Що не так між Зеленським і Залужним?

Немає нічого дивного, що відносини між військово-політичним керівництвом у демократичній воюючій країні відрізняються від зразково-трафаретних заяв у стилі Північної Кореї. Природно, що за два роки спільної роботи в кризовому режимі між людьми трапляються перепалки та непорозуміння. Історики описують випадки коли, навіть, Сталіна генерали лаяли під час військових нарад в роки Другої світової війни. Інша справа, щоб амбіції та конфлікти серед представників нашого військово-політичного керівництва знову не призвели до поразки та втрати державності, як це було на початку ХХ століття. 

Непорозуміння між військово-політичними елітами, зазвичай, посилюються у двох випадках: коли близька перемога і варто думати про майбутні вибори та посади і, коли ситуація стала патовою та відбувається важкий пошук рішень для кардинального перелому. Виглядає, що в Україні відбувається другий варіант, за котрого сторони не можуть знайти компромісу, поступитися одна одній і це виливається в публічну площину.

Зеленському потрібні результати, щоб довести союзникам та партнерам необхідність подальшої підтримки України. За 2023 рік ЗСУ не здобули значних результатів у звільненні територій і президент вважає за доцільне змінити керівництво. Не завжди генерали, котрі добрі в обороні будуть добрими при наступі – можуть вважати в Офісі Президента. 

Відсутність результатів може призвести до схиляння України до миру з агресором, про це вже говорять на Заході. До того ж, Кремль надсилає сигнали західним політикам про готовність заморозити конфлікт та укласти перемир’я на існуючій лінії розмежування. РФ планує краще підготуватися до наступного удару, а Україну чекатиме розчарування невдалим перемир’ям і навіть соціальні протести. А вже в листопаді на американських виборах може перемогти Дональд Трамп у якого з Зеленським пов’язані погані спогади. Саме через тиск Трампа на Зеленського, першому оголошували імпічмент у 2019 році і це, в поєднані з заявами Трампа про наміри закінчити війну за один день коштом українських територій, може суттєво вплинути на зменшення американської підтримки. 

Натомість, українське військо відчуває брак боєприпасів та озброєнь, не має обіцяних західних літаків і військове командування вважає за краще довше потримати оборону, дочекавшись озброєнь, аніж здійснювати «м’ясні штурми». Для наступу потрібні й нові людські ресурси, але для нової хвилі мобілізації та її грошового забезпечення доведеться пожертвувати президентським рейтингом популярності та фінансуванням інфраструктури та соціальної сфери, що відіб’ється на суспільно-політичних настроях. Водночас Захід надсилає сигнали про вибори і Зеленський мусить приймати непопулярні рішення, що необхідні для перемог, намагаючись водночас зберегти популярність серед втомленого війною, але прагнучого перемоги населення.

Сутність суперечностей між українською владою та армією можна оцінювати в залежності від точки зору політичних таборів. Одні кажуть, що коли керівництво ЗСУ озвучує потребу мобілізувати пів мільйона чоловіків, а президент країни не бачить потреби у такій кількості рекрутів, то слід, часом й емоційно, обирати між позицією  вчорашнього коміка та професійного військового генерала. 

Інші ж вказують на те, що в західній пресі прямо констатують, що рекомендації, які було розроблено експертами НАТО, були проігноровані українським військовим керівництвом. Як зазначає американське видання The Washington Post генерал Міллі висловлював розчарування методами українського контрнаступу і під час дзвінків Залужному запитував: «Що ти робиш?». І хоча такі зауваження з боку євро-атлантичних чиновників можуть розглядатися як розбіжності кабінетних теоретиків з практиками на полі бою, де Захід до того ж не надав Україні авіації для контрнаступу, однак ситуація, котра склалася, є не найкращою моделлю взаємодії з партнерами від яких ми критично залежимо.

Прихильники президента вказують на парадоксальність ситуації, коли в країні, котра зазнає неприхованих труднощів у війні, ідея заміни військового командування викликає шквал критики і, навіть, погроз масовими заворушеннями. В Другій світовій генерали, котрі очолювали військові відомства на першому етапі війни, рідко залишалися на посадах до її завершення. 

Натомість, їхні опоненти та критики Зеленського вказують на значний авторитет Залужного в армії і застерігають від необдуманих кадрових замін, після яких може посипатися фронт. Офіс Президента, навіть, звинувачують у намаганні власноруч керувати бригадами і застерігають продюсерів та акторів шоу-бізнесу від втручання у справи військових, замість того, щоб здобувати на міжнародній арені військову допомогу.

Не виключено, що США та західні партнери невдовзі можуть наполягати на проведенні виборів, особливо якщо господарем Білого дому стане Дональд Трамп. Український експерт Олександр Мусієнко зазначає, що лідер республіканців може, як один з аргументів зменшення підтримки України, вказати на закінчення терміну повноважень Зеленського, а отже – сумнівний статус української демократії через відсутність виборів. А український закон «Про правовий режим воєнного стану» можуть назвати менш вагомим, аніж принцип верховенства права.

Вірогідно, що Вашингтон, котрий провалив надання підтримки Україні, «зашивши» в один пакет мексиканський кордон з українською військовою допомогою, втомився від співпраці з Зеленським і не проти його заміни на іншого лідера. Часті інтерв’ю Валерія Залужного в західній пресі та власна колонка в CNN засвідчують, що для західного істеблішменту Залужний є вагомою військово-політичною фігурою. За даними опитування КМІС, особистий рейтинг довіри в Залужного значно вищий, аніж у Зеленського. Головнокомандувачу ЗСУ довіряють 88 % українців, а не довіряють – 4%. У Зеленського ці показники становлять 62 % і 18 % відповідно. Для західних демократій це дуже промовисті цифри і у Вашингтоні розуміють, що реальну конкуренцію на виборах діючому президенту може, наразі принаймні, скласти тільки генерал Залужний. Зрештою, США вже неодноразово робили ставки на військових у Чилі чи в Південній Кореї, де рішучий генерал подолав корупцію та забезпечив економічне процвітання. І в своїх заявах Залужний частіше висловлює, окрім військових, і політичні гасла. За таких умов, звільнення президентом Зеленським Валерія Залужного з посади лише додасть популярності головкому і відкриє шлях для початку політичної кар’єри. Політична кар’єра Ющенка також стартувала після його звільнення з посади прем’єр-міністра. Українці люблять ображених і репресованих владою політиків.

Очевидно, Зеленський та Залужний не виступлять пліч-о-пліч у телезверненні, щоб заявити про владнання непорозумінь заради перемоги України. Для України важливо, щоб суперечності серед військово-політичного керівництва не переросли у взаємне протистояння з саботажем постачання озброєнь, ігноруванням наказів чи, навіть, бунтом військових. Адже саме до цього московська пропаганда вже другий рік закликає українських вояків – підняти зброю проти «київського режиму». І Москві байдуже під якими гаслами українці сваритимуться між собою, а ЗСУ підуть на Київ.

Валерій МАЙДАНЮК, політолог, для Leopolis.news