Кожне слово належить до певного роду – це відомо усім. Слово «політика» не має роду. Так само як не важить нічого, не живе довго і часто вмирає одразу після пологів. Вмирає - бо з’являється нова чесність, яка рекламує свою непродажність, лежачи на першій полиці цілодобової крамниці.

Зрадництво - це, фактично, риса будь-якого професійного політика. Це не правда, що гроші не пахнуть - гроші пахнуть своїми господарями. А скринька завжди пахне юдою. Саме можливість красти зробила Юду зрадником. Він також був віруючим - він свято вірив, що на 30 срібняків буде спокійно і безбідно жити до кінця свого життя.

І вони вірять - райський паразитарій, а це майже 2 млн осіб – сумарна кількість чиновників (тих, хто працюють на державу), з них 944 тисячі – чиновники в органах місцевої влади. Свято вірять, що завтра все скінчиться: народна любов - процес не лінійний.

Людська пам’ять коротка. Війна не вічна. Потрібні будуть нові ідеали, бо старі втратили гарантію. А де є гроші - завжди є гарантії, які будуть давати бідному і скаліченому українцю.

Так по спіралі українська політика рухалася досить довго, поки спіраль не стала зашморгом. Тим самим зашморгом, яким власне скінчилася найбільша в історії людства драма великої зради.

Українська політика не знає умовного способу але от умовні одиниці визнає. О, про це багато сказано, написано і показано. Але мало хто до кінця прочитав. Непрочитані книжки завжди помщаються. Жорстоко мстять тим, хто так і не зрозумів прості речі: в час війни ви не крадете українські гроші – ви заробляєте російські рублі, які не зможете витратити ніколи і яких не зможете позбутися ніколи, навіть якщо захочете. А ви обов’язково захочете, бо через зраду судили Бога. І засудили. Вас же не чіпатимуть… Не через повну торбинку, а тому що мертвих не судять.

Олег ФИЛИК, доктор філософії з політичних наук