04-12-2023 14:51
4604
Морозного листопадового дня 2022 року журналістка Ярина Капітан припаркувала своє авто на вулиці Просвіти, де львівські чиновники облаштували платний майданчик для паркування автомобілів. Через недбальство відповідної міської служби електронний термінал для оплати цієї стоянки не був справним. Щоби вирішити проблему, яку створили підлеглі міського голови, та оплатити тригодинне перебування авто на стоянці, Ярина Капітан застосувала мобільний додаток «Приват 24» і заплатила 45 гривень. У подальшому ця оплата призвела до чотиримісячної судової тяганини із Львівським департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури, який очолює Олег Забарило.
Коли через три години Ярина Капітан прийшла до свого авто, то на вітровому склі автомобіля побачила квитанцію про штраф у розмірі 150 гривень «за несплату послуг паркування». Аби з'ясувати причини штрафу, Ярина Капітан зателефонувала у департамент мобільності. Під час розмови з'ясували, що журналістка помилилась на одну букву, коли вводила дані автомобільного номера. Тобто мимоволі допустила технічну помилку, оскільки на вулиці було холодно і руки закоцюбли. У департаменті мобільності порадили написати заяву і пообіцяти нагально вирішити це питання, щоби не минуло 10 днів і штраф автоматично не подвоїли.
Працівники департаменту мобільності ошукали журналістку, тому що її заяву розглядати впродовж 30 днів. У відповіді чиновників департаменту на надіслану заяву було сказано: оскільки Ярина Капітан помилилась, то це її проблема, а штраф необхідно сплатити.
Доцільно навести коментар Богдана Теплюка, юрисконсульта департаменту міської мобільності, суть якого, вірогідно, й була викладена у відповіді для заявниці. Юрисконсульт розповів журналістові Віталієві Ковелі, що в Україні відсутня правова підстава (правове регулювання) для львівського департаменту мобільності, щоби відмінити власноруч накладений штраф, допущений через технічну помилку автовласниці. А якщо автовласниця таки буде наполягати на поверненні штрафу, тоді їй необхідно звернутись до суду, який і вирішить цю юридичну колізію. Ярина Капітан скористала зі слушної поради юрисконсульта Богдана Теплюка і подала до суду на відомство Андрія Садового.
Віталій Стрельбицький, суддя Галицького районного суду Львова, краще знає законодавство, аніж малокомпетентний юрисконсульт департаменту мобільності. У межах чинного українського законодавства суддя й вирішив спір справедливо: технічну описку кваліфікував як недостатню підставу для департаментського репресивного грошового стягнення. На підставі рішення суду від 19 січня 2023 року безпідставний штраф був скасований, а судовий збір повернений позивачці з міського бюджету, тобто зі сплачених податків львів'ян, а не із заробітної платні недобросовісних підлеглих міського голови.
Представники департаменту мобільності тричі поспіль не прибули у Галицький суд для участі в судових засіданнях. Розповіли, що в них не було часу. Вони вважали за недоцільне пояснити в суді власне трактування недосконалості «Кодексу України про адміністративні правопорушення», в якому для львівських чиновників не передбачено правових підстав для вирішення адміністративного спору в досудовий спосіб.
Далі, це вже було 8 лютого 2023 року, суддя Віталій Стрельбицький виніс додаткове рішення у зазначеному судовому провадженні, яким зобов'язав департамент мобільності повернути Ярині Капітан її витрати послуг адвоката Ярослава Жукровського. Щоправда, із невідомих причин, повернути лише половину вже оплаченого адвокатського гонорару.
Постанова апеляції стосовно обурення департаментських службовців
Рішення Галицького суду боляче вдарило по професійним амбіціям персоналу департаменту міської мобільності. Отож у департаменті, під пильним керівництвом директора Олега Забарила, таки зібрались зі силами, знайшли врешті час для судової гілки влади і оскаржили рішення судді Віталія Стрельбицького у львівському Восьмому апеляційному адміністративному суді, де скаргу ображених посадовців заслухала колегія суддів – Любомир Гудим, Олександр Довгополов і Віктор Святецький.
Ігнорування судових засідань у Галицькому суді Львова повернулось до департаменту мобільності та його директора ганебним бумерангом. Відсутність практичного досвіду в судових засіданнях, помножена на недостатню юридичну кваліфікацію правничого персоналу департаменту, призвела до повернення апеляційного позову в департамент. Суддя Любомир Гудим 22 березня 2023 року виніс рішення: «Апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 січня 2023 року у справі №461/6512/22 залишити без руху. Встановити Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради десятиденний строк із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає».
Через вісімнадцять днів, 10 квітня 2023 року, Восьмий апеляційний адміністративний суд поновив слухання скарги посадовців на рішення Галицького суду. З'ясувалось, що чиновники не впорались із дорученням судді Любомира Гудими, вчасно не виправили встановлені юридичні недоліки у своїй апеляційній скарзі та пропустили десятиденний строк подання виправленого апеляційного оскарження.
У своєму повторному клопотанні чиновники Андрія Садового пояснили, що їм не вистачило 15 хвилин, аби від Площі Ринок пройти 950 метрів до вулиці Саксаганського й вчасно отримати рішення апеляційного суду в день його проголошення. Можемо припустити, що службовці департаменту мобільності зумисне вкотре не з'явились у судове засідання, щоби:
а) мати підставу для затягування розгляду апеляційного оскарження;
б) мати час для пошуків на стороні більш кваліфікованих юристів для допомоги в захисті чиновницької честі та гідності.
Невідворотній день апеляційного правосуддя врешті настав. Колегія суддів – Любомир Гудим, Олександр Довгополов і Віктор Святецький – заслухали 18 квітня 2023 року викладене письмово невдоволення департаменту мобільності та винесли постанову: «Апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 січня 2023 року у справі №461/6512/22 без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена». Finita la commedia!
Що саме досягли своєю зарозумілістю чиновники департаменту мобільності та його директор Олег Забарило? Нічого, окрім судової констатації їхньої професійної малопридатності, суспільної ганьби і безцеремонного розтринькування коштів із львівського бюджету, тобто коштів платників податків. А ще і принизили Андрія Садового, зафіксувавши, що міський голова не вміє добирати професійних працівників для роботи у підлеглих йому структурах. Невже приниження міського голови та зазначені фактори, взяті разом, вартували отих 150 гривень безпідставно накладеного штрафу? Сподіваємось, що Андрій Садовий, перебуваючи в тиші свого кабінету на одинці зі совістю, відповість на це питання спочатку собі, а згодом і львівській громаді. Якщо совість докличиться до його сумління. В усякому разі Андрій Садовий вкотре вже традиційно пообіцяв за певних обставин до кінця 2023 року ліквідувати департамент мобільності.
Оплата гонорару адвоката
Ярина Капітан, яка потерпіла від свавілля львівського департаменту мобільності загалом, а від Віктора Пеленського (головного спеціаліста-інспектора із питань паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування і тимчасового затримання транспортних засобів Управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР), зокрема, уклала 30 листопада 2022 року договір із адвокатом Ярославом Жукровським.
Згідно з Актом надання правничої допомоги (від 19 січня 2023 року) за неоспорюваним договором між Яриною Капітан і Ярославом Жукровським, адвокат надав такі юридичні послуги:
Згідно з квитанціями, наданими суду, Ярина Капітан сплатила адвокатові 4000 гривень. Відразу зазначимо, що кошторис адвоката є середньостатистичним для оплати адвокатських послуг у Львові. Водночас надані у суді докази (квитанції) спростували безпідставне твердження (маніпуляцію) службовців департаменту мобільності, що Ярина Капітан не понесла приватних фінансових витрат за отриману правову допомогу в суді.
А далі – найцікавіше. Суддя Віталій Стрельбицький, взявши до рук калькулятор, Кодекс адміністративного судочинства України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, рекомендації (критерії) Європейського суду з прав людини, Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України, постанови і позиції Верховного Суду, заповзявся ретельно вираховувати доцільність та обґрунтованість адвокатського гонорару. Під час ознайомлення із критеріями та висновками судді Віталія Стрельбицького у справі «Ярина Капітан проти Андрія Садового» (№461/6512/22), складається враження, що адвокат Ярослав Жукровський запросив за свою працю не 4000 гривень, а щонайменше 400 тисяч гривень.
Суддя Віталій Стрельбицький, будучи вправним віртуозом юридичної вербальності, оголосив:
Юридична кваліфікація адвоката, судді та інші аспекти
Із постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду стало відомо, що рівень професійної кваліфікації правників Львівської міської ради значно нижчий від професійного рівня адвоката Ярослава Жукровського. Свою касаційну скаргу на рішення судді Віталія Стрельбицького юридичний департамент ЛМР зумів подати лише із третьої спроби.
В адвоката Ярослава Жукровського є дві вищі освіти. Окрім них, він іще закінчив навчання у Національній школі суддів України. Не підлягає розумінню, чому суддя Віталій Стрельбицький, який викладає у Національній школі суддів, не взяв до уваги цих факторів. Чому суддя не збільшив розмір судових витрат із огляду на високу кваліфікацію адвоката? Законодавство не забороняє збільшувати розмір судових витрат, якщо суд дійде висновку, що адвокат недостатньо оцінив свої послуги. Адже будь-кому, а не тільки судді, є очевидним, що слюсар вищого розряду краще виконає слюсарні роботи, аніж слюсар другого розряду. Тим паче, що критерії співмірності розміру судових витрат для оплати послуг адвокатів, які встановлені процесуальними кодексами України, не містять ані мінімальних, ані максимальних меж такого відшкодування.
Зі зазначеного судового рішення не зрозуміло, чи Ярина Капітан та її адвокат Ярослав Жукровський клопотали, відповідно до чинного законодавства, стосовно і матеріальної компенсації за моральну шкоду, завдану недобросовісністю службовців департаменту мобільності.
Також не вбачається, щоби суддя Віталій Стрельбицький у своєму рішенні застосував майже занедбане юридичне поняття «осуд». І це при тому, що юридичний осуд є обов’язковою формою (елементом змісту) відповідальності не тільки в кримінальному, а й у цивільному судочинстві. Жодна форма акту судового провадження (постанова, ухвала, рішення, вирок) не обходиться без осуду однієї зі сторін судового процесу. У нашому випадку – в судовому рішенні – ще мав би бути і окремий акцент для керівника установи за неадекватну або суспільно неприйняту поведінку його підлеглих.
Судове роз'яснення
Свого часу, ще до штучно створеної ковідної пандемії, довелось брати участь у судових засіданнях в усіх львівських судових установах, окрім Західного апеляційного господарського суду. Звісно, що не було фізичної можливості брати участь в усіх судових засіданнях, спостерігати за роботою всіх львівських суддів, хоча і вдалось побачити чимало. І лише в одному Галицькому суді Львова, лише в судовій палаті судді Олега Юрківа випала нагода двічі зауважити, як після завершення судового процесу суддя пояснював людською мовою, а не юридичним незрозумілим офіціозом, стороні, яка справу програла, чому він прийняв саме таке рішення, а не інше. Після таких роз'яснень учасники процесу, які справу програли, виходили зі залу суду не радісні, проте і не озлоблені на суддю.
Цікаво дізнатись, коли суддя Віталій Стрельбицький оприлюднив своє рішення та Іменем України повернув потерпілій Ярині Капітан половину її приватних судових витрат, то вже опісля судового засідання він пояснив людськими словами свою дискреційну калькуляцію? Хіба в судовій справі «Ярина Капітан проти Андрія Садового» не було достатніх підстав не лише задоволити в повному обсязі витрати на адвокатські послуги? Тим паче, що в постанові Великої Палати (справа №910/12876/19), суд наголосив, що розмір гонорару визначається виключно погодженням адвоката з його клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. При цьому розмір оплати послуг адвоката за правничу допомогу в зазначений судовій справі становив 140 тисяч гривень, а не мізерних у порівнянні чотири тисячі.
Ярослав Левків,
спеціально для Leopolis.news
