Нещодавно відомий український режисер і колишній в’язень Кремля Олег Сенцов в ефірі «5 каналу» заявив, що Петрові Порошенку вже час на пенсію. Більше того, за словами Сенцова, Порошенко не дозволяє всім проукраїнським силам об’єднатися для боротьби із ворогами України, а відтак веде державу до краху. Режисер заявив, що Порошенко володіє величезним негативним рейтингом, тягне партію на дно і відштовхує інших від співпраці з нею. Сенцов порівняв партію «ЄС» Порошенка з сектою, для якої образити Порошенка подібне до «образи почуттів віруючих».

Сказане Олегом Сенцовим знову актуалізувало назрілу і навіть перезрілу для українського суспільства проблему якісного оновлення політичної еліти, з тією відмінністю, що говорити про це вголос вже почали найавторитетніші українці. Якщо вже навіть відомий митець, режисер і діяч культури Олег Сенцов про це каже на каналі Порошенка – отже це вже просто крик душі української нації про те, що Порошенкові варто припинити безглузді спроби повернення у президентське крісло.

Те, що Порошенкові дійсно вже пора відходити в тінь і поступитися місцем іншим, не настільки заплямованим політикам, вже підтверджено результатами останніх українських президентських і парламентських виборів, на яких український народ голосував не стільки «за», скільки «проти». Виборці не голосували за наївну казку для дорослих з комедійного серіалу, як дехто сьогодні намагається зобразити українських громадян. Українці свідомо обрали коміка як менше зло, аніж «барига». Навіть Зеленський з усім його непрофесіоналізмом та всіма недоліками досі сприймається українцями кращим політиком, аніж Порошенко, що підтверджують дані нещодавніх соцопитувань.

Проте, навіть після програних з нищівним результатом виборів колишньому коміку, експрезидент Петро Порошенко не полишає спроб повернути собі президентську булаву і з чітко спланованою стратегією продовжує витрачати величезні гроші на свою піар-кампанію, фінансуючи тисячі Інтернет-ботів та надіючись на дострокову відставку Зеленського.

Проплачені порошенківські блогери та ЛОМи (від рос. – лидер общественного мнения) навіть спромоглися контратакувати заяву Олега Сенцова про «секту», і розтиражували соцмережами пости про те, що слово «секта» для них не образливе, адже сектою називають ідейно мотивованих людей, а отже їхні вороги «нарешті визнали», що порохоботи «не найманці, а ідейні». При цьому, проплачені порохоботи скромно замовчують, що «секта» у них – «проклята» і безперспективна. Адже саме подальша участь Порошенка в політичній боротьбі якраз і є найкращою гарантією збереження Зеленського при владі на другий президентський термін.

Порошенко – «спонсор» Зеленського

Найефективнішим політичним «спонсором» Зеленського є зовсім не Коломойський і навіть не Ахметов. Найбільше для перемоги і підтримки рейтингу Зеленського зробив і продовжує робити саме Петро Порошенко.

Залишаючись найвпливовішим і найбільш фінансово спроможним лідером опозиційних до Зеленського сил, Порошенко зі своїми амбіціями блокує появу альтернативних опозиційних лідерів з чистішою аніж у нього репутацією. Поведінка Порошенка нагадує слідування давньому національному принципу «сам президентського пирога не гам, і нікому іншому не дам». Окрім Зеленського. Позаяк саме діючий гарант є головним бенефеціаром від того, що його основним суперником і далі залишається Порошенко, якого він вже переміг з вражаючим результатом. Порошенко для Зеленського є найкращим і найбажанішим спаринг-партнером.

Порошенко ж, переслідуючи амбіції і намагання компенсувати особисті моральні травми, ставить всі проукраїнські й демократичні сили на межі поразки, прирікаючи їх на тривалий опозиційний «застій» з корумпованим та дискредитованим лідером. Це означає, що на наступних президентських виборах Зеленський знову може перемогти Порошенка, хоч і не з такою гігантською перевагою, як це було в 2019 році.

Антирейтинг Порошенка та шлейф брудних корумпованих скандалів пов’язаних з Свинарчуками, досі викликають в українському суспільстві більший резонанс, аніж значно актуальніша некомпетентність Зеленського з усіма корупційними аферами Єрмака, Татарова та Дубінського. Рівень народної антипатії в найближчі десять років навряд чи дозволить Порошенкові знову повернутися на чільні державні посади, а власна жадоба влади стане найкращою формою підтримки найбільш ненависного конкурента. Виборці знову голосуватимуть за принципом «аби не Порошенко».

Порохнява опозиція

Через не повністю реалізовані амбіції одного багатого олігарха з комплексом гетьмана, в наступні кілька років всі проукраїнські сили взаємно боротимуться між собою за друге місце в рейтингу вітчизняних політиків. Топитимуть один одного в компроматах, виливатимуть тони бруду, ябедничатимуть європейським партнерам і розколюватимуться на все дрібніші партії та групи, щоб здобути своє право виступати єдиним репрезентантом українських патріотичних і демократичних сил. А Порошенко, немов той кабан посеред дороги, сам нікуди не посунеться й інших не пускатиме.

Будь-яку нову проукраїнську партію з харизматичними лідерами телеканали медіа-імперії Порошенка, припорошені грошима «Рошену», тавруватимуть і дискредитуватимуть як «зрадників». А «новим обличчям», у свою чергу, такими ж методами доведеться боротися за україномовний та демократичний електорат, який в 2019 році вимушено проголосував за Порошенка.

В той час, як у владній команді Зеленського зміцнюватимуть позиції єрмаки, дубінські, бужанські і соратники Януковича, ефективність проукраїнської опозиції вимірюватиметься нульовим коефіцієнтом, а українські демократи банально перетягуватимуть на себе ковдру. Об’єднатися вони не зможуть, оскільки Порошенко не дозволить об’єднуватися навколо нікого іншого, окрім як навколо нього (адже вже ж скільки грошей було вкладено). Об’єднуватися без Порошенка – означає втратити значну частину стабільно проукраїнських виборців, які в минулому році ситуативно повелися на порошенківську пропаганду. Підкріплені «шоколадними грошима» голоси «проклятої» «секти» порохоботів, які могли б допомогти збільшенню політичного представництва здорових проукраїнських сил, також будуть втрачені через фанатизм і небажання тверезо дивитися на політичну реальність та майбутнє країни. Поки українці грузнутимуть в міжусобицях, владу знову візьмуть більш організовані, хоч і менш українські політичні сили.

Додатковим вигодонабувачем від такої національної української стратегії за принципом «два виборці – три гетьмани» може стати Віктор Медведчук, який вже сконцентрував у кремлівських руках понад половину всіх інформаційних і новинних телеканалів. Тепер, кожен українець, який перемикаючи за вечерею телевізор, шукатиме новини – найчастіше потраплятиме на канали Медведчука, на яких симпатичні ведучі підкреслюватимуть весь той балаган в українській політиці, який створили представники безвідповідальної опозиції і некомпетентної влади, якій «какая разніца». А контроль над українським інформаційним простором є першим кроком до повного політичного контролю над Україною. І що найгірше, що ті, хто може цьому протистояти, досі навіть не зібралися до купи.

З Порошенком українська опозиція буде «порохнявою», а у боротьбі з ним – слабкою і малочисельною. І від того, наскільки тихо, мирно й добровільно Порошенко піде з української політики, залежить перемога демократичних проукраїнських сил.

Валерій Майданюк, політолог