17-06-2020 18:2410327
Про секрети успіху, життєві принципи, а також бачення розвитку міста - говоримо з начальником відділу Держгеокадастру у місті Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області Андрієм Бережницьким.
Яким був Ваш життєвий «шлях до успіху» і що таке «успіх» у Вашому розумінні?
Я ніколи раніше не аналізував, чи був якийсь чіткий момент – день чи випадок – коли я усвідомив, що хочу від життя більшого, ніж просто – жити як вийде. Але скільки себе пам’ятаю, завжди відчував сильний внутрішній стрижень у характері: коли усі мої друзі почали палити, я не хотів, коли усім було нецікаво читати чи вчитися – я мав потребу пізнавати світ, знання і будувати свій шлях.
І при цьому – був дуже компанійський: мав чудових товаришів, з якими ми нераз затівали мандрівки велосипедами чи походи до навколишніх озер… Можливо, яскравим впливом на мою свідомість мала перша поїздка до Німеччини: на початку 90-х, коли ми щойно отямлювалися від наслідків руїн СРСР, опинитися у країні з таким порядком, чистотою і якістю в усьому було для підлітка справді вражаючим… Можливо, саме тоді у мене заклалися і сила волі в досягненні мети, і натхнення втілити принципи розвинених країн в нас – у Львові, в Україні. Я не думав, що буду держслужбовцем, коли вчився в університеті.
Але сталося так, що після роботи у приватних структурах, де займався землевідведенням, пішов на державну службу. Спершу працював інженером, а згодом, у 2011 році, став начальником відділу Центру Державного земельного кадастру у Львові. Через рік я був вже наймолодшим начальником Державного земельного кадастру в Україні. Потім звільнилася посада тут, це був 2012 рік, я пішов сюди заступником і за певний час став керівником. Але кар’єру я не вважаю найбільшим успіхом. Є у житті дещо дійсно важливе. Найбільший мій успіх – моя сім’я. Я справді щасливий в цьому.
То яка ваша головна мета в житті?
Я маю мрію, не знаю наскільки вона реальна… Розповім вам. Колись моя мама працювала в інтернаті для незрячих дітей, і я багато з ними спілкувався. Я б хотів збудувати для них спеціалізований, пристосований до їхніх потреб будинок і подарувати їм комфортні квартири. Щоб там не було комерційної складової і квартири справді отримали незрячі, які найбільше цього потребують. Мені ця тема близька, і я вважаю, що ці люди дуже обділені – і долею, і державою. Це може дещо фантастична мрія і дуже непроста в реалізації. Якщо б це вдалося зробити - я б вважав, що прожив життя недаремно. Моя мама мною пишалася б, бо вона дуже добре знає проблеми незрячих. Умови у їхньому гуртожитку просто жахливі.
А які ще важливі проблеми Львова ви б хотіли вирішити?
Я хочу, аби Львів став комфортним не лише для туристів, а й для самих львів’ян. Паркування і дороги – це окрема проблема, до якої потрібно ретельно і стратегічно підходити та вирішувати: ми усі бачимо, які величезні корки у місті і як непродумані транспортні розв’язки. Потрібно вирішувати проблему старого житлового фонду, так званих «хрущовок», з них також можна зробити гарні будинки, так, як це роблять в інших країнах.
Також потрібно дати можливість людям розпоряджатися своїми прибудинковими територіями. Мешканці створюють ОСББ, але часто не знають, як далі діяти. Щоб не просто оформити землю і отримати документи, а навести лад навколо будинків. Нагальна проблема міста – це хаотична забудова. Житла будується дуже багато, але - без належної інфраструктури. Я б також відрегулював у Львові шляхи проходження документів у міській раді.
Про що саме йдеться?
Про велику кількість непотрібних бюрократичних перепон. До прикладу, якщо ви є власником житлового будинку і хочете приватизувати під ним землю, то це зробити надзвичайно складно: ухвалу повинні завізувати 11 департаментів! Мені важко пояснити старшій людині, яка володіє цим будинком ще з 50-х років минулого століття, що таке візування 11-ма департаментами, що таке «червоні лінії», як здавати зйомку у міській раді, наносити «червоні лінії», комунікації.
Потрібно спростити саму процедуру документообігу в міській раді. Навіть мені, як досвідченому посадовцю, буває складно розібратися у цих «ноу хау» міської ради. Я б спростив цю процедуру так, щоб людина прийшла у ЦНАП і більше не ходила по кабінетах посадовців за довідками. Формально у міській раді ніби так і роблять, але насправді - так не є. Я навіть колись писав відповідну програму для обласної адміністрації і вона була рекомендована для міської ради, але вона мабуть десь «загубилася» в шухлядах працівників…
О, я думаю, що нам обов’язково потрібно буде її знайти і нагадати про неї! Що ще, на вашу думку, крім соціальних чи комунальних проблем, найбільше заважає львів’янам бути щасливими?
Мабуть, мешканці хотіли б, щоб на околицях міста було так само гарно, як у центрі, де все добре зроблено для туристів. Але думаю, що в районах Рясного, Левандівки, Сихова мешканці теж заслуговують на кращі умови, зокрема і для відпочинку. Під час карантину ми всі зрозуміли цінність зелених зон, і як це добре, коли вони є поруч і не потрібно кудись їхати, особливо, коли не працює у звичному режимі громадський транспорт. Взагалі, було б добре з’єднати парки міста одним «ланцюгом». Розробити маршрут, щоб можна було дістатися від одного до іншого парку на велосипеді - через зелену зону, де немає автомобілів, зробити такі зелені коридори.
Повертаючись до теми про складний документообіг, пов’язаний з земельними ділянками, зокрема у міській раді. Наскільки його можна спростити?
Ми є державним органом. А міська рада – орган місцевого самоврядування. Ми не маємо на них впливу. Такі речі повинні ініціювати депутати, мешканці чи самі чиновники Ратуші.
Що я зробив у себе в відділі? У нас немає «футболу», такого щоб наші працівники щось людині не пояснили. Ми даємо людям пам’ятки, де розписані усі процедури. Зараз, якщо вам треба оформити земельну ділянку, ви звертаєтеся до державної чи приватної структури, щоб вам цю ділянку поміряли. Це ви залучаєте один орган. Після цього ви йдете до нас і берете довідку, потім - у міську раду, яка дає дозвіл на розробку проекту відведення. Цей проект треба погодити в архітектурі і в земельників у міській раді. Після цього ми цю ділянку реєструємо. Потім з цими витягами треба піти у ще одну структуру – реєстраційну службу або до нотаріуса, і цю ділянку реєструєте. В ідеалі - людина мала б прийти в один орган, і він би цим усім займався. Звичайно, що його треба буде жорстко контролювати. Саме так зараз і працюють приватні фірми, але у них ця послуга коштує дуже дорого.
Ви перебуваєте на своїй посаді уже доволі довго. Чим можете пишатися?
У мене немає такого поняття як «прийом громадян», коли потрібно наперед за місяць записуватися. Коли я прийшов на цю посаду, на прийом записувалися 10-12 осіб. Нам тоді Київ доводив необхідність жорсткого графіку прийомів. Я це все скасував. Коли приходить людина - я її кличу на розмову. Люди можуть зайти до мене будь-коли. Так, багато банальних питань, люди не могли оформити ділянки роками, роз’яснював їм процедуру. Але все це – їх життя, важливі для них справи. Протермінованих звернень громадян - немає, як і скарг щодо нашої відкритості і прозорості.
А як особисто ви виходите з важких і сумних ситуацій, На що спираєтеся, у що вірите?
У складних ситуаціях допомагає віра в себе. Конфлікти намагаюся залагоджувати шляхом перемовин. Я завжди намагався, щоб людина вийшла від мене задоволеною – із вирішеною проблемою. Інколи людям просто потрібно, щоб їх вислухали. Перебороти проблемні ситуації допомагають заняття спортом. Спорт не вирішує проблеми, але дозволяє по іншому глянути на неї. Часто буває, що ідея вирішення проблеми приходить після тренування. Тобто, спорт і оптимізм реально.
Яким спортом любите займатися?
Ходжу у тренажерний зал, плаваю і граю у сквош, а ще кожного ранку гуляю з собакою – проходжу по 5 кілометрів.
Назвіть ваші три головні життєві принципи.
Доброта. Колись мене питали, яку я б хотів мати дружину. Для мене неважливо було – господиня чи красуня, але вона мала бути доброю. Щоб вдома була атмосфера доброти. Другий - насолоджуватися кожним моментом життям, але щоб добре було не лише мені. Я не можу отримувати задоволення від життя, не допомагаючи іншим. Третій – це любити свою країну і щось для неї зробити, принаймні для свого міста. Адже Львів – одна велика сім'я, Львівщина – це моя Батьківщина. Бережницькі від діда-прадіда були людьми, які працювали для громади, і я маю продовжувати цю сімейну традицію – відповідальності перед своїми співвітчизниками.
Довідка:
Андрій Бережницький народився у м. Самборі Львівської області. З 1984 року проживає у Львові. В аграрному університеті вивчав землевпорядкування та кадастр, а згодом – опанував правознавство у комерційній академії. З 2006 по 2010 рік працював інженером-землевпорядником на підприємствах різних форм власності. З 2011 року займав керівні посади в територіальних органах ведення державного земельного кадастру України. Нині - Начальник Відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Одружений, батько двох дітей.
Leopolis.news