logo
24/04
15/04
04/04
28/03
14/03
11/03
09/03
06/03
05/03
08/02
24/01
23/01
02/01
2 ...

SARVA: Як шукають людей, котрі зникли під час війни

29-03-2023 14:264947

SARVA: Як шукають людей, котрі зникли під час війни
Фото: надані Галиною Войтович

Понад тисячу шістсот звернень прийняли волонтери пошуково-рятувальної волонтерської асоціації «SARVA» у березня минулого року після повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Родичі та друзі, перебуваючи у відносно безпечних місцях, просили розшукати своїх рідних та близьких, котрі опинилися у місцях активних бойових дій і не виходять на зв’язок.

Про це Leopolis.news розповіла адміністратор, старший координатор та представник пошуково-рятувальної волонтерської асоціації «SARVA»  Галина Войтович.

До порівняння, до 24 березня 2022 року «SARVA» отримувала  від 30 до 50 повідомлень про осіб, котрі пропали.

Координація пошуку під обстрілами росіян

«Наші волонтери приймали дзвінки безперервно цілими добами. Телефон нашої «гарячої лінії» працює через інтернет. Але зв’язок був дуже поганим. Тож нам доводилося самим, зі своїх особистих телефонів передзвонювати та приймати заявки», - каже вона.

Найбільш масові звернення у перші дні були від родичів осіб, які мешкали в Ірпіні, Бучі та Гостомелі.

«Вони казали, що ніяк не можуть додзвонитися до своїх близьких. А там вже зайшли російські танки, там бомблять. І просили знайти хоч якусь зачіпку. Пропонували нам гроші, хоча ми – волонтерська організація і за це гроші не беремо. Плакали, розповідали свої історії», - згадує старший координатор SARVA.

Галина згадує, що першу ніч вторгнення вона з родиною перебувала вдома в Києві. Каже, що ніяк не могла повірити, що росіяни зважилися на цей злочин – ракетне бомбардування чи не всіх міст України.

«Ми ще півдня були вдома. Сподівалися, що все от-от закінчиться. Але російська ракета влучила у сусідній будинок. А у мене – троє дітей. То ж ми зібралися і поїхали в Чернігівську область на дачу і перебували там до середини квітня», - згадує вона.

У дачному будиночку було тільки одне місце коло вікна, де можна було зловити зв’язок. Тож жінка облаштувала там своє робоче місце. Вікна заклеїли чорною плівкою аби ані промінчик світла раптом не пробився назовні. І вся родина сиділа тихо, щоби їх не помітили з вулиці.

«Над нашою хатою російські літаки запускали ракети на Київ, стріляли танки, вибухали міни. Ми з дітьми сиділи вдома. Ми вже знали, що росіяни заходили в хати, мародерили, вбивали, ґвалтували. На щастя, до нас – не дійшли», - каже Галина

Надія допомагала триматися

Зниклих людей часто знаходили за сотні, а то й тисячі кілометрів від рідного дому. Рятуючись від російсько-фашистської навали, українці губили свої телефони та втрачали зв’язок з рідними.

«Одного разу нам повідомили, що жінку з Маріуполя, котру ми розшукували на прохання її родини, бачили у Львові. Іншого разу волонтери, котрі є в Польщі, випадково в магазині натрапили на жінку з дитиною, про долю якої не знали її близькі. Ці люди могли під обстрілами просто схопити дітей і втікати. Вони не думали, що треба зібратися. Різні випадки бувають», - розповідає волонтерка

Кожне повідомлення про те, що розшукувана особа жива і перебуває у безпечному місці приносило радість волонтерам SARVA.

«Люди, котрі сиділи у підвалах під бомбардуваннями, сподівалися, що їх шукають і знайдуть. Якби не ця впевненість, то вони б не вижили. Були випадки, коли люди самі бачили в інтернеті повідомлення про їхній розшук та озивалися до нас, що вони – живі», - говорить Галина Войтович.

Статус розшукуваного – загинув

Але, на жаль, також багато є випадків, коли біля прізвища людини доводилося ставити відмітку – «загинув». Особливо багато таких чорних звісток почало надходити після визволення Київщини.

«Майже половина осіб з нашої бази розшуку виявилися загиблими. Наші волонтери кожного разу, коли дізнавалися про цей факт, – плакали. Особливо важко, коли повідомляють, що знайшли тіло дитини», – каже вона.

Так, у квітні минулого року команду волонтерів боляче вразив випадок, коли бабуся з чотирирічним внуком Сашком з села Сухолуччя Вишгородського району втікали від наступу російських окупантів на човні. Окупанти добре бачили, що в човні перебувають жінка та маленька дитина. Це не спинило їх: вони холоднокровно розстріляли беззбройних та беззахисних українців.

«Я зараз згадую цей випадок і знову сльози навертаються на очі. Ми знаємо про багато випадків вбитих та замордованих цивільних людей. Вони вбивали цілі сім’ї. Так, ми шукали родину, котра складалася з тата, мами, дядька та двох маленьких доньок. Виявилося, що їх всіх розстріляли», – зізнається Галина.

На жаль, за її словами, випадків, коли знаходили замордованими цілі родини, було багато.

Іншим разом розшуковували батька з сином, котрі, за даними родини, виїхали кудись на велосипедах і відтоді про них нічого не було відомо. Згодом вдалося дізнатися, що цей населений пункт в Луганській області вже окупований, велосипеди та батька – знайшли. Проте, на жаль, він загинув. А ось про долю сина досі ніхто нічого не знає.

Біль Маріуполя

Галина зазначає, що також їм доводилося шукати людей, які опинилися на тимчасово окупованих територіях і навіть допомагати їм вибратися з того пекла. 

Адже не всі, хто хотів евакуюватися, змогли це зробити.

«У мене є знайомі з Маріуполя. Вони мешкали у приватному будинку. І в перші ж дні в їхньому будинку вибухом зруйнувало дах. Родина мусила ховатися в підвалі. Але там жінка – на інвалідному візку, її брат – також. Їхні батьки вже старенькі. Окрім того, її батька ще й поранили. Його просто перемотали і так все зросталося. Єдиний спроможний у цій родині – Дмитро, чоловік моєї знайомої. Він може ходити, але не схотів полишити своїх рідних самих», - розповідає вона.

Галина згадує, що понад місяць намагалася дізнатися про долю своєї подруги. Адже зв’язку жодного не було. Проте Дмитро знайшов якусь точку, де ловив інтернет і зумів повідомити, що вони живі, але без засобів існування.

«Це був травень 2022 року. Ще ходили евакуаційні автобуси. Але на інвалідних візках по розбомблених дорогах і під постійними обстрілами їхати було неможливо. Дмитро міг нести тільки одну людину на руках. Але, на щастя, нам вдалося їх евакуювати. Хоча це було довго і важко», - каже волонтерка.

І додає, що зараз її друзі з Маріуполя мешкають у Хмельницькій області.

Блуд вчепився

До повномасштабного вторгнення пошуково-рятувальна волонтерська асоціація «SARVA» серед інших займалася і розшуком туристів, котрі могли заблукати у Карпатах. Особливо багато таких було у літньо-осінній сезон: люди йшли за грибами та ягодами і блудили у лісі.

Але через повномасштабне вторгнення таких повідомлень стало в рази менше. Хоча люди все ж не перестали губилися. В основному у Львівській та Волинській областях не могли знайти дорогу додому вимушені переселенці.

«Минулого року восени до нас на гарячу лінію звернувся чоловік, котрий повідомив, що загубився у лісі. Зловив зв’язок, знайшов наш номер телефону в інтернеті і сказав, що до нього блуд вчепився та не знає, як вийти. Казав, що багато разів тут гуляв і ніби знає місцевість. А ось саме зараз не знає в який бік йому йти», – розповідає Галина Войтович.

Тоді волонтери скоординували чоловіка з поліцією і ті допомогли йому вийти з лісу до людей.

Маріанна Попович, для Leopolis.news