logo
18/07
02/07
29/06
25/06
21/06
19/06
15/06
10/06
09/06
05/06
02/06
01/06
2 ...

Журналіст Юрій Бутусов розповів, що насправді призвело до російського просування на Харківщині

30-05-2024 16:18668

Журналіст Юрій Бутусов розповів, що насправді призвело до російського просування на Харківщині

Справа ДБР проти 125-ї бригади та генерала Галушкіна: що сталось на Харківщині? /Цензор.Нет, Юрій Бутусов/

Держбюро розслідувань повідомило, що відкрито кримінальне провадження. По цій кримінальній справі фігурують командувач, вже колишній командувач, оперативно-тактичного угруповання "Харків", а це був генерал Галушкін. Далі командування 125-ї львівської бригади територіальної оборони, командування 415-го окремого стрілецького батальйону, 23-ї механізованої бригади і 172-й батальйон 120-ї вінницької бригади тероборони. Там вказана значна кількість посадових осіб, повідомлені фактично весь командний склад. З вищого командного складу один посадовець – це командувач ОТУ безпосередньо.

Отже, друзі, я у Харкові і на кордонах Харківщини зібрав певну інформацію про ті події, і вважаю за необхідне сьогодні провести розбір цієї ситуації, таке, як кажуть за американським стандартом, автоекшн-рев'ю. Цього не робить у нас ставка Верховного Головнокомандуюча, а якщо ми не почнемо хоча б на третьому році війни робити висновки з тих проблем, які у нас існують в організації оборони, то ми не зможемо змінюватись. А на війні, як відомо, перемагає не той, у кого найбільше сил, і не той, хто більший за розмірами. Перемагає той, хто швидше, той, хто випереджає ворога в конкретній точці, в конкретний час. Тому для того, щоб припинити біг по граблях, нам треба зрозуміти, що відбулося. І нам дуже важливо, щоб у нас ці розслідування, які проводить зараз ДБР і СБУ, воно не було просто, як у нас, як правило, відбувається. Це розслідування, яке має встановити, хто винний і хто невинний. Невинні — це ті, хто віддає накази, організовує такі ситуації. А винними, відповідальними завжди залишаються якісь виконавці на рівні солдата або командира ВОПа. Тому не хотілося б, щоб це була чергова показуха, бюрократична звітність, ні про що. А потрібно все ж таки зробити висновки, що сталося. Об'єктивно. Тому спочатку я скажу відомі мені факти, що відбулося, потім дам їм оцінку. Ну і зробимо висновки, що треба робити на майбутнє, бо у нас така сама ситуація зараз може повторитись і в Сумській області, може і в Чернігівській області повторитись. І продовжується така сама ситуація в Харківській області, ще не весь кордон охоплений боями. Ну і в принципі причини однакові, у нас і на інших ділянках фронту такі самі проблеми.

Почнемо розповідь про події у Харківській області, що передувало насамперед з організації управління, оскільки основне на війні це управління. Якісне управління дозволяє використати навіть негативні фактори на свою користь і знівелювати переваги ворога. Отже, що у нас сталося з управлінням? Треба віддати належне, що ДБР дійсно розглядає як фігуранта справи командувача ОТГ. Але давайте подивимось, коли був призначений генерал Галушкін на цю посаду і хто його призначив, чи відповідав він цій посаді.

Почнемо з особи з командування ОТУ "Харків". Отже, з початку 24-го року були повідомлення, що росіяни готують наступ у північній частині Харківської області. Після президентських виборів Росії і боїв, які вели підрозділи Легіону Свобода Росії і Російський добровольчий корпус в Бєлгородській Народній Республіці, ми знаємо, що російське командування почало засередження великого військового угруповання. Починаючи з березня 24-го року ситуація на кордоні значно загострилась. І російське командування почало нарощувати сили. Стало очевидно, що росіяни готують наступ. Тому у квітні 24-го року українське командування, а це головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський і призначений вже на той момент командувач оперативно-стратегічного угруповання військ генерал Содоль, в зоні відповідальності якого перебуває Харків, і який керує ОТУ Харків, вони ухвалили рішення про зміну командування. На той момент командувачем ОТУ був генерал Грицьков. Він достатньо відомий генерал, який командував 1-ю танковою бригадою ще в 14-му році. Відомий деякими своїми звичками, які, за відгуками тих, хто з ним спілкувалися, дуже сильно ускладнювали управління через те, що він інколи зловживав, я б так сказав, алкогольними виробами. Тому його змінили, я нічого не скажу про те, як він керував, в мене такої наразі інформації нема, ми будемо оцінювати інформацію по тому, що було на кінець квітня. Грицькова зняли. Він був призначений Валерієм Залужним. Теж не дуже зрозуміле рішення, чому там був Грицьков, тому що він не має досвіду управління сучасним боєм, він не командував у 22 році якимось з'єднанням, яке мало свою визначену полосу відповідальності. Тим не менше, у нас в армії такі свої дружні стосунки у вищому командному складі, які дозволяють робити кар'єру навіть людям, у яких немає насправді досвіду сучасної війни.

Зміну Грицькова сприймали тут на місці, в Харкові, багато людей, я також, як свідчення того, що Олександр Сирський і Юрій Содоль хочуть змінити командування, поставити якусь більш дієздатну людину з сучасним досвідом, яка даватиме якусь нову якість на цьому напрямку. В управлінні якість. Що ж сталося? В квітні, напередодні російського наступу, Олександр Сирський і Юрій Содоль призначають на цю посаду генерала Юлія Галушкіна. Рішення, якщо подивитись Вікіпедію про проходження служби, і те, що робив, і повідомлення в медіа про призначення Галушкіна, що ми знаємо? Ми знаємо, що в січні 2022 року Галушкін був призначений на посаду командувача Сил територіальної оборони України. Але вже у травні 2022 року з цієї посади його зняли і призначили на посаду заступника керівника Військової служби правопорядку. Тобто генерал Галушкін за часи повномасштабної війни знаходився фактично на керівній адміністративній роботі, але не мав жодного стосунку до бойового управління в умовах сучасної повномасштабної війни, не керував якимось угрупованням військ, тобто досвіду сучасних бойових дій не мав. Він вихідець з десантної родини, його знають усі десантники, і, скоріше за все, Содоль як десантник схвально підтримав його кандидатуру. Хоча, погодьтеся, дивне рішення. Всі знають, що на напрямку буде наступ, і призначається людина, яка досвіду сучасних бойових дій отримати не змогла. Дуже обмежений час на те, щоб вона увійшла в курс справ і побудувала сучасну оборону дуже обмеженими силами в дуже короткий час.

Це перше, тобто по управлінню - призначений Галушкін. Тепер друге, по підготовці. Що було зроблено? У нас про підготовку, про наступ говорили дуже багато. Приїжджав президент, голова військово-цивільної адміністрації Синєгубов, є багато репортажів з підготовлених позицій. Ці позиції, три лінії оборони, які будувала військово-цивільна адміністрація, вони дійсно існують. Про їхню якість ми будемо говорити окремо, але великий обсяг робіт фактично дійсно зроблений. Дійсно побудована велика кількість позицій, три лінії оборони. Є тільки одна проблема з плануванням. Невідомо, яка людина, але це також дуже необхідно встановити. Тобто, якась людина спланувала побудову цих ліній оборони, в які витрачені великі кошти державного бюджету, великі ресурси обласної влади. Ці лінії оборони, їхня побудова абсолютно не відповідала тактичній обстановці і умовам ведення бойових дій, які насправді існують на Північній Харківщині. Хто це планував, невідомо і це потрібно з'ясувати. Що сталося? Насправді контроль прикордонної смуги забезпечує контроль не тільки над прикордонними селами. Вони фактично були там, прикордонні села, більша частина була в сільній зоні так званій, в зоні бойових дій. А контроль цієї прикордонної смуги забезпечує гряда висот, яка знаходиться на відстані від 3 до 6 км від державного кордону України. І саме ці висоти, панівні висоти, мають ключове значення як для контролю кордону з нашого боку, так і для подальшого просування ворога в бік Харкова і Вовчанська, і далі, скажімо, в глибину Харківської області. Тому всі військові, які заходили на напрямок, кожен командир, будь-який, хто дивиться на карту з висот, розуміє, що ця гряда висот є ключовою позицією для оборони і там треба заритися. Ці висоти знаходились, знов-таки, не під самим кордоном, їх можна було зарити і треба було зарити технікою, але, на жаль, наша лінія оборони, як під кордоном, так і на лінії цих панівних висот, була віддана для будівництва виключно своїми силами нашим військам. І в результаті ці панівні висоти не були включені в першу лінію оборони, яку будувала військово-цивільна адміністрація. Ситуація дуже дивна, тому що зараз, наприклад, ідуть бої в районі панівної висоти 208, вона приблизно 7 кілометрів від державного кордону і вона контролює фактично село Липці.

Село Липці знаходиться в низині відносно цієї панівної висоти. І ця панівна висота, так, на ній є польові укріплення, але це така достатньо локальна точка, локальний укріплений окремий опорний пункт, він не включений в рубіж оборони, він не прикритий з флангів, там немає ходів сполучення, під'їздів обладнаних. Тому втримати цю висоту нашим військам під час наступу не вдалося. Але при тому допустити просування ми з цієї висоти ворога не можемо, і зараз ведуться бої за район цієї висоти. А , якщо ворог там закріпиться, на цій лінії, то він зможе зайти в село Липці. А в село Липці запускати ворога не можна, тому що це велике село, це практично великий масив, зелений масив, ліси, дамба, водосховище, велика кількість будинків. Тобто ворог, якщо туди зайде в Липці, це буде їхній вузол оборони, вузол для накопичення значних сил, і вони зможуть не тільки потім далі розвивати наступ на Харків, але вони в Липці можуть підтягнути польову артилерію і взяти під обстріл в північній околиці Харкова. Те, що я вам зараз кажу, це абсолютно не якесь ноу-хау, чи особливі якісь сакральні знання. Це вам одне в одне скаже будь-який сержант, який має досвід війни і читає карту. Чому панівна гряда висот не була включена в лінію оборони, не зрозуміло. Оборона потрібна була саме там Харкова, по цій гряді висот. Далі, тому зараз вона під час бойових дій, все, що там побудувала ВЦА і те, що інспектував президент, це не використовується. Тому що якщо відійти на ті стратегічні лінії оборони, які побудувала ВЦА за ці гроші і за цей час, то ми втратимо тактичні переваги на кордоні. Ворог там точно закріпиться і вибити його звідти буде вже нереально. Ми просто подаруємо вигідні тактичні позиції. Хто це планував, незрозуміло.

Тепер далі. Війська на кордоні. В 2023 році, починаючи з серпня, полосу від Липців до села Стариця, Велику полосу, Тернова, Стариця, все це велика полоса, все це було передано командованню 125-го львівської бригади територіальної оборони. Полоса оборони – 45 кілометрів. Бригада до того знаходилась з середини 22-го року постійно у бойових діях. І бригаду вивели. Вона ніколи не воювала повним складом. Вона постійно воювала окремими підрозділами, окремими батальйонами. І так само дуже дивно вивели 125-ту бригаду і на північ Харківщини. Вивели тільки правління бригади і два батальйона, ну і роту ударних безпілотників. Все. Артилерії своєї штатної в 125-й бригаді оборони нема взагалі. Всі батальйонні вогневі засоби, міномети, автоматичні гранатомети придбані, не видані армії Збройними силами, а придбані абсолютно позаштатно за власну ініціативу Львівською міською радою і фондом "Повернись живим". Тобто, ну, така, м'яко кажучи, невелика кількість вогневих засобів. Жодних гармат у них своїх не було, жодного танка свого нема. Бронетехніка – одиниці. Ну, от такій бригаді дають фронт в 45 кілометрів. Це тільки по прямій 45, а по лінії державного кордону 55. Бригада виходить двома батальйонами. Два її інші батальйони залишають на інших ділянках фронта, окремо. І передають бригаді два інші батальйони з інших бригад. Ну, дивна ситуація, да? Виходить бригадне управління, але замість своїх батальйонів, командування ОСУВ Хортиця, на той момент це був Олександр Сирський, після нього Юрій Содоль, чомусь замість того, щоб всі батальйони виставити, воно два батальйони розкидає по всьому фронту, дезорганізовує, фактично, складні управління, як ми розуміємо всі. Придаються дуже слабкі підрозділи, теж в дуже важкому стані, також після боїв. 415-й стрілецький батальйон 23-ї механізованої бригади, який якраз був на одному з напрямків важливих, і 172-й батальйон 120-ї вінницької бригади ТРО. От така незрозуміла чому збірна солянка.

Тобто з серпня 23-го року 125-ту бригаду не змогли вивести, ніхто цим не цікавився і не приділяв цьому увагу, щоб її зібрати всіма силами на одному фронті. Підвищити таким чином і керованість, і злагодженість. Це знов таки рішення військового командування. Якими силами посилили 125-ту бригаду? Які ж у неї були сили? Комплектність піхоти для оборони фронта в 45 км у 125-ї бригади була в батальйонах. Реально. Від 40 до 50%. Тобто там батальйони займали фронт по 11-12 км. Можете собі уявити? Батальйон, в якому піхоти не 250, а максимум 150 людей, займає фронт в 12 кілометрів. Тобто можете собі уявити, який же бойовий порядок був наших позицій. Тобто це був ланцюжок опорних пунктів біля кордону в один ешелон, тому що тактичних резервів при такій кількості сил там не було у 125-ї бригади. Боєздатність бригади, яку комплектували вже тривалий час по остаточному, і ці два окремі батальйони по залишковому принципу, боєздатність була особового складу також не можна сказати, що дуже висока. Бригада розтягнулась тонким ланцюжком опорних пунктів, звичайно, були і великі проміжки між позиціями, і дуже низька чисельність людей на позиції. Я вже не кажу про їхній вік, боєві якості, досвід. Вогневі засоби були також дуже обмежені.

В квітні 24-го року, за тими даними, які я отримав у 125-ї бригаді, вони отримали для того, щоб у них хоч щось з'явилось, засоби посилення. Три самохідно-артилерійські установки і два танки. Це були сили на прикриття державного кордону. Оцей тонкий ланцюжок в одну лінію, ця тоненька синя лінія, вони всі знаходились, тактичних резервів нема, на допомогу послати нема кого, посилити, зробити ротацію частіше, щоб люди краще відпочивали неможливо. Ну і така обмеженість вогневих засобів, така кричуща.

Що по укріпленнях? Тут я хочу подякувати, треба подякувати, хоча військово-цивільна адміністрація Харківської області не включила рубежі Липці, Тернова та гряду висот перед ними для прикриття цих населених пунктів, не в смугу в першу лінію оборони, яку вони будували, велику лінію оборони, потужну. Тим не менше, варто відмітити міську владу Харківської області, міські органи влади. Особливо військовослужбовці 125-ї бригади дякують громадам і самоврядуванню великих таких сіл, як Липці і Тернова. Вони виділяли техніку. І тут багато, знаєте, у нас зараз розмов, що там не можна під кордоном зариватись, що там не можна техніку використовувати, бо там всюди противник, всюди літають, все знищують. Друзі, всі, хто був там, військові  125-ї бригади, місцеві мешканці, кажуть, це брехня. Зариватись технікою в оцю гряду висот, на кордонах, навіть в 4-5 кілометрах було можливо. Був тривалий час для підготовки, було багато днів, коли дрони противника нічого не бачили через погану погоду. І в цьому районі дуже щільна рослинність, велика кількість схованок, де техніка може швидко пересуватись, ховатись, якщо вона в  невеликій кількості пересувається. І ворогу знайти є дуже важко. І під час цих робіт нема жодних фактів, коли б та техніка, яку надавали територіальні громади для роботи біля кордону, щоб з цією технікою щось відбулося. Всі ті трактори, кілька тракторів, які вони могли дати, вони всі працювали. На жаль, цього замало. Там треба було не тільки трактори, там треба було планування, організація робіт, ну і, звичайно, будівельні матеріали у вигляді бажано бетонних конструкцій або готових бетонних бліндажів, які, до речі, стоять. Ці залізобетонні споруди, вони існують, вони встановлювались на лінії, на цих трьох лініях оборони, які будувала ВЦА навколо Харкова. Але біля кордону все це мали робити самі війська.

Отже, на жаль, якість цих робіт, вона далеко не всюди була високою, треба відмітити. Коли людей не вистачає навіть для несення бойової служби, то, звичайно, і коли ця бригада не є одним з найбільш боєздатних з'єднань, яка завжди використовувалась там, куди пошлють, як придані сили ці батальйони, ми розуміємо, що це значить. Що, звичайно, там їх використовували як придані сили окремими батальйонами і в результати застосування людям треба було відновлювати їх боєздатність. Для цього треба і командний склад посилювати на різних рівнях, і поповнювати більш вмотивованими людьми після важких втрат. Тому що 125-та бригада була і на Бахмуті, і на Тернах, на багатьох ділянках фронту мужньо билась. І все це, звичайно, люди вмотивовані. Були втрати, в бригаді п'ять Героїв України, ну і є люди, які відмічені були, але, звичайно, вони не залізні. Отже, проблеми були з укріпленнями.

Далі. Мінування. Мінування було таке. Я зараз не скажу всі цифри, можу вам сказати одне. Чому російська піхота спокійно так вештається по посадках? На фронті бригади 125-ї було видано для мінування аж цілих 1700 мін на 55 кілометрів державного кордону для прикриття і на 45 кілометрів по прямій лінії фронту. 1700 мін протипіхотних. Були в значно більшій кількості встановлені протитанкові міни, але за тими даними, які були у офіцерів 125-ї бригади, їхні позиції були прикриті на такому великому фронті всього 1700 мін протипіхотних. Тому російська піхота спокійно собі, що вдень, що вночі, вештається по цих щільних посадках. Мінування незначне, щільність мінування невисока. І противник отримав можливість фактично силами піхоти спокійно маневрувати. Російські війська, починаючи з березня-квітня, різко збільшили кількість обстрілів. Над районом оборони постійно пролітала велика кількість російських безпілотників. Противник визначав місця, проводив дорозвідку, завдавав неодноразово авіаційних ракетних ударів регулярно. Бомбові удари. В цей момент виявилось, що 125-та бригада може знаходити велику кількість цілей на території РФ, але в переважній більшості випадків, майже всі випадки спостереження за російськими підрозділами на території РФ, на жаль, вогонь по них не відкривався. Пояснювалось це командуванням як заборона від партнерів застосовувати західну зброю. Тому розгортання військ противника, підхід їх до рубежів наступу здійснювався до останнього моменту фактично безперешкодно. Умови уявіть собі.

Тепер, що робило наше командування, коли наступ був близький? З 28 квітня, тепер переходимо до наступного етапу, після підготовки. Що ж трапилось? 28 квітня 125 бригада отримала повідомлення про можливий наступ. Всі почали працювати з максимальним навантаженням, повна бойова готовність. 4 травня позиції 125 бригади відвідали два українські генерали. Командувач ОСУВ Хортиця Содоль і командувач ОТУ Харків Галушкін. Вони перевіряли боєготовність, що відбувається в полосі оборони 125 бригади. І от все те, що я вам кажу, Содоль і Галушкін бачили, чули, їм це доповідали письмово кожен день на нарадах, але 4 травня вони це побачили наочно. Їм ще раз доповіли вже на самих командних пунктах. Як діяло українське командування?

Українське командування почало 5 травня розгортати в районі за позиціями 125 бригади, тобто в проміжку між першою лінією оборони на кордоні польових укріплень, які вирила 125 бригада і ті, хто були до неї, наші підрозділи. Там, за цим рубежем, щоб посилити 125 бригаду, прикрити, з тилу почали розгортатись підрозділи 42 механізованої бригади. 42 бригада також вийшла, тільки вийшла, з-під жорстоких боїв під Бахмутом. Вона виводилась на відновлення. Люди були втомлені, там також великий некомплект людей, також великі проблеми з боєздатністю, і зосередження проводилось також, звичайно, не можна було провести миттєво. Це все вимагало часу.

Отже, позаду стала 42 бригада, почала розгортатись. Але противник такої можливості все підготувати, посилитись вже не дав. Тобто, скільки місяців говорили, от собі уявіть, скільки місяців йшлося про російський наступ, підготовку, а до цього часу величезний кордон тримали дуже послаблені 4 батальйони одної з бригад, яка в силу умов застосування не є найбоєздатнішою, найсильнішою. Вона просто, це просто піхота, піхота з тими засобами, які у них є в руках. І завдання їй поставили, ну судіть самі.

Що ж сталося далі? Почали посилювати 42 бригадою, але рубежі, на яких розгорталась 42 бригада, також було б достатньо складно втримати. 42 бригада у другому ешелоні отримала також ту саму полосу в 45 кілометрів. Тобто, 42 бригаду одну роту встигли ввести на посилення 125, а інші сили поступово зосереджувалися, розгортались позаду. Тобто, щільність бойових порядків не зросла. Кілька опорних пунктів в полосі 125 бригади були передані підрозділом державної прикордонної служби. Але, звичайно, це не дозволило бригаді, на жаль, побудувати якусь щільність бойових порядків, створити якісь тактичні резерви. Всього цього не було. Кількість техніки бойової 42 бригади також була невелика, щоб прикривати такий великий фронт. Що відбулося далі? 9 травня, нарешті, очевидно, що українське командування вже за кілька днів отримало інформацію точно про те, що буде відбуватись. Візит Содоля і Галушкіна був пов'язаний з тим, і розгортання 42 бригади було пов'язано з тим, що, в принципі, очевидно, зосередження російських військ було визнано як загрозливе, і почали готуватись до битви.

Дуже важлива подія сталася 9 травня, напередодні російського наступу. На кількох ділянках від Вовчанська до Тернової на позиції для посилення 125 бригади і батальйонів вийшли три спецпідрозділи Головного управління розвитку Міноборони. Це було дуже важливе рішення, і це рішення зіграло дуже велику роль в подальших подіях. Це говорять усі учасники бойових дій. Тобто, захід підрозділів ГУР дозволив різко подвищити боєздатність. На кілька важливих опорних пунктів по 2-3 бійці ГУРМО зайшли для посилення нашої піхоти. Офіцери зайшли на пункти управління для покращення ситуаційної об'єднаності і посилили оборону своїми вогневими засобами. Це було важливе рішення, і всі військовослужбовці 125-ї бригади, 172-го батальйону, вони всі щиро вдячні своїм побратимам ГУРМО, і всі говорять, що це була просто неоціненна допомога, яка дозволила втримати велику кількість позицій. Без цього фронт міг просто рухнути. Це важливо. Так що цим воїнам ГУРМО велика вдячність.

Ну і 10 травня о 3 годині ранку російські війська пішли в атаку. Їх зосередження, звичайно, в цей удар, він взагалі не був несподіваним. І командири почали реагувати, і війська почали прибувати, і резерви почали застосовувати. По районах просування російських військ, які наша розвідка визначила, почали завдавати удару дронами, і певні втрати росіяни на заході отримали. Але, на жаль, на двох великих ділянках, де ворог завдавав удар, а це ділянка Вовчанська, давайте ми карту подивимося ще раз, це ділянка Вовчанська, і це ділянка, цей проміжок Стариця-Тернова-Липці, на цих ділянках ворогу вдалося просунутися.

Просування російських військ після 15 діб боїв безперервних, за 15 діб становило в самому Вовчанську до 6,5 кілометрів, в районі Стариці до 7 кілометрів, в районі Липці до 9 кілометрів. Ворогу вдалося захопити значну кількість наших передових позицій, фактично на фронт 125 бригади ТРО ворогу вдалося прорвати. Прорвати фронт, ми думаємо, мабуть, коли йде війна, що це якась потужні лінії укріплень, а насправді це маленький тоненький ланцюжок окремих опорних пунктів, які не знаходились ні в вогневому, ні у візуальному зв'язку, навіть не бачили один одного. Окремі групи бійців, прикриті окремими засобами. Тому зараз порушена кримінальна справа.

Що відбулося? Після того, як почався наступ, зник зв'язок з багатьма позиціями. Таким засобам радіоелектронної боротьби вдалося на одну добу погасити систему зв'язку Старлінк вздовж кордону. Вздовж кордону з Росією вони не діяли, вийшли з ладу. Подавити більшу частину радіостанцій зв'язку по радіостанціях Моторола, нашому основному тактичному радіозв'язку. І в цих умовах атакувала російська піхота. Ворог завдав значної кількості ударів високоточною зброєю по заздалегідь визначених позиціях. Бомбами, снарядами. Після того наші окремі позиції, де на кожній було не більше відділення, ворог почав поступово, планомірно атакувати. Силами до взводу одночасно. Противник намагався максимально покращити координацію, взаємодію між своїми вогневими ударами і атаками піхоти. Всі атаки ворог проводить при супроводженні великої кількості дронів. Дронів зі скидами і дронів ФПВ. Це призвело до того, що  значну кількість позицій, на жаль, підрозділи 125-ї бригади, а також придані їй сили 415-й і 172-й батальйон були змушені залишити. І в той же день, за втрату керованості,  що противник просувається і позиції втрачаються, був відсторонений з посади командович ОТУ Харків Галушкін. Тобто, уявіть, стільки готували, готувались, стільки говорили, а як почалась війна, виявилось, що командир, якого призначили, не відповідає своїй посаді. Тільки в день наступу. І його Олександр Сирський негайно зняв. І замість Галушкіна був призначений дійсно один із шановних і компетентних українських генералів Михайло Драпатий. Заступник начальника генерального штабу був призначений на такий важливий напрямок і фактично вступив у бій вже на цій посаді на другий день після наступу. Цілий ряд підрозділів 125-ї бригади, які втратили зв'язок 195-ї бригади і приданих сил, які втратили зв'язок з сусідами, які не мали зв'язку по радіозв'язку з командуванням, також втратили управління і були змушені неорганізовано відійти. Після доби бою. Але це не була паніка, і всюди, де були або адекватні командири на позиціях, або була ситуаційна обізнаність, всюди наші бійці також намагались дати бій. Тобто ворог не гуляв. До Липців, оце на відстань 9 кілометрів, росіяни наблизились увечері 12 травня. Тобто там не було такої простої прогулянки. Вони фактично два дні, на третій день, 10-го вони пішли, а 12 травня увечері російська розвідгрупа пройшла висоту 208 і підійшла безпосередньо до села Липці. Але там вже і зустріли наші резерви, які вже встигли розгорнутися за цей час. Це така була ситуація на цьому напрямку, безпосередньо Харківському. В бій одразу були змушені вступити фактично в перший день по всій смузі підрозділи 42-ї механізованої бригади. І в перший же день наступу українське командування, головний командувач Олександр Осирський здійснив цілий ряд таких дуже енергійних заходів. Замінив Галушкіна на Драпатого і почав перекидати резерви в район, де ворог здобув найбільше просування. Найбільша критична обстановка тут, на Харківському напрямку, загрозлива. Вона була дійсно напрямку Липці. Але туди перекинули 13-ту бригаду Нацгвардії Хартія, в якій багато харків'ян, і прорив був зупинений.

Так, далі. Абсолютно, на жаль, важка обстановка склалась на напрямку Вовчанська. Там теж не було прогулянки. Прикордонна смуга під Вовчанським контролювалася, була передана в смугу бригади прикордонної служби "Помста". Прикордонники теж були розтягнуті вздовж кордона дуже малими силами. І також на 12 травня, на вечір, ворог вийшов на околицю Вовчанська, просунувся на 5 кілометрів, закріпився на м'ясокомбінаті, на крайніх хатах міста, і створив собі умови для заходу у місто. Зранку 13 травня, практично навіть без бою, зранку 13 травня російські війська почали наступ безпосередньо на Вовчанськ. І одразу кілька штурмових груп зайшли у місто.

Хочу сказати, що обстановка на Вовчанську була абсолютно іншою. За прикордонниками не було взагалі нічого. За річкою, яка розділяє Вовчанськ,  за річкою основна частина знаходиться по той бік, за річкою були розгорнуті і виведені на відновлення підрозділи 57-ї мотопіхотної бригади, також з дуже низькою комплектністю. Але вони в місто не мали входити. Хто мав обороняти місто – незрозуміло. Я особисто можу сказати те, що я бачив, місто Вовчанськ взагалі не було підготовлено до вуличних боїв і для оборони в умовах російського наступу. В самому місті, на околиці, немає ніяких ліній оборони, ніяких позицій, навіть якихось якісних польових укріплень. І ворог заходив у місто абсолютно спокійно. Хочу вам сказати, що наших військ вночі, увечері вже 12 травня, у місті Вовчанськ не було взагалі. Взагалі. Підрозділи 57-ї бригади зайшли у Вовчанськ зранку, вночі вже, з 12 на 13 травня. Але була ситуація, коли кілька годин у місті не було нікого, і противник міг туди просто зайти парадним кроком. В ніч 12 на 13 травня і на ранок в центральній частині Вовчанська наші підрозділи вже почали втягуватись. Там була також і одна рота бригади "Хартія", і підрозділи 82-ї десантно-штурмової бригади прибули по тривозі. І в місто зайшли наші сили, і нарешті в самому Вовчанську з'явились наші війська. Цих військ, незважаючи на всі попередження, все, що було очевидно, не було розгорнуто заздалегідь. Це просто шокує взагалі. Місто не підготовлене до оборони, а підготовлене таким чином до здачі. Хто за це відповідає? Незрозуміло абсолютно. Але дійсно в цьому варто розібратись.

Зараз у Вовчанську досі йдуть бої. На ті самі позиції, які були тоді зайняті вночі, на них наші війська досі продовжують триматися. Отже, друзі, ситуація... Хочу сказати, які ж висновки ми з цього можемо зробити. Чому ворог просунувся?

Незважаючи на те, що фактично планування оборони було дуже дивним. Я зараз хочу звернутися до слідчих Державного бюро розслідування Служби безпеки України, які зараз розслідують цю справу. І які зараз оголосили в засобах масової інформації список тих, хто там є підозрюваним. Хочу звернутися до Командування Збройних Сил України, яке відвело 125-ту бригаду. І зараз там бійці перед'являють претензії Командуванню, бійців кудись передають деяких в різні частини. Видається так ситуація, ніби це 125-та бригада провалила оборону. Ніби це 415-й батальйон із 172-й провалили оборону. А все було добре. Їм треба було... Вони просто злякались з точки зору слідства. Ну і Галушкін сам по собі щось неправильно ухвалював. Я подивився уважно той список підозрюваних, який був оголошений ДБР. Друзі, це, що можу сказати? Це неповага до наших воїнів. Це недобросовісна робота. Це показуха в самому ганебному вигляді. Яким чином ви можете стверджувати в засобах масової інформації і призначати винними бійців, військовослужбовців 125-ї бригади та інших підрозділів, якщо в списку тих, кого ви мали опитати і визначити відповідальність, немає тих, хто керував. І хто призначив Галушкіна, який не має досвіду сучасної війни, управління з'єднаннями в сучасній війні? Хто це зробив? Чому в списку немає... Хоча б візьміть пояснення для початку перед тим, як комусь повідомляти підозри. До речі, кримінальна справа була порушена 11 травня, наступного дня після початку наступу. Але де в списку тих, кого мають опитати, Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський і командувач ОСУВ Хортиця Юрій Содоль? Де в списку відповідальна особа, яка відповідала за побудову і організацію оборони з військово-цивільної адміністрації? Це має дати вам пояснення голова ВЦА Синєгубов, який керівник сказав йому, що лінію оборони треба малювати фактично в самих Липцях, в низині перша лінія оборони. І що техніку, виявляється, для прикраття панівної гляди висот не можна передавати військам, хоча територіальні громади Липців і Тернової це робили. Нормально виходило. Чому? Хто це сказав? Чому немає тут? Хто відповідав за оборону Вовчанська? Ну не може бути такого, що немає посадової особи, яка відповідала за сам Вовчанськ. Хто відповідав за підготовку, за спорудження оборонних споруд там? Це ж теж Харківська область. Хто відповідав за прикриття військами? Всього цього нема в справі. В справі виключно зручні люди. Генерал Галушкін, якого взяли фактично з якоїсь адміністративної посади, через місяць знову зняли. Все по-своєму, всюди друзі, як у нас в армії, всюди такі горизонтальні зв'язки, всюди хороші люди, багато років служили, покумались, подружились. Нічого поганого не буде. Я впевнений, що з такою постановкою, як з тим текстом, який написала ДБР, з таким пресрелізом, з таким пресрелізом ніякої правди ніхто не доб'ється, ніяких висновків ніхто не зробить. Бо коли командир 125-ї бригади генерал Горбенко оприлюднить те, що, в принципі, я вам сказав, а я думаю, що вони більше можуть оприлюднити, то, звичайно, будуть питання до вищого керівництва. А воно що? Де його роль? Ну і що зроблять? Як було в звіті, причини втрати Соледару. Причини втрати Соледару, зрештою, теж кримінальна справа. Чому так швидко ми втратили Соледар? А причина була в тому, що командири бригад погано готували особовий склад. А особовий склад тому не виконав завдання. Коротше, крайні завжди це солдати, які залишили позиції. Там на солдат купу кримінальних справ відкрили. Солдати мені також дзвонили, я спілкувався з багатьма тими, хто відступав з позиції, з  пустих полів під Соледаром, які їм сказали зариватись при мінус 15. І теж ніхто за це не відповідає.

Я хотів ще сказати, а де в ОСУВ Хортиця має бути людина, яка оцінює бойову підготовку військ? А це людина чому не відповідає? Чому бригаду з низькою боєздатністю, по об'єктивних причинах, з низькою комплектністю, чому її туди поставили, дали таке завдання, яке насправді абсолютно не відповідає її силам? Хіба це не зрозуміло? Чому немає поповнення озброєнням і людьми? Хто за це відповідає? Чому людей не дали? Хто брехав? Наприклад, під час боїв бригаді прислали 125 поповнення. Якісь там ТЦК сказали негайно поповнити бригаду. Прислали понад 100 людей. Виявилося, що все це люди, які насправді не є придатними до служби. Із цих 100 людей до складу бригади зарахували тільки трьох. Уявіть собі. Тобто хтось відзвітував, що 125-та бригада поповнюється, всі папірці пішли, доповіді пішли. А це фейк, брехня. З тих поповнень тільки три людини придатні.

Я це, друзі, знаєте, говорю не для того, щоб повністю зняти відповідальність з людей, які залишили позиції, з командирів бригади. Кожен має відповідати. Але я хочу сказати, що перед тим, як слідчому ДБР давати наказ "фас", треба все ж таки керівництво армії і ставки Верховного Головнокомандуюча хоча б для себе розібратися в причинах того, що сталося. За що ви судите людей? Немає ні щільності військ, ні забезпечення, ні мінування. Невже не було в країні хоча б 10 тисяч мін протипіхотних для того, щоб перед тим, як ворог піде в наступ, засипати ті посадки більш щільно? Вони б не вештались тими посадками ні вдень, ні вночі. Підривалися б і зупинялося б просування. Невже не можна було збільшити туди постачання єгози, інших інженерних загороджень, сіток, все те, що працює проти піхоти? Ну, за все це, друзі, є відповідальні не тільки в 125 бригаді. Є відповідальні і в ОТУ не один командувач, і в ОСУВ не один командувач, в командуванні сухопутних військ, в командуванні сил територіальної оборони. Всюди є відповідальні люди, які сидять в штабах, отримують зарплату, служать, отримують вислугу і їздять з перевірками, комісіями, пишуть звіти і доповіді про високу боєздатність, про організацію оборони. Як це так? Приїжджає командувач ОСУВ, перевіряє боєздатність, не бачить всіх цих недоліків, про які очевидні, про які ми з вами зараз говоримо, а його навіть немає, його навіть не згадують, що до нього треба пояснення запитати. Генерал Содоль командує і він відповідає за цю ділянку так само, як і генерал Галушкін. Призначали Галушкіна на цю посаду, ті, хто призначали, вони також мають розділяти цю відповідальність. Тоді будуть висновки, а не призначення непричетних. Тому давайте не ганьбити армію. І така постановка-питання, яку зробила ДБР, – це просто образа військовослужбовців 125-ї бригади, які на фронті тривалий час. Самі співробітники ДБР від війни далеко, ніякої причетності вони до оборони країни зараз не мають і мають з повагою ставитися до тих, хто в екопах і тих, хто воює. Це буде чесно. А не виконувати якісь політичні замовлення.

Звичайно, що по кому краще все у нас можна намалювати галочки – по солдатах. Тому, друзі, хочу сказати, що те, що сталося на Харківщині, на північній – це абсолютно не провина, що якісь солдати мають поганий моральний дух, що якісь солдати злякались. Це виключно проблеми в організації оборони, побудови бойових порядків низької комплектності, які були очевидні заздалегідь всім. І провина тут, коли ми знаємо, що ворог буде наступати заздалегідь – це ж взагалі не випадковість. Чому не була організована взаємодія з артилерією? Чому не було побудовано необхідну кількість укриттів для розташування вогневих засобів уздовж кордону, щоб Ланцети не знищували наші гармати? Чому не була організована аеророзвідка в нормальній кількості на розгорнуті підрозділи для аеророзвідки? Чому не були заміновані протипіхотними мінами в усі посадки? Це що, зараз їх мінують? Ви що думаєте, мін немає? Є. Підрозділи 47-ї інженерної бригади, там цілий батальйон стояв на тому напрямку, могли замінувати все давно разом зі 125-ю. Але тоді вони не мінували і мінують зараз. От зараз міни видали. Ну це не абсурд? Що це за підготовка така? Це ж не солдати за це відповідають, правильно? Тобто елементарні організаційні заходи. Ну і в цілому треба сказати, що тут не тільки військових треба питати. Бо якби у нас давав свідчення Олександр Сирський по цій справі, а це потрібно, ДБР має це зробити і оці питання, що я вам зараз задав, також поставити йому, якщо це об'єктивне, чесне розслідування. Треба запитати, а де ж наша мобілізація? Чи порушував головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський це питання на ставці Верховного Головнокомандувача? Чому людей не вистачає для поповнення навіть тої однієї бригади, яку ставлять на напрямок російського наступу, про який усі говорять три місяці? Дивіться, який абсурд. Президент приїжджає у нас на лінію оборони стратегічну, яку будує ВЦА, роблять сюжети, а ця лінія оборони стоїть від зони бойових дій в 7-8 км. І там війська її не займають, бо вона нам невигідна для того, щоб на ній воювати зараз, нам треба битись на кордоні. Разом з тим президент не перевіряє готовність реальної лінії, де треба вести бойові дії, яка прив'язана до рельєфу, і не перевіряє комплектність військ. А навіщо? Для кого, виявляється, для кого? Я хотів би, щоб слідчі розповіли, дали відповідь нам усім. А для кого ж тоді робляться ці оборонні споруди, якщо не було військ їх зайняти? Оборонні споруди риються для того, щоб на напрямку наступу противника могли розгорнутися необхідні і достатні для знищення ворога сили. І вони мали бути туди прибути. Вони не прибули, тому що навіть не поповнили ту бригаду, яка стояла в першій лінії і отримала такі завдання. Ну от і все. І в другій лінії не було військ. Хто відповідає за мобілізацію? От на це питання дуже цікаво. На те, що людей не дають на поповнення. Це хто відповідає? Це не Сирський відповідає, не Галушкін, не Содоль і не командири 125-ї бригади. І  точно не солдати, які потрапили під щільний вогневий удар, протягом тривалого часу були під обстрілами абсолютно, яких не прикривають з повітря, по яких завдаються масовані ураження, яких атакує російська піхота. Ну і від собі, солдата немає зв'язку, далеко не всі люди мають необхідний рівень підготовки, боєвий досвід, організацію для того, щоб самостійно вести бій без зв'язку, без підтримки вогневої. Це високий рівень потрібен бути підготовки, в першу чергу у молодшого командного складу. І щоб такий рівень підготовки був, то знов-таки питати треба у тих, хто за нього відповідає, за цих командирів. А це є і в нас є генерали, і полковники, і відповідні управління. Чомусь всього цього я не бачу. Тому в мене велике прохання до ДБР, щоб не ганьбити ДБР і не створювати конфлікт, не дискредитувати армію, не дискредитувати безпідставно наші війська. В той текст треба зробити другий пресреліз і написати, що перш ніж звинувачувати 125-ту бригаду, ми провели опитування керівників Ставки Верховного Головнокомандувача на питання проблем, чому не поповнили війська на напрямку удару противника. Опитати, чому призначили командувачем ОТУ Харків людину без досвіду управління ОТУ або бригадою під час повномасштабної війни, хоча б бригадою. Чому немає нормальних споруд на першій лінії оборони, за яку зараз хочуть засудити 125-ту бригаду? Чому немає мін? Чому не було вогневої підтримки? Чому резерви вчасно не підтягнули? Хто за це все відповідає? Це ж організаційні заходи. А зараз я бачу з цієї кримінальної справи формулювання, що вся проблема в тому, що якісь солдати десь повтікали. А давайте ми їх усіх будемо судити і скажемо, що це вони винні. А бригаду розформуємо, покриємо ганьбою і зробимо це для того, щоб усі інші посадовці, через рішення яких така ситуація склалась, вийшли сухими з води і абсолютно ніякої відповідальності не несли. Хіба це чесно? Я прошу, звертаюся, мені цікаво, хто все ж таки наведе справедливість цій ситуації. Я сподіваюся, що ця подія і заява ДБР зі звинуваченнями військовослужбовців, вона отримає належну оцінку Ставки Верховного головнокомандувача. Отримає оцінку все ж таки Головнокомандувача ЗСУ, коментар Олександра Сирського, і Командування ОСУВ в Хортиця. Без цього, вибачте, це просто дискредитація армії і це абсолютно не корисно для нас. Це значить, що такі помилки будуть продовжуватись. Ніхто нічого не збирається виправляти. Просто крайніх призначать і все. І будуть морочити голову і нерви людям. А претензії є.

Але претензії кожному треба виміряти свій рівень. Усіх він є. Всі по справедливості мають отримати. Якщо є причетне командування 125-ї бригади, якщо воно було недостатньо компетентне. Вибачайте, хто перевіряв готовність цих людей? Їх же хтось призначав? Хтось контролював? Все ж тоді влаштовувало? Якщо сам Содоль і Галушкін були у них на командному пункті бригади четвертого,  за тиждень до наступу?

Наостанок хочу сказати, що як завжди у нас все тримається на героїзмі. На тому, що якісь люди з тієї 125-ї бригади ТРО тривалий час, сиділи там під обстрілами. Все це терпіли в таких важких умовах. І до наступу не втекли. І виходили на позиції. І під час наступу щось намагались зробити деякі підрозділи. І подякувати треба всім, хто робив все, що можливо, щоб запечатати цей прорив. Прикордонникам, які також прийняли перший удар під Вовчанськом. Особливо подяка підрозділам ГУР МО, які   з ходу вступили в бій і врятували нас від дуже небезпечних ситуацій під Старицею і під Терновою,  і в Вовчанську. Підрозділам інших бригад. 92-га штурмова, яка знов-таки показала свою перевагу над російською піхотою. 13-та бригада "Хартія". 42-га механізована бригада, яка вступила в бій також в дуже важких умовах.  З ходу, замість відновлення. Друзі, всіх героїв там, в Вовчанську хочу сказати також, бійці 82-ї десантно-штурмової бригади просто проявили характер. І, фактично, і 57-ма мотопіхотна, там ті люди, які в неї були. 82-га десантно-штурмова, яка просто з ходу вступила в бій. 71-а єгерська. Всі ці люди просто врятували ситуацію. Бо, хочу вам сказати, Вовчанськ був пустий. Просто пустий. Ні споруд, ні військових підрозділів, нічого не було. Якби ворог пішов увечері 12-го одразу з ходу у Вовчанськ, вони могли реально захопити місто. Без бою взагалі, без пострілів. Оце рівень підготовки такий.

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

Може, два інші батальйони 195-ї бригади краще озброєні? Яка різниця? Свої батальйони чи з іншої бригади?

Звичайно, велика різниця. Бригада – це один колектив. Люди один одного знають. Вони злагоджені, у них є взаємодія. І, звичайно, батальйони і бригади тому і створюються в певному комплекті, щоб краще взаємодіяти між собою. А тут ще й адміністративна логіка. Вони ж всі керуються з одного штабу. Там система управління з одного штабу, документаобіг, який у нас величезний. Все це взаємопов'язані речі. І, звичайно, бойова стійкість бригад і батальйонів у бригадах набагато вища, коли вони застосовуються в рамках єдиного бойового організму, де є краще і довіра, і взаємодія. Тому це азбучні істіни насправді.

 Будівництво укріплення у неправильних місцях. Чому це продовжується?

Я не знаю, чому це продовжується, друзі. Я скоро покажу відео, наприклад, там один опорний пункт, який виритий, просто встановив хороший опорний пункт, великі бліндажі, але він виритий, я не знаю, ким, для кого, тому що в бійниці всіх цих бліндажів і всіх вогневих точок, вони виходять, перед ними ще є великий насип земляний. Тобто той, хто цю позицію будував, він не врахував, що висота перед ним. Її треба хоча б зрізати, щоб забезпечити якийсь огляд. Це просто неймовірно. Це проблема планування. Я не знаю, хто відповідає за планування. Я розумію, що не голова ВЦА Синєгубов в Харківській області відповідає за планування, але він відповідає за всі роботи проведені. І хтось у нього, якась людина, сказала йому рити так, так і так. Затвердила план робіт, і ВЦА почала його виконувати. Тому треба питати Синєгубова, хто ж це такий. Сподіваюся, він скаже, бо це  дуже дивно. М'яко кажучи, дивно. А слідчі мають дати оцінку.

Чи є лінії оборони на дніпровському напрямку і  чи до кінця літа будуть бої за Дніпро?

Ситуація на фронті не катастрофічна. Всюди, де наші війська можуть побудувати лінію оборони, мають щільність певну бойових порядків, мають боєприпаси, ми всюди б'ємо росіян. Вони не можуть просунутися там, де ми впираємось. От зараз завели на той напрямок, який тримала 125-та бригада, підрозділи трьох бригад. І все, і ворога зупинили. Це нелегко, це важкі бої. Але росіян зараз знищують набагато більше, і вони не можуть просунутися ні на метр вже тиждень. На великому напрямку, на цій всій ділянці. Так що тут нічого такого дивного нема, ніяких боїв Дніпро не буде вести. Ворог просувається дуже повільно, з дуже важкими втратами. Проблеми в організації.

Я вам багато разів казав, друзі, якби в нас, здовж лінії фронту, ставка Верховного головнокомандуюча організувала, побудувала нормальну, правильно прив'язану до висот, до укриттів, лінію оборони, з під'їзними шляхами, з укриттями для маневру вогневих засобів в тилу, цю лінію оборони російська армія проломити була б не здатна. Треба військами зайняти і потрібні снаряди і  дрони. Нічого такого незвичайного. Не більше, ніж зараз.

 Хто в Міністерстві оборони відповідає за постачання мін?

Міністерстві оборони – це велике питання. У Міністерстві оборони ніхто ні за що не відповідає. Там завжди міністр Умєров, який намагається зробити одне – уникнути будь-якої причетності до будь-яких проблем, кризи, скандалів. І зняти з себе відповідальність за будь-що. Його навіть не сприймають як якусь людину, яка вирішує проблеми. Я не знаю.

 Чи є, на вашу думку, плацдарм на Кринках доцільним? Якщо так, то що надає вгідні умови для цього? 

Якщо чесно, дивитися на лінію, так, на стратегію війни і оцінювати те, що відбувається, якщо чесно, я не можу зараз вам казати, розписуватись за командування. Мені завжди здається, що, я так розумію, що є люди, яким держава довірила, Верховний Головнокомандувач, управління війною. Був створений під час важких боїв на півдні в районі Роботиного і Уражайного, тобто під Великою Новоселівкою, був створений оцей плацдарм в Кринках. Я так розумію, його логіка була відтягнути російські війська, послабити тиск росіян на наші війська в районі Роботиного, Новопрокопівки, на цьому виступі, який у нас утворився внаслідок літнього наступу, і в районі Великої Новоселівки. Якась певна логіка в цьому могла бути. Тобто ворог дуже різко реагував на цю кризу, постійно атакував цей плацдарм. Логіка певна була. Зараз, якщо чесно, я її не бачу.  Мені це незрозуміло. Якби ми продовжували активні бойові дії по наступу на Роботине, кудись намагались активно просуватись, в цьому була б логіка, бо це один напрямок. Логіка в тому, що розсереджуються сили противника. Яка логіка зараз, я не зовсім розумію, якщо чесно. Можливо, вона є, просто я, оцінюючи обстановку, я такої логіки не бачу. Можливо, є. Утримувати плацдарм через річку,  на куплених волонтерами катерах, це дуже складна і дуже дороговартісна історія. Дороговартісна через життя. І, звичайно, що це робити, відволікати ворога дорогою ціною, треба дуже сильно рахувати. Хто більше втрачає і в скільки разів? Я на себе таку відповідальність, щоб зараз відповідати, хто там більше втрачає, не скажу. Але ми це тримаємо дуже дорогою ціною і військове командування має віддавати собі звіт, що саме вони там роблять. Якби в мене були дані про наші втрати і втрати противника в цьому районі, я б такий висновок міг би зробити однозначний. На даний момент не можу, просто висловлюю свої бачення, я не розумію. 

Що значить фраза у вашій статті про Харківщину? Ви пишете, що бій в такому форматі триватиме до жовтня. На чому заснована така оцінка? Це значить, ворог далі до жовтня, за вашим прогнозом, не пройде?

Я зараз не бачу підстав. Я писав у статті просування ворога на Харків. Наші війська достатньо впевнено б'ють ворога, посилюють свої удари. Бої йдуть важкі, але зараз оборона тримається. Коли я писав до жовтня, я насправді прив'язувався до кліматичного фактору. Фактично зараз ворогу дуже зручно маневрувати під кордоном. Ці посадки зелені абсолютно приховують будь-який маневр. Розгортання військ відбувається на території Росії, ніякого ураження не завдається. Ну і противнику зручно маневрувати в цих посадках, коли так близько логістичні бази. Тому поки там зелене листя не спаде і дронам не буде краще видно російську піхоту, вони будуть діяти так само активно малими групами і там місцевість цьому сприяє.

Донбас був і залишається, і схід Харківщини, і Запоріжжя - основними напрямками зусиль ворога. Основне, на що спрямовує Росія свої сили, це захоплення Донбасу. І вони будуть прагнути захопити і Запоріжжя, і захопити Куп'янськ, Оскольський рубіж. Тому там ворог кидає свої основні сили. Йдуть важкі бої. На деяких напрямках ворогу вдається просунутися, на жаль. Також дуже повільно і з дуже важкими втратами. Але все одно ми розуміємо, що зупинити ворога ми не можемо. Поки що. Надійно. Через відсутність лінії оборони, організації і планування. Виключно через це. Я гарантую вам, що, ну не те, що гарантую. Друзі, абсолютно істинно, там, де наші заходять, сідають в оборону, зариваються, організовують розвідку, зв'язок, взаємодію, виставляють вогневі засоби, мають сили, щоб рятувати піхоту, щоб люди не виснажувалися, не сточувалися, ворог не проходить. Ніде. Ніякого дива, ніяких сюрпризів російська армія нам не може нав'язати. Наші воїни терплять навіть велику перевагу ворога у вогневих засобах ураження. Але потрібен порядок організації. 

Як ви оцінюєте, наскільки росіянам вдалося реалізувати свій задум наступу? Яка частина Вовчанська зараз контролюється нашими силами?

Ну, фактично, ми контролюємо десь половину міста точно, надійно. І, в принципі, нас звідти не можуть вибити. Навіть більше, скоріше, по карті половина. Так, відсотків тут, як мінімум, відсотків 60, навіть більше, скоріше за все. Але проблема в тому, що ворог в самому Вовчанську сидить, і поки що ми його вибити звідти не можемо. Сил нема таких, ну і в них нема пройти. Тут така трошки патова ситуація. Позиційна війна в самому місті. Ну, я не думаю, що вони реалізували свій задум, судячи по тому, як вони це зробили, з якою кількістю вогневих засобів. Все ж таки, я думаю, вони планували  ланцюжок наших опорників розвалити повністю, знищити, і все ж таки вийти, судячи по тому, що вони роблять, на ту саму панівну гряду висот. Це очевидне рішення, якщо дивитись на карту обстановки і карту висот в цьому районі. Той, хто контролює панівні висоти, той дійсно, якщо вони їх візьмуть, вони створять там буферну зону вздовж кордону. Тому що ці панівні висоти будуть дозволяти їм розгортати антени своїх дронів і заважати роботі наших дронів. Тобто створювати перепади по висотах. І звичайно, що це дозволить ворогу контролювати нас у глибину і прикривати, власне, російську територію. Тому я думаю, що поки вони не… вони будуть тривалий час ще вести бої для того, щоб закріпитись по річці, захопити Вовчанськ. І для того, щоб захопити панівну гряду висот на харківському напрямку.

Питання щодо Харкова. У нас постійно над містом висять БПЛА. Питання чому і що з ними робити. Що робити з КАБами? Вони просто знищують все.

Друзі, ну тут і що можна зробити. Нема інших засобів, крім як збивати БПЛА всіма видами, розвивати технології, які дозволять їх збивати, ці дрони російські, всіма засобами. Ставити перешкоди. Ось дуже важливо налагодити попередження, коли дрон починає відеотрансляцію. Річ у тому, що росіяни вмикають дрон, і він не одразу вмикає відеосігнал. Коли він передає відеотрансляцію, він вмикає потужний радіопередавач, і цей сигнал можна зрозуміти, що там робота працює, передавач. І хоча б дати попередження, над нами дрон веде трансляцію. Це робиться або за допомогою, що вмикається радар і дивиться, де дрон, або за радарами ворог полює і вибиває на них, або це робиться пасивними засобами радіоелектронної розвідки. Але, на жаль, ця система в Харкові не працює. Я не знаю, як все організовано в повітряних силах, але якість радіоелектронної розвідки і повітряних сил в районі Харкова абсолютно незадовільна. Хто це має перевіряти? Взагалі дрони ворога, по дронах по більшій кількості, у них перевага. І що з цим робити? Де наш мільйон дронів? Хотілося б поставити питання знов таки до ставки Верховного Головнокомандувача, яка це обіцяла. І сам Верховний Головнокомандувач обіцяв. Цього мільйона дронів якраз на Харківщині не вистачає. Більша частина дронів, які тут воюють, якими завдається ураження, ведеться розвідка, це дрони, закуплені волонтерами і місцевим самоврядуванням, не державними центральними органами влади. Тому, друзі, посилення ППО, посилення дронів-перехоплювачів, але я хочу сказати, що ми можемо зробити зараз. Наші втрати набагато б зменшились, якби у нас були розгорнуті засоби радіоелектронної розвідки, вони у нас є. Які будуть просто фіксувати координати, пеленгувати, де російські дрони ведуть трансляцію. Трансляція ведеться перед ударом, коли вони коригують або передають інформацію онлайн. Це найнебезпечніше для нас. На жаль, цього немає. КАБи, тут тільки одна історія. З КАБами можна боротися тільки двома засобами. Перше, удари по аеродромах базування російської авіації нашими ударними дронами. І сподіваюся, коли наші союзники все ж таки прийдуть до тями і почнуть подивлятися на ті масові жертви, які має Україна, які зберігають українське мирне населення, військові, і дозволить удари ракетами по російських авіабазах. А по-друге, це, звичайно, системи Петріот, далекобійні зенітно-ракетні системи, які можуть знищувати носіїв КАБів. Тобто самі літаки збивати на великій відстані. Ну, тільки так. 

Хочу сказати, що, сподіваюся на справедливість, виступаю проти звинувачень, тому що остання справа на війні – звинувачувати солдатів в окопах. Солдати, те, що я бачу на фронті, вони всюди однакові люди. Десь є, звичайно, більші герої, десь менші, яка на передовій сидить на нулі багато місяців під обстрілом, ця людина вже робить подвиг, вже самою своєю присутністю там. І тим, що вона працює, несе службу. Тому проблеми ключові в армії – це завжди проблеми в управлінні. Це там треба шукати, в першу чергу, помилки. Коли нема людей, нема щільності військ, нема необхідної кількості позицій, нема засобів ураження, озброєння, підготовки нема, перевірки, контролю роботи військ нема. За це відповідають все конкретні люди, які сидять у владі, які всі такі красиві, такі солідні. До того часу, поки не починається російський наступ, і раптом вони всі кудись зникають. І тоді присилають слідчих ДБР з Києва, щоб вони шукали винних серед солдатів. Категорично це не сприймаю, і ми так ніколи не змінимось. Ніколи. Нам потрібно змінити, в першу чергу, що перед тим, як приходить слідчий ДБР, маємо саме військове командування і ставка Верховного головнокомандувача має оцінити дії генералів вищого керівництва, а генерали мають оцінити дії підлеглих і свої власні, що було зроблено правильно, що неправильно. А потім, якщо вже встановлені дійсно факти злочину, тоді заходить слідство. А у нас 10 травня наступ, зміна командування, втрата зв'язку, Старлінк виходить з ладу, РЕБ давить мотороли, підрозділи не мають ні озброєння, ні резервів, повний хаос в управлінні, солдати відходять з позицій. О, давайте будемо їх судити. А ви, панове з ДБР, хоча б годину в таких умовах би просиділи в окопі? Пане Сухачов, з кабінету вилізли разом зі своїми слідчими, перевірили, що там на передовій відбувається перед тим, як виконувати якісь дурні накази.

Друзі, сподіваюся на справедливість, ми будемо тримати цю ситуацію під контролем, я буду повідомляти про хід цієї кримінальної справи, ну і заодно розумію, що треба розповісти і про ситуацію в 67-й бригаді, в 61-й бригаді, 115-й бригадах, там де теж були проблеми, пов'язані з управлінням, які призвели до тяжких наслідків. І з цього треба робити висновки, бо так буде війна вестись дуже довго і з дуже великими втратами. Ми маємо випереджати ворог, ми маємо вчитись, хоча б на своїх помилках вчитись. Ніхто нас не навчить, крім нас самих. 

Сьогодні, коли фронт під Харковом наші війська стабілізували, коли українські герої, попри велику перевагу росіян, дають їм відсіч і завдають важких втрат, і зупинили оцей розпіарений російський наступ, сьогодні хочу сказати, що як ніколи я впевнений у нашій перемозі, що наше вільне демократичне суспільство зможе примусити нашу владу до змін, і влада захоче все ж таки в якийсь момент спиратись на якісь розумні поради, на якусь логіку, робити висновки ті, які її викладають і доповідають. Дякую вам за ефір і Слава Україні!