logo
12/07
02/07
29/06
25/06
21/06
19/06
15/06
10/06
09/06
05/06
02/06
01/06
2 ...

Рахунок за жахливі втрати, які зазнала Польща внаслідок війни, не можна вважати протермінованим

15-09-2023 10:582674

Рахунок за жахливі втрати, які зазнала Польща внаслідок війни, не можна вважати протермінованим

Leopolis.news публікує текст професора Інституту політичних досліджень Польської академії наук, автора публікацій з історії Польщі ХХ століття, Кавалера ордена Білого Орла Войчєха Рошковського. Ця стаття публікується спільно з польським місячником «Wszystko co Najważniejsze» в історичному проєкті з Інститутом національної пам’яті та Польським національним фондом.

 

Що відбулося 1 вересня 1939 року? Для поляка це питання звучить досить дивно. Майже кожна польська дитина відповість, що тоді Німеччина напала на Польщу. Він відповість так, можливо, ще не вміючи читати шкільних підручників, тому що пам’ять про цю трагедію та її наслідки ще жива в переважній більшості польських родин. Для відвідувачів Дому європейської історії в Брюсселі відповідь на це запитання буде не простою. Ця дата точно не впаде їм в очі в потоці інформації про погане Середньовіччя, доброго Карла Маркса, франко-німецьке примирення та світле майбутнє Європи під владою Берліна та Парижа. Заради мирного майбутнього європейці повинні забути про минуле. Перераховування кривд відходить в забуття.

Звичайно, постійне дряпання ран не служить мирному майбутньому. Проблема в тому, хто і що хоче забути, а навіть як саме хоче формувати європейську пам’ять. Немає морально нейтральної історії, як немає морально нейтральної політики, а політика пам’яті все ще всюдисуща, хоча б у формі знищення слідів минулого. Можна сказати, що чим чіткіше видно це знищення, тим більше ці сліди перетворюються на дірки, які гнояться. Після введення воєнного стану в Польщі в грудні 1981 року комуністи пропагували «єднання народів». В умовах масових арештів і призупинення дії решток громадянських прав цю політичну програму важко було назвати інакше, як « єднання спини з батогом», і не дивно, що мільйони поляків не погоджувалися на таке «єднання». У довгостроковій перспективі саме так починає виглядати німецько-польське єднання.

Польсько-німецькі відносини з перемінним успіхом тривають понад тисячу років. За цей період траплялися кращі часи, а були й гірші, і не слід забувати про позитивні елементи впливу німецької культури в історії Польщі. Проте були й драматично невдалі роки. Досить згадати розділи Речі Посполитої наприкінці XVIII ст., Культуркампф, дії Хакати, ворожість Веймарської республіки до відродженої після 1918 р. Польщі та, нарешті, довгострокові наслідки німецького вторгнення 1 вересня 1939 р. та політика геноциду німецького Третього Рейху щодо польського населення. Якби не німецьке вторгнення, не було б радянського вторгнення 17 вересня 1939 року, а в кінцевому підсумку – поразки Польщі в таборі переможців, Польщі, яку після 1945 контролював і 45 років піддавав радянізації СРСР. За рівнем прибутку на душу населення польська економіка сьогодні конкурувала б з іспанською чи фінською, як це було в 1930-х роках, замість того, щоб намагатися компенсувати втрати трьох поневолених поколінь.

Після 1990 року Німеччина, що об’єднувалася, вже була наддержавою, тоді як до Польщі, зруйнованої комунізмом, ставилися як до жертви долі, а зловісної історії. Польсько-німецьке «єднання» виглядало багатообіцяльним, як і знак миру канцлера Гельмута Коля та прем’єр-міністра Тадеуша Мазовецького в Кшижовій. Об’єднана Німеччина підтримала амбіції Польщі щодо членства в ЄС і НАТО й скористалась відкриттям польської економіки для німецьких товарів та інвестицій. Однак у Берліні все більше почали визнавати, що вже не треба буде турбуватися про минуле у взаємних стосунках.Сигнал нового ставлення до Польщі прийшов із діяльністю пані Еріки Штайнбах та асоціацій переселенців, яких толерував уряд, який переїхав із Бонна до Берліна. Дедалі більше поляків протирали очі від подиву на вимоги Німеччини про компенсацію за втрачені після війни землі, ніби ті, хто висував ці претензії, забули, що стало причиною зміни кордону в 1945 році. У німецьких ЗМІ пропагувалась відповідальність «нацистів», ніби Німеччиною в 1933-1945 роках правили інопланетяни, уникали згадок про польських жертв Третього Рейху і навіть згадували польських колаборантів, яких на польських землях було вкрай мало. Вершиною нахабства став фільм «Наші матері, наші батьки», профінансований державними коштами Німеччини, в якому героїчна Армія Крайова, що бореться за незалежність Польщі, представлена як жменька похмурих антисемітів.

Сьогодні Німеччина намагається роздавати карти в Європі. Вона є найбільшою економікою, але також претендує на право навчати демократії своїх недавніх жертв і втручатися в політичне життя Польщі. Проте можна запитати – якщо сьогоднішня німецька влада відзначає закінчення Другої світової війни як день визволення від нацизму – чому німці потрапили в цей кошмар і чому вони не змогли з нього звільнитися? Чи пам’ять про 1945 рік – найкраща нагода відзначити верховенство німецької демократії? Чи найпростішим шляхом запровадити демократію в Польщі чи Україні було стати залежним від поставок газу та нафти з Росії, і таким чином фінансувати російське озброєння?

Польсько-німецьке єднання застопорилося і це не провина польської сторони. Німецька сторона роками не вживала жодних дій щодо вшанування пам’яті польських жертв Третього Рейху. Були вшанування євреїв, ромів і навіть гомосексуалістів, тільки польські жертви не могли дочекатися такого вшанування. Останнім часом з’явилися ознаки готовності до певних дій у цьому напрямку, але раптом на початку червня до Польщі несподівано приїхала міністр культури Німеччини Клаудія Рот із пропозицією встановити замість пам’ятника польським жертвам… Німецько-польський дім як місце «дебатів» про «тисячолітню історію польсько-німецьких відносин». Замість того, щоб стикатися з фактами та проблемами для вирішення, нам пропонують нескінченні дебати на іншу тему. Це нагадує старе правило, що джентльмени не обговорюють фактів. Пані міністр також зазначила, що шість років Другої світової війни не повинні кинути тінь на ці відносини. Щоб усунути цю тінь, Німеччина сьогодні повинна дійсно переосмислити своє ставлення до Польщі. Рахунок за жахливі втрати, яких Польща зазнала внаслідок агресії 1 вересня 1939 року, не може бути визнаний ними в односторонньому порядку таким, що втратив дію. Це не винний визначає розмір заподіяної шкоди. Польський обліковий запис у будь-якому разі не надто надмірний, а задокументований він аж занадто добре.

Професор Войчєх Рошковсі (Wojciech Roszkowski)

Текст наданий ГК РП у Львові