Якщо вам вдалося прочитати заголовок цієї статті, то ви, щонайменше, володієте хоча б однією іноземною мовою. І це дуже добре. Але що робити сучасним дітям, котрі заледве навчились говорити і ще не знають літер рідної мови, але впевнено, як дресировані песики, синхронно «перекладають» слова з англійської і цим вельми тішать своїх батьків.

Бідні діти. Чесне слово. Точної статистики не знаю, але повальна мода ходити до репетитора з англійської набула розмаху пандемії. Таке враження, що кожна друга чи третя дитина, яка мешкає в Західній Україні, неодмінно повинна вчити англійську… з якого віку? Не повірите – із трирічного! З того віку, коли читати не вміє, а мову сприймає на слух – і рідну, й іноземну.

Нічого не маю проти репетиторів – якщо є попит, то є й пропозиція. Гірше, коли вчителі англійської у школі просиджують на уроках, а окремим охочим принагідно кажуть: «Якщо справді захочеш знати англійську, прийдеш до мене після уроків. На приватне заняття». Тому й стається так, що декотрі учні 11-тих класів навіть читати англійською не вміють, бо їхні батьки не можуть розкишенитись на репетитора (75-100 грн. за одне заняття), і тому пишуть кирилицею, як прочитати англійські слова. То – капець!

Якщо іноземної не повторяти, через кілька років багато що вивітриться з голови. А поки що… особливо не питаючи, батьки готові платити немаленькі гроші репетиторам за те, аби й їхнє чадо було незгірш за ровесників. Навіщо?

Не всі люди мають здібності до вивчення іноземних мов. Але не всі батьки хочуть із цим миритися. Саме тому переконують, що без англійської тепер пропадеш, будеш вулиці підмітати, опинишся на загумінках суспільства. Якщо всі ходять до репетитора – а ми що, гірші? А про що говорити в родині? А чим хвалитись перед друзями на вечірках?

Ось чому, починаючи із трирічного віку, зростає покоління дітей, котрі без англійської вже не уявляють собі ні мовлення, ні мислення. А як щодо того, аби спочатку вивчити рідну мову? Або принаймні не засмічувати її англійськими покручами на кшталт: хештеґ, стартап, лайк, дедлайн, дефолт, чизкейк, кавер, хендмейд, дауншифтинг, лайфхак, коворкінг, аутсорсинг, брендшоп та багато інших. Принагідно зазначу, що усі ці слова мають українські відповідники, тому не потребують такого застосування в українській мові. Але хто подбає про це?

Іра Голубець, вчителька англ. мови. Стосовно вивчення англійської з дитинства - я б саме так і робила. Що ж до засмічення – хотілося б, звичайно, щоб всі говорили чистою українською, але чи такі страшні хештеги... зараз стало дуже модно спотворювати мову русизмами типу «любі-дарагіє», «абажаю тебе», і то настільки масово, шо й сама тим час від часу грішу. Так що саме в англійській нічого поганого не бачу.

Анна Багряна, українська письменниця і перекладачка, яка живе і працює у Болгарії. Із думками, викладеними в статті, погоджуюся на 100%! Моя донька вчить англійську в садочку, але ми не записували її на ці заняття з першого року, бо мій чоловік сказав: «Спершу вона мусить добре навчитися говорити своїми рідними мовами - українською і болгарською». Коли навчилася, то записали і на англійську, але то без фанатизму - 2 заняття по 30 хв на тиждень, де діти співають пісеньки і вчать назви кольорів, днів тижнів, тварин тощо. Я переконана, що 6-річній дитині цього поки що достатньо. А далі - видно буде. Але, справді, прикро, коли дитина з української родити чудово знає англійську і при цьому геть не може говорити українською... ((

Тарас К., англійський філолог і перекладач. Тут багато різних аспектів. Не маю своїх дітей, тому не можу осуджувати таких батьків, але робити з дитини атракціон для свого марнославства ніколи не варто. Я розумію, що кожні нормальні батьки хочуть, щоб їхні діти жили краще ніж вони, але уявлення про добре життя в покоління дітей може відрізнятися від покоління батьків кардинально.

Багато сфер життя, причому найбільш інноваційних, тепер справді реально функціонують англійською і ще може кількома мовами. Англійська взяла на себе роль «нової латини». Тут ще треба розуміти, що українська наразі в іншій ваговій категорії, ніж англійська і навіть російська…

Ці запозичення – то можливо прояв комплексу неповноцінності тих, хто хоче виглядати «в тренді». Хочеться успіху, хочеться прорватися – показати іншим, що я прорвався!..Запозичення були завжди, і нас не зачіпають слова «контора» чи «театр», але як ти скажеш «дауншифтинг»?)) Сковородинство? )) Я особисто за те, щоб уникати таких запозичень там де можна.

На жаль, ми периферія, провінція... і одним із наслідків революційних процесів стало те, що ми із периферії «руського міра» стаємо периферією «англомовного міра». Навіть певні модні навчальні заклади працюють саме на те... але в провінції жити може і не так погано))) Особливо в провінції біля моря.

Ой, але транскрипція українськими літерами – це збочення!!!

В ранньому віці, насправді, можна освоїти декілька мов, якщо перебувати в реальних мовних середовищах. Знаю одну родину, проживають в англомовній країні – він українського походження, дружина корейського, а мала донька розмовляє українською, корейською і англійською. З батьком українською, з мамою корейською, а із загалом – англійською.

І взагалі, кожне наступне покоління батьків хоче все більше «всебічно розвивати» дітей, щоб не гірше як в людей, “to keep up with Joneses”.

Люда Бублик, присяжний перекладач польської мови. У цьому невеликому тексті заторкнуто щонайменше дві глобальних проблеми: 1 - криза української освіти на всіх рівнях (вимоги програм неспівмірні з можливостями шкіл і самих вчителів; всі школи «перейшли» на вивчення англійської, фахівців бракує, тому на англістів «перекваліфікувалися» спеціалісти французької, німецької, фізкультури; студенти в університетах методики навчання іноземної мови навіть не лизали, тому, коли вже стануть вчителями, не дуже знають, що і як з тими учнями робити на уроці, зрештою, й на репетиторстві також); 2 - у державі немає позитивної мовної політики, яка б підтримувала вжиток питоменних українських слів, а не перекручень з англійської, бо так «модньо» (немає інституції, яка б стояла на сторожі українського слова, а те, що робиться в мовній політиці, відбувається хаотично і похапцем, включно з проєктом нового правопису); 3 - в Україні не ведуться мовні дискусії, а якщо й так, то закінчуються вони порожніми балачками. Авторка написала коротко, але від того не менш боляче.

Оксана КРИШТАЛЕВА, для Leopolis.news