27-04-2021 13:158880
У міжнародному праві латинський юридичний термін Сasus belli (привід для війни) набув особливо широкого застосування у XIX столітті. Цей вираз пов’язаний із теорією справедливого протистояння, згідно з якою не можна починати війну без обґрунтованої причини. Проте на практиці Сasus belli часто застосовували для приховування справжньої мети збройного конфлікту. Настало XXI століття. І ось завдяки міському голові Львова Андрієві Садовому і судді Галицького районного суду Львова Людмилі Фроловій відтепер вітчизняні юридичні словники можуть поповнитись новим терміном – Сazus Sadovogo.
У минулому році чи не вся країна спостерігала за львівською кримінальною драмою. Міський голова Львова, наче шляхетний іспанський ідальго Дон Кіхот, кинувся у безкомпромісну битву з місцевою прокуратурою за зганьблену честь виконкомівської Дульсінеї – Інни Свистун. На якийсь час міський голова навіть відклав убік свої безпосередні обов’язки, за які львів’яни платять йому заробітну платню, і взявся активно орудувати епістолярним списом. За короткий час Андрій Садовий написав аж 290 протестних листів у різні державні інстанції. Локальні пристрасті частково вщухли, коли міський голова досяг часткової перемоги: керівницю прокуратури Львівської області Ірину Діденко перевели подалі від Львова – в офіс Генеральної прокуратури.
Ретро-погляд: прокурорка Діденко проти комунальниці Свистун
У провадження Галицького районного суду Львова обласна прокуратура скерувала 23 червня 2020 року обвинувальний акт стосовно Інни Свистун, начальниці управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, яку запідозрили у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України (службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки). Розглядати справу випало голові суду Ірині Волоско.
Обвинувачення представляли Христина Олійник, начальниця управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю, і Наталія Бойко, прокурорка відділу забезпечення представництва в суді інтересів громадянин і держави.
Захищати Інну Свистун, яку запідозрили у розтраті понад мільйона гривень народних коштів, взялись двоє відомих адвокатів: львів’янка Руслана Юхименко і киянин Євген Грушовець.
Інна Свистун скаржилась, що Ірина Діденко безпідставно до неї доскіпується. Підозрювана наголосила, що укладаючи договори оренди комунальних приміщень із громадськими організаціями, вона застосовувала ставку 2% за приміщення до 70 кв. метрів, а понад 70 кв. метрів – 6%. У такий спосіб, знизивши для них орендну платню, у команді Садового надавали преференції громадським організаціям, творчим працівникам, намагаючись підтримати їхню діяльність і подальший розвиток.
Керівниця управління комунальної власності ЛМР наголосила: «Такі ставки оренди управління застосовує з 2007 року, відколи воно створене. Договори стосовно цих громадських організацій розглядали в судах щодо стягнення боргу. Суди також не встановили порушень чинного законодавства».
Проте Ірина Діденко не погодилась із таким трактуванням і зазначила: «Для прикладу, орендна плата приміщення 110,2 кв.м. на вул. Вірменській, 25 становить орієнтовно 9000 грн у місяць; на пл. Міцкевича 6/7 площею 318,2 кв.м. – 30000 грн, на пл. Ринок, 8 площею 104 кв. м. – 2000 грн. При цьому орієнтовна ринкова ціна оренди майна у центральній частині міста у десятки разів більша».
Під час судових засідань на користь Інни Свистун свідчив сам міський голова і чи не половина його виконкомівської когорти. А прокуратура так і не представила достатні доказові контраргументи проти злагоджених свідчень команди Садового. Обвинувачення теж не зуміло встановити, чого саме так панічно боявся міський голова у цій завідомо виграшній справі стосовно оренди комунального майна, що сотнями своїх листів відчайдушно тиснув на всі гілки центральної влади. Ймовірно, далась взнаки юридична підготовка. Якщо представники прокуратури переважно беруть участь у судових засіданнях епізодично, то адвокати на кшталт Руслани Юхименко тренуються у судах чи не щодня.
А оскільки в українському процесуальному праві, наче у спорті, запроваджене змагальне правосуддя (коли здебільшого справу виграє той, хто має кращі ораторські здібності та спритніше жонглює фактами), то суддя Ірина Волоско 31 грудня 2020 року присудила команді із площі Ринок новорічний приз – виправдала Інну Свистун.
У таборі Андрія Садового переможно били у литаври слави і розливали шампанське. На проспекті Шевченка №17-19 панувало пригнічення, проте недовго. Вже після Різдвяних свят представники прокуратури бадьоро почимчикували на площу Соборну й занесли в Апеляційний суд клопотання, щоби в апеляції переглянули цей виправдувальний вирок. У день свята Собору трьох святителів, 12 лютого 2021 року, суддя Львівського апеляційного суду Оксана Маліновська-Микич відкрила апеляційне провадження. Водночас скасувала арешти автомобіля Інни Свистун марки Hyundai Tucson та її квартири, загальною площею 178 кв. метрів. Свято так свято.
Судовий розгляд за апеляційною скаргою прокурорки Наталії Бойко на виправдувальний вирок Галицького районного суду Львова стосовно Інни Свистун призначити на 18 березня 2021 року, однак у базі даних нема інформації, що судове засідання відбулось.
Наступне апеляційне слухання призначили на 12 год. 30 хв. 14 березня 2021 року, проте знову не склалось. На цей день у Галицькому суді Львова було призначене судове засідання у справі адміністративних протоколів НАЗК стосовно Андрія Садового. Захист Інни Свистун, довірителем якого став і Андрій Садовий, вирішив, що адміністративний суд проти міського голови, якому загрожував дрібний штраф від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, важливіший від апеляційного розгляду виправдувального кримінального вироку.
Миттєве правосуддя
Перед судовим засіданням у Галицькому районному суді міський голова поскаржився громаді, що НАЗК склало на нього адміністративні протоколи через протистояння з прокуратурою. Андрій Садовий пояснив, звідкіля взялись ці 14 протоколів. Вони стосуються його листів, які у 2020 році він скеровував до депутатів, Прем'єр-міністра, Генерального прокурора, НАБУ, Президента та ДБР на підтримку ділової репутації Інни Свистун. При цьому Андрій Садовий оприлюднив скріни протоколів, приховавши їх зміст.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень (у справі №461/1628/21 «НАЗК проти Андрія Садового») у Постанові задокументовано, що протоколів було 15. За частиною 1 статті 172-7 КУпАП складено 7 протоколів, а частиною 2 статті 172-7 КУпАП складено 8 протоколів.
Дещо здивувало і формулювання судді Фролової: «Зважаючи на складність у викладенні повного тексту рішення суду, пов’язану з потребою в обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає за необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини. Повний текст постанови буде складено 19 квітня 2021 року».
Якщо справа така складна, що для виготовлення повного тексту необхідно п’ять днів, то дивно, що справу слухали з великим поспіхом. Перший протокол був призначений до розгляду на 13:20, а останній – на 15:30. Якщо протоколів було таки 14, то на розгляд кожного з них суддя присвятила рівно п’ять хвилин.
Кожний протокол необхідно було зачитати, дати час висловитись представниці обвинувачення, потім дати можливість стороні захисту викласти свої аргументи, а також заслухати і думку підсудного.
Ще раз зазначимо: останній протокол був запланований до розгляду о 15:30. Далі суддя Людмила Фролова повинна була піти у нарадчу кімнату, щоби залишитись наодинці зі своїм професійним сумлінням, обдумати аргументи сторони звинувачення і захисту, пояснення підсудного, а лише тоді оголосити, що в діях міського голови Львова не встановлено складу адміністративного правопорушення. Найшвидше цю судову експрес-постанову повинні були оголосити орієнтовно о 16 годині. Хоча деякі правники кажуть, що на підставі якихось нововведень в адміністративному судочинстві суддя може ухвалити рішення на місці, не виходячи у нарадчу кімнату. Парадокс: для письмового викладу всього почутого і осмисленого у залі судових засідань судді необхідно від трьох до п’яти днів, проте вистачає хвилини, щоби викласти усно резолютивну суть свого рішення.
Принагідно зазначимо, що на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень у справі №461/1628/21 про адміністративне правопорушення рішення №96421307 було опубліковане 24 квітня. Тобто через 10 днів після оголошення резолютивної частини.
Сazus Sadovogo
У день судового засідання в Галицькому суді Львова Андрій Садовий на своїй сторінці у Facebook вже о 15:25 радісно повідомив, що він чистий перед законом наче дівоча сльоза. А це означає: або суддя Фролова для розгляду кожного протоколу не приділила навіть п’яти хвилин, або міський голова нудився у суді та знічев’я у соціальній мережі оголосив «Urbi et Orbi» рішення суду, про яке знав наперед. (На фото зафіксовано, що під час судового провадження на столі перед підсудним знаходились пляшка з прозорою рідиною і смартфон). За таких обставин, якщо підсудний знав наперед про рішення у справі, постанова судді Фролової повинна бути скасована як ймовірно юридично нікчемна.
Із чим можна погодитись, так із твердженням Андрія Садового: «Думаю, що цю справу ще будуть вивчати на юридичних факультетах». Очевидно, що такого миттєвого правосуддя у судовому розгляді півтора десятка протоколів стосовно корупції ще потрібно добре пошукати.
У цій судовій справі найбільше дивідендів здобула адвокатка Юхименко. Вона й раніше мала репутацію фахової професіоналки, а тепер ця опінія зміцнилась ще більше. Можемо припустити, що їй поталанило народитись під небесним патронатом давньоримської богині Фортуни, яка перебуває у доброзичливих стосунках зі своєю колежанкою, такою ж давньоримською богинею Юстицією. Після справи «НАЗК проти Андрія Садового» послугами Руслани Юхименко радо будуть користати як істеблішмент міської ради, так і представники львівського бомонду.
А для всього суспільства було би корисно, якби судові засідання транслювали онлайн, а впродовж 10 днів їх би можна було переглянути у запису. Щоби ті громадяни, кому цікаво, могли бачити і чути, що відбувається у залі судового засідання, а не здогадуватись і будувати припущення.
Ярослав Левків,
приватний журналіст, спеціально для Leopolis.news