Невизнана війна | Дайджест

Західні країни й справді офіційно не воюють із Росією і продовжують економічну співпрацю з нею в багатьох сферах. На думку європейців, «натовська парасолька» надійно захищає їх від вторгнення східних варварів, тож вважати цю війну європейською — недоречно. Росія ніколи не наважиться напасти на НАТО. Вона вторглася лише в Україну, і це вже проблеми українських політиків, які не змогли ні належно озброїти свою країну, щоб зменшити ймовірність агресії, ні домовитися з войовничим сусідом, щоб убезпечитися від війни. Чомусь ті православні слов’яни ніяк не змогли поміж собою порозумітися, гадає європейський обиватель. Але не тільки факти, але й заяви провідних західних політиків уже свідчать про ілюзорність такої зручної версії, нібито хата горить лише в сусіда, а ми можемо і продати вогнегасник, і посмажити барбекю.

Cпецслужби РФ останнім часом дедалі активніше проводять у Європі диверсії, підпалюють військові склади, організовують вибухи на оборонних підприємствах, що затримує виробництво й постачання зброї Україні та послаблює європейську обороноздатність. Видання The New York Times із посиланням на джерела в американській розвідці вказує на причетність до цих інцидентів агентів російського ГРУ. У Польщі арештували 12 російських агентів за спроби підпалів і диверсій на залізниці, у Норвегії запобігли атакам на енергетичні та збройові підприємства. У Британії підпалили військові склади, у Швеції відбулися загадкові аварії, які спецслужби країни розглядають як «диверсії, здійснені за підтримки іноземної держави». У Чехії російські агенти намагалися вивести з ладу сигнальні системи на залізниці та влаштували пожежі на заводах, де виробляються боєприпаси для Україні. В Естонії знищили автівки міністра МВС і провідних політиків. А невипадкову пожежу на заводі металургійної компанії Diehl у Берліні, де виготовлялася зброя для України, гасили 160 пожежників, не згадуючи вже про шкоду від забруднення повітря токсичними продуктами. Прем’єр-міністрка Естонії Кая Каллас прямо заявила, що  Росія веде «тіньову війну» проти Європи. На рівні спецслужб західні уряди давно усвідомлюють Росію як ворога, який атакував їх на їхній території, але суспільства й далі залишаються в полоні ілюзій і популізму.

А як вважають у Росії? Кремлівські посадовці та державна пропаганда прямо стверджують, що воюють не з Україною, а насамперед із Заходом і країнами НАТО. Звісно, росіяни мусять так казати, інакше доведеться визнати, що найбільшу державу та «другу армію світу» розбили під Києвом і змусили відступити з Херсона та Харківщини українські мобілізовані. Натомість твердження, що росіяни воюють із НАТО, дає змогу пояснити зазомбованому електорату причини труднощів «СВО» та продемонструвати навіть «силу Росії» в протистоянні з таким потужним противником. На Заході у відповідь на це лише глузливо посміхаються, вважаючи такі тези не більш як пропагандистською риторикою.

Західним політикам зручно прикриватися наївністю і страхом перед російською армією. Якщо навіть той металобрухт, який партнери дали Україні, зупинив наступ «другої армії світу», то що з росіянами здатні зробити найновіші озброєння, які Захід нам не дає і береже як «козир»? У західних столицях добре усвідомлюють економічну, демографічну та військову перевагу над відсталою Росією, але й далі розповідають про страх перед воєнним зіткненням із нею, навіть тоді, коли російську армію добряче пошарпали погано оснащені ЗСУ.

Зрештою, європейські та американські еліти можна зрозуміти. Політик, який порушить зону комфорту, втягне свою країну у війну, обвалить економічну стабільність, введе мобілізацію, ризикує втратити електоральну підтримку. Війна — це дорого і клопітно, тож значно краще уникати таких ризиків, зберігаючи статус-кво навіть тоді, коли пора рішуче діяти. Бюрократична лінь і популізм демократії сформували на Заході ситуацію, коли вже час вживати непопулярних заходів, але політики вважають за краще до наступних виборів вдавати, що в них усе нормально і проблема їх не стосується.

Одним з аспектів цієї гри є західний кредит у 50 млрд доларів, що його погашатимуть із вилучених російських активів. «Священне» право власності, яке століттями вважалося ключовим принципом лібералізму, порушили, щоб західний виборець не відчув зростання цін через підтримку України. Річ не в тому, що злочинні російські гроші завжди необхідно вилучати на користь світової спільноти, а в тому, що Захід використав чужі (хоч і крадені) гроші й порушив один зі своїх базових принципів, щоб задовольнити власний плебс. І тут навіть не згадувалося, чи може такий крок роздратувати Росію.

Західні політики розраховували за безцінь перемогти Росію, утилізуючи в обмежених кількостях власний військовий металобрухт. Але виявилося, що дешевий варіант не пройде: демографічні ресурси України надто напружені тривалою війною, а мобілізація пробуксовує як через російські інформаційні диверсії, так і через помилки та недоліки української державної політики. Здавалося б, зараз саме час давати Україні озброєння без обмежень, але на Заході досі переконані, що доцільніше й далі варити жабу, тобто Путіна, на слабкому вогні. Мовляв, виснажимо Росію, доведемо до інфаркту Путіна і спокійно переживемо це непорозуміння, яке заважає нам купувати російські ресурси.

Французький президент Макрон одним із перших наважився заявити про те, що необхідно підтримати Україну західними військами, але далі відправлення військових інструкторів справа не пішла. І головним аргументом французів стало те, що так буде дешевше для їхнього бюджету. Європа ще не усвідомила, за що має воювати в Україні, а російська пропаганда й місцеві популісти перешкоджають їй це зробити. Бажання усунути геополітичну загрозу коштом сусіда з «хати скраю», та ще й за безцінь, призвело до підвищення ставок.

Що швидше Захід усвідомить, що безпекова пробоїна в європейському човні є спільною проблемою, а не лише тих, кого затоплює на кормі, то швидше побачить реальну загрозу для себе, яку досі волів вважати «проблемою хати скраю».

Підготувала Ольга Балух, Leopolis.news