Українцям, яким десятиліттями розповідали про ЄС як про “царство справедливості”, доведеться зіштовхнутися із цинічними підкилимними реаліями організації, які можуть посіяти розчарування щодо переваг євроінтеграції.

Не встигла розв’язатися “зернова криза” між Україною та Польщею, як польські бізнесмени організували транспортну блокаду українським перевізникам. Показово, що зараз замовкли всі ті, що кілька місяців тому звинувачували в “зерновій кризі” українську владу та олігархів і закидали Україні “невдячність”. А дехто наївно вірив, що після польських виборів усе заспокоїться. Однак усім стало очевидно, що причина не в Україні.

Політолог Тарас Радь зауважує, що “Європейський Союз перетворив політику розширення спільноти на «блошиний ринок», де кожен торгує власним «національним барахлом» за захмарними цінами, що не лише не має жодного стосунку до європейських цінностей, але і прямо суперечить ідеї європейської інтеграції”. Поляки, які ще недавно, під час свого вступу до ЄС, зазнавали блокади своїх товарів на німецькому кордоні з боку місцевих підприємців, самі взялися до аналогічних дій щодо України.

Поведінка наших європейських сусідів нагадує дідівщину в радянській армії. Не так давно Польщі, Угорщині, Словаччині та Румунії доводилося для вступу в ЄС виконувати умови “старої Європи”, а вже сьогодні ці вчорашні “духи й черпаки” почали відриватися на власних “новачках”, ставлячи українцям небачені вимоги. Нові члени ЄС, які недавно усвідомили себе європейцями, хоча насправді багато в чому залишилися стереотипною “Східною Європою”, почали використовувати правила розширення ЄС як політику шантажу для досягнення власних національно-егоїстичних і меркантильних цілей.

Це провал тесту на європейськість із погляду базових європейських цінностей, закладених батьками-засновниками європейської спільноти. Роберт Шуман, Жан Моне, Конрад Аденауер та Альчіде де Гаспері зовсім не так уявляли собі європейську сім’ю народів, за квиток до якої з країни, що веде виснажливу війну за мир і спокій континенту, “новоспечені європейці” будуть дерти три шкури та ставити абсурдні умови.

Ще навіть не розпочалися офіційні консультації щодо вступу України в ЄС, а із середовища наших західних сусідів звучать абсурдні вимоги щодо визнання “геноциду” поляків на Волині, “захисту” румунів на Буковині й надання угорській меншині на українському Закарпатті якихось незрозумілих привілеїв. А скоро ще й можуть зазвучати вимоги “захисту прав «русинів» як окремого від українців народу”, оскільки цю кампанію активно фінансує Кремль. Не варто сумніватися, що Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія витягнуть на поверхню ще багато економічних і політичних вимог, які можуть паралізувати українську євроінтеграцію, а прокремлівські сили в цих країнах жирно профінансують їхні апетити.

Проблема з блокадою українських перевізників є лише вершиною айсберга української євроінтеграції. Після повномасштабного російського вторгнення Єврокомісія зняла квоти для товарів з України для підтримання української економіки в умовах морської блокади. Як жест на зустріч майбутньому членству України були зняті обмеження для в’їзду українських перевізників в ЄС. Як наслідок, польські перевізники стали неконкурентоздатними й почали втрачати замовлення навіть на внутрішньому польському ринку вантажних перевезень.

У тепличних умовах квотування в межах ЄС, де кожен має свою захищену нішу, польський бізнес звик просто чекати на дотації та компенсації й перестав бути спроможним реагувати на нові виклики. А вільний ринок, між іншим, — це основа європейських цінностей. І хоча транспортна блокада є суто приватною ініціативою польських бізнесменів, польська влада, як і у випадку із “зерновою кризою”, може знову не розв’язувати проблему, а очолити цей процес і перекласти відповідальність на Україну.

Суть претензій польських перевізників суперечить принципам вільного ринку та й самого ЄС, але нам від того не легше. Брюссель, найімовірніше, зніме із себе відповідальність і закличе українців та поляків розв’язувати проблему самостійно.

Польські бізнесмени вимагають скасувати дозволи для українських перевізників, які діяли до війни, заборонити реєстрацію транспортних компаній і позбавити транспортних ліцензій компанії, капітал яких походить з-за меж ЄС. А також фінансово компенсувати польським перевізникам економічні втрати через діяльність українських перевізників на європейському ринку. Хоча не зрозуміло, від кого вони очікують грошей? Такі вимоги є класичним протекціонізмом, який справедливо вважається лайливим словом для вільної економіки. До польських перевізників уже приєдналися перевізники Словаччини, варто також очікувати транспортної блокади з боку Угорщини та, можливо, навіть Румунії.

Цілком очевидно: що ближчим буде вступ України до ЄС, то більше буде “торгових воєн” і криз у відносинах України та західних сусідів. У багатьох аспектах Україна — не бідний родич, а потужна “агроімперія” та міцний економічний гравець, що має імідж світового героя. Але чимало економічних конкурентів серед наших західних сусідів хотіло б поставити нас в умови бідного родича та заробити якнайбільше на українській євроінтеграції.

Економічні конфлікти з європейськими сусідами можуть знизити рівень підтримки євроінтеграції серед українців. Ми звикли вважати європейців нашими друзями та союзниками в боротьбі з російською загрозою, тож декому буде дуже сумно усвідомлювати, що окремі європейські країни виставляють до нас претензії майже як росіяни. Проросійські сили в Україні не оминатимуть нагоди наголошувати на “непомірній ціні” української євроінтеграції, прагнучи залишити Україну беззахисною жертвою в геополітичній самотності.

Цілком очевидно, що Україна не має іншого вектора розвитку, аніж західний. Тож країні треба, замість образ, інфантилізму та емоцій щодо західних спекулянтів, виробляти ефективну стратегію захисту національних інтересів, окреслювати допустимі компроміси й навіть розглядати сценарії тимчасових поступок, що зникнуть після нашого вступу в ЄС. А також намагатися залучити до тиску на поляків, словаків чи угорців Брюссель, Берлін та Вашингтон, які останнім часом шоковані нахабністю тих, кого вони ще вчора підібрали голодними на вулиці й привели до європейського дому.

Розширення ЄС є загрозою для економік країн, які пристосувалися до тепличних умов брюссельського протекціонізму, а Україна поки що має право грати за принципами вільного ринку. Проте в майбутньому українським корпораціям, холдингам і монополістам також доведеться перебудуватися до європейських квот, обмежень і стримувань згідно з правилами єдиної політики ЄС.

Водночас вступ до євроспільноти такого великого гравця, як Україна, та ще й у таких геополітичних умовах вимагає змін у правилах і політиці Брюсселя, який не відчуває плину часу. Адже процес української євроінтеграції буксує в грязюці національного егоїзму дотаційних країн, які руйнують правдиві європейські цінності в час, коли на кону стоять дуже високі глобальні геополітичні ставки.

Але найбільший тягар відповідальності лежатиме на українській владі, яка має витягти країну з лап російського ведмедя і встигнути застрибнути в човен євроінтеграції так, щоб не бути сильно покусаною європейськими бізнесовими акулами. Й українцям дуже важливо слідкувати за тим, щоб некомпетентні посадовці не зіпсували нам наш історичний шлях до європейської цивілізації.

Валерій Майданюк, політолог