logo
12/07
02/07
29/06
25/06
21/06
19/06
15/06
10/06
09/06
05/06
02/06
01/06
2 ...

Сучасні військові комісари: Хто вони?

05-07-2023 20:593493

Сучасні військові комісари: Хто вони?
Фото: mil.in.ua

Сьогодні минає 497 день від початку повномасштабного наступу російських загарбників на нашу Батьківщину /Galinfo/

В перші дні війни десятки тисяч добровольців буквально штурмували військкомати аби вступити до лав ЗСУ та дати відсіч ворогу. Серед добровольців, крім військових запасу, було дуже багато звичайних, цивільних чоловіків та жінок. Без жодного досвіду та навичок, проте з шаленою жагою захистити рідну землю. Чимало кому відмовили за станом здоров’я, через похилий чи занадто молодий вік. Більшість з них все ж змогли потрапити у ТРО та добробати. 

На превеликий жаль, серед тих перших є ті, хто вже ніколи не повернеться додому. Багато отримали поранення та травми які не дозволяють продовжувати боротьбу. Ще більше просто втомлених фізично та психологічно і потребують бодай короткого перепочинку.

Не так давно командування прийняло рішення про переведення в територіальні центри комплектування військових, які за станом здоров’я більше не можуть брати участь в бойових діях. 

Ми перевірили чи дійсно це працює на практиці та з'ясували, що станом на сьогодні до служби в ТЦК Львівської області залучено близько 600 військовослужбовців, які визнані обмежено придатними. Скориставшись можливістю, ми спробували довідатись про історії цих захисників та почути яким саме життям вони живуть зараз.

Своїм досвідом з нами поділились військовослужбовці Личаківсько-Залізничного ОРТЦК Віталій Смілка та Олексій Криваль.

Сержант Віталій Смілка

У 2014 році пішов добровольцем в Правий Сектор. Спершу брав участь у боях в Пісках. Потім Донецький аеропорт. Там отримав перше поранення. Після лікування та реабілітації знову записався у добровольці та потрапив в 11 батальйон “Київська Русь”. В складі нового підрозділу захищав Шахту “Бутівка”, а на Світлодарській дузі отримав поранення вдруге. Після демобілізації у 2016 займався громадською діяльністю, є головою “Спілки АТО Городоччини”. Також був волонтером та активно допомагав побратимам на передовій. Працював спершу офіцером-вихователем у рідному для себе військовому ліцеї “Героїв Крут”. Однак, через те, що мешкає у Городку, згодом довелось обрати роботу ближчу до дому. Тож військовий ліцей він змінив на Городоцьку школу де викладав захист України.

Яким для Вас був 24 лютого 2022 року та що було після цього?

“Я готувався до цього. Особливо після того, як стало відомо що росіяни завезли кров для переливання у польові госпіталі. У мене був зібраний рюкзак, каска та бронежилет.  Я дуже добре пам’ятаю цей ранок. Це була 7:00. До мене перетелефонував брат, він також військовий і повідомив, що почалась війна. Я заправив автомобіль та залишив його дружині. 

Вагань чи йти у військкомат у мене не було жодних. Я прибув туди у перший день. Було надзвичайно приємно, побачити у ТЦК багатьох зі своїх побратимів. Буквально за 2-3 дні ми вже були у складі 24 бригади, а ще за декілька днів вже на передовій в районі Попасної, Золотого та Гірське. 

Зараз, коли згадую, як ми йшли в перші дні, ми навіть не ставили собі питання де ми зупинимо ворога та чи зупинимо взагалі.  Для нас важливо було лише захистити тих, хто сам себе захистити не може — це діти, батьки, свою вулицю, близьких та рідних.

Ми не турбувались про те чи є у нас спальні мішки, сухпаї та інше. Головне — це було стримати ворога де тільки зможемо. Перших два тижні було дуже важко, справжнє пекло. Складалось враження, що ворог замовкав лише тоді, коли перезаряджався. У нас було багато втрат. 24 бригада була однією з перших на передовій і фактично в окопах зустріла війну. 

Значною мірою, нам допомогло те, що за період АТО було зведено дуже багато фортифікаційних споруд та викопана величезна кількість окопів. Завдяки цьому ми могли успішно тримати оборону.

Якщо пам’ятаєте, то в перші дні у новинах дуже часто згадували Попасна. Тоді ми їх тримали як могли. В цей період 24 бригаду сильно потріпало. Кожен день загиблі товариші, поранені й це все відбувається в тебе на очах. Ти розумієш, що ти можеш бути наступним. Звичайно був страх. Коли в сусідній окоп, який кращий і глибший за твій, прилітає снаряд, починаєш вірити у вищі сили.

Ви, бойовий сержант, зараз на службі в ТЦК. Чому?

Так сталось, що під час чергового обстрілу, снаряд попав поруч. Я отримав важку контузію, була втрата пам’яті. Мене відправили у госпіталь в Дніпрі. Потім я ще довго лікувався у Львівському госпіталі, а згодом у Варшаві. Контузія залишила свої наслідки. На ВЛК мене визнали обмежено придатним. Оскільки я більше не можу виконувати бойові завдання, мене долучили до служби в ТЦК. Чим до речі, я дуже пишаюсь. 

Чи необхідно зараз проводити мобілізаційні заходи?

Розумієте, так склалось, що військовослужбовці ТЦК зараз піддаються жорсткій критиці. Люди по старій пам’яті вважають, що ті хто роздають повістки, там на передовій ніколи не були. Мене часто запитую: “А чому ти не йдеш?”. Дуже хочеться відповісти, що я вже звідтам… Більшість зараз не усвідомлюють, хто насправді роздає повістки. Це хлопці, які повернулись після страшних боїв, з важкими порання кінцівок та органів, контузіями.

Зараз, протягом певного періоду, що ми роздаємо повістки, хочеться сказати: Люди, та не хотіли б ми ходити, та ось так примусово роздавати ті повістки. Однак є обов'язки, де чітко говориться: під час мобілізації кожен військовозобов'язаний має прийти у ТЦК та обновити свої військово-облікові данні. Якби кожен це зробив, нам не потрібно було б виходити на вулиці.  

За яким принципом росподіляють мобілізованих для подальшого проходження служби?

Потрібно розуміти, що ми беремо усіх, для того, щоб вибрати кращих. ТЦК проводить індивідуальний аналіз кожного мобілізованого, відповідно до його професійних навичок. Це дозволяє максимально ефективно використати потенціал людини. Наприклад, якщо людина фотограф, оператор чи ІТ-фахівець, то це чудові кандидати на оператора БПЛ. Нещодавно призваний нами тракторист-комбайнер зараз служить на бронетанковому заводі механіком. Розуміємо, що такий спеціаліст з закритими очима зможе усунути несправність і користі від цього буде набагато більше, ніж він десь з лопатою буде копати окопи. 

Якщо людина приходить в ТЦК і в неї є бажання вчитись, тут її будуть тільки раді. Вмотивованим і здібним ми завжди ідемо на зустріч. Навчання за кордоном для освоєння новітньої військової техніки, це лише один з багатьох напрямків саморозвитку в сучасній Українській армії. 

Старший лейтенант Олексій Криваль

Як офіцер запасу, у квітні 2015 році був мобілізований та зарахований в 57-му окрему мотопіхотну бригаду. З загального терміну служби 1 рік та 4 місяці в АТО,  у безпосередній зоні бойових дій провів 9 місяців. Після демобілізації у 2016 році, повернувся до цивільного життя та успішно будував кар’єру у компанії Galicia. Одружився та виховував донечку, поки не почалась війна. 

Що ви робили, коли дізнались про початок повномасштабного наступу на територію України?

“Після АТО, як офіцер, я був у першому оперативному резерві. В такій ситуації ми мали одразу прибути або у свою частину або у військкомат. Тож 24 лютого, як тільки я побачив інформацію, що почалось вторгнення, ми з побратимами одразу зібрались, сіли в машину і поїхали у військкомат. Перший автобус який виїжджав, прямував до 24 бригади. Ми в нього сіли. Ще не знали куди їдемо, але було байдуже, бо хто крім нас. А через три дні вже були на передовій”.

Як ви потрапили у ТЦК?

“. В кінці червня 2022 року ворог брав в кільце місто Золоте, в якому були ми. Звідти ми вийшли. Під час відходу я з бронежилетом і каскою невдало зістрибнув з броні на землю. Одразу відчув, що сильно порушив спину. 

1 липня мене вже евакуювали до Львова у Винниківський госпіталь. Під час обстежень, окрім травмованої спини, у мене виявили серцеву недостатність. Для мене це був шок. Тобто, я завжди відчував, що не все так добре, хоч я великий і здоровий, але є якісь задишки. Та я ніколи не думав, що щось таке може бути. А виявилось, у мене в серці бракує одного клапану. 

Пройшовши лікування та реабілітації мене скерували на військово-лікарську комісію, яка визнала мене обмежено придатним. Після цього я вже ніс службу у Яворові де наша бригада має пункт постійної дислокації.

Згодом прийшло розпорядження Головнокомандувача, що у зв’язку з тим, що обмежено придатні воювати не можуть, вони повинні бути переведені в частини забезпечення, військкомати або на викладацьку діяльність. Так, нас по списку перевели по ТЦК області”.

Чи потрібна зараз мобілізація?

“Мобілізація зараз дуже потрібна. Багато моїх знайомих, які там, вже майже рік безвиїзно. А це психологічно дуже важко. І чим довше вони там, тим складніше їм буде потім адаптовуватись. Тому їх треба міняти. 

Наші люди хочуть перемогу, але чомусь зараз самостійно у військкомат приходять одиниці. Багато хто, прикриваючись відсутністю навичок та досвіду, намагається виправдати свій страх перед мобілізацією. Коли йшли мої друзі, вони не мали ані навичок, ані досвіду, але мали чітке розуміння свого обов'язку. Вони йшли самі, їх ніхто не ловив.” 

Як люди реагують на повістки?

“По різному. Є такі, які кажуть: “Я чекав повістку”. Звучить смішно... Тобто, ти ж міг сам прийти, чоловіче. 

Також трапляються бабусі, які прибігають на допомогу, з криками: “Ану відчепіться від того хлопчини, ідіть самі бугаї воюйте”. Ти їм кажеш, що ти звідти, не вірять. Показуєш посвідчення УБД, кажу: “Ти його купив”. Такі ситуації так само нас психологічно давлять. Ми лише виконуємо наказ оповіщувати людей та призивати їх на службу в час війни. Таке відчуття, що для них ми стали ще гірші ніж були “беркута” на Революції Гідності.

Бувають і такі, які дуже добре обізнані у власних правах та водночас чомусь не хочуть згадувати про обов’язки громадянина. 

Але якщо в загальному, то зазвичай реагують адекватно.

Чи хотіли б повернутись в зону бойових дій якби дозволяло здоров’я?

Звичайно, що хотів би. Тим більше я маю досвід. Якби була така можливість, спробував би освоїв якусь нову військову професію. Оператор дрона наприклад. Я чудово розумію, якщо піти з хворим серцем, то для бойового підрозділу ти вперше чергу потенційний тягар. Коли навколо стрілянина, а тобі раптом сало погано, то підставляєш усіх. Тому, я думаю, що в ТЦК я зможу зараз принести значно більше користі для нашої армії та держави.

Маринюк Андрій, Гал-інфо.