андрія Івановича.

Жарти жартами, але складається стійке враження, що Львів Садовому набрид. Зрештою, як і Садовий Львову. Пригадую, кілька років тому, коли львівський мер ще мав блаж іти в Президенти, то ледь не більшу частину робочого часу він проводив не у ввіреному йому місті, а баражував країною, розповідаючи про свої чесноти. Нині ж, у часи війни, Садовий мандрує вже світом, наче шукаючи гроші для Львова. Тільки, на відміну від інших мерів, котрі знаходять інвестиції та допомогу, Андрій Іванович після кожної чергової поїздки напускає на себе діловито-блаженного виду і просить депутатів проголосувати за черговий кредит, все більше заганяючи місто у боргову яму.

Очевидно, що Садовому у Львові скучно. Очевидно, що це розуміють усі – від Львова до Києва. Який же ж вихід із ситуації? Бо зі Львова Андрій Іванович з власної волі міг би перебратися хіба на Банкову, але туди його ніхто не впустить і не обере. Як вихід, нова посада Андрія Івановича має бути ніяк не меншою за величчю, ніж президентська, і бажано, щоб на ній можна було нічого не робити. Маю пропозицію до української влади, яка могла би бути корисною для всієї держави. Часи важкі і важкими будуть ще довго. Як і всі люди у складних ситуаціях, українці моляться і просять допомоги у Бога. Це зрозуміло і властиво людській природі. Тому задля більшої ефективності пропоную відкрити Постійне молитовне представництво України при Гробі Господньому і призначити його очільником саме Андрія Івановича Садового. Погодьтеся, що у духовному сенсі така посада зовсім не нижча, ніж президентська, не кажучи вже про мерську. Та й чи знайдеш для такої місії людину побожнішу і богобоязнішу, ніж пан Садовий, який і хресних ходів не пропускає, і Папам руки цілує, і до чиєї дружини у снах сам Ісус приходить. А ми, львів’яни, смиренно переживемо від’їзд Андрія Івановича з розумінням величі його земного призначення і з вірою, що після його приїзду до Єрусалиму там нічого не завалиться.