Клозегейт в українському П’ємонті

Пресслужба міського голови 14 травня помпезно оголосила, що нарешті очільник міста і його підлеглі встановлять в українському П’ємонті об’єкт першої фізіологічної необхідності – громадську вбиральню. Коли Андрій Садовий прийшов працювати у Ратушу, громадські вбиральні працювали. Це вже під час його довготривалої каденції ці об’єкти прийшли у цілковитий занепад. Як білий промінь світла проходить крізь призму й розкладається на всю кольорову гаму, з якої складається, так і громадські вбиральні є тією господарською призмою, крізь яку видно всю невідрадну гаму безгосподарності львівської виконавчої влади. 

Пресслужба міського голови навела слова директора департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР Олександра Одинця: «Цим рішенням ми хочемо реалізувати пілотний проект, що дасть змогу запровадити нові стандарти санітарного обслуговування в місті, і напрацювати систему утримання таких об’єктів. Запропонована модульна вбиральня є повністю інклюзивною і повністю автоматизованою, не потребує обслуговуючого персоналу. Оплата за користування може здійснюватися в різний спосіб, як готівкою, так і безготівково». 

Пілотний проєкт – це нове суспільне починання, яке здійснюють із метою оцінки доцільності затрат необхідного часу, фінансових витрат і яким буде коефіцієнт ефективності. Пілотний проєкт є предтечою і мініатюрою великого проєкту, отож застосовується виключно як засіб оцінки його перспектив.  

Невже ратушні чиновники у травні вперше почали персонально справляти нужду, що їм необхідно пілотно вивчити цей фізіологічний процес? У міського голови присутній унікальний природний талант знаходити і влаштовувати на чиновницькі посади осіб із дивовижною посередністю. 

Відзначилась і заступниця міського голови Львова з питань житлово-комунального господарства Ірина Маруняк, яка зазначила: «Коли ми зремонтуємо підземні вбиральні на проспекті  Свободи, то модульну вбиральню можна буде перенести в інше місце. Однак, підземні вбиральні не розраховані на маломобільних людей і жінокі з візочками. А у модульній вбиральні є місце, де можна навіть перепеленати дитину». 

А коли Маруняк нарешті відремонтує підземні вбиральні? Чому за сім років її роботи на посаді голови Галицької райадміністрації та чотири роки роботи у Ратуші ніяк руки не дійшли до нагального ремонту громадських вбиралень бодай у центральній частині міста? За які такі високі досягнення у праці й заплатили з бюджету 16 тисяч гривень? 

Поки від 2017 року Ірина Маруняк бабралась на посаді директорки департаменту житлового господарства та інфраструктури, у Чорткові, де населення всього 28 тисяч, у 2018 році подбали про двокамерну модульну громадську вбиральню за 650 тисяч гривень. Хоча не обійшлось без курйозу. Каса цього туалету приймає в оплату виключно паперові 5 гривень. Нема такої купюри, справляй нужду біля вбиральні. А ви що хотіли? ХХІ століття.  

В Івано-Франківську дві аналогічні вбиральні обійшлись платникам податків у 965 та 880 тисяч гривень. Імовірно, що тамтешні можновладці врахували іще якісь інтереси, окрім громадських. А у Львові на трикамерну модульну вбиральню вирішили розтринькати громадських податків аж чотири мільйони.  

Коли директоркою департаменту житлового господарства та інфраструктури призначили Ірину Маруняк, тогочасний начальник управління інженерного господарства ЛМР Олександр Одинець розповів Марії Деркач, журналістці «Високого Замку», що у комунальній власності є 14 вбиралень, із яких 13 не працюють, бо в аварійному стані.  

Андрій Садовий став мером у 2006 році. Коли під час його третьої каденції бідкався Олександр Одинець,  тоді не працювали майже всі громадські вбиральні, а під час четвертої каденції настав цілковитий туалетний армагедон.  

Того ж 2017 року, коли з’явилась публікація у «Високому Замку», в  начальника інженерного господарства Львова були широкі погляди на вирішення львівської клозетної проблеми, навіть європейські погляди. Він носився з ідеєю закупляти в Європі автоматичні модульні вбиральні по 150 тисяч євро за штуку (сьогодні це 5 мільйонів гривень). Ось звідкіля ймовірно тягнеться ідея нинішньої ціни у 4 мільйони – ще із тих часів.  

Так у Львові поводяться з податками громадян

Львів’яни вже знають, що у місті без Андрія Садового нічого не діється. Жоден будинок без його персонального благословення не зводять, дитячі садочки і школи не будують. У 2018 році ділки при Ратуші вирішили трішки нажитись на бюджетних коштах. У департаменті житлового господарства ухвалили не ремонтувати балкони, не перекривати дах, не підправляти фасади  будинків, а відремонтувати туалет у Ратуші. Той стан, що був у ратушному туалеті, посадовцям не подобався, не був облагородженим.  

Марія Сенів, провідна спеціалістка відділу обліку і розподілу житла управління житлового господарства МЛР, запропонувала для реалізації ремонту свого сина Назара Сеніва, який узявся за облагородження ратушного виходку: підлогу обіцяв встелити штучним благородним каменем, облаштувати три фешенебельні кабінки, одну із них для маломобільних осіб, оснастити об’єкт дозаторами для мила, сушками для рук, тримачами для туалетного паперу, а головне – музичним релаксичним супроводом. Щоби чиновники могли відволіктись від виснажливої інтелектуальної праці, зайшовши у клозетарню та зависнувши у відновлюючій релаксації свого організму. 

Де Марія Сенів – там і Олександр Одинець, а де Одинець – там Ірина Маруняк, а де Маруняк – там і міський голова. Головна голова очевидно кивнула, і клозетарний проєкт на суму 750 тисяч гривень запустили у дію.  

Аж тут ні сіло ні впало з’явились журналістки «Наших грошей», щось подивились, порахували, обдумали і написали. Виник скандал. З’ясувалось, що син чиновниці був здатний забезпечити хіба що релаксичний музичний супровід, а до всього решта треба було ангажувати інших фахівців. Скандал із посередництвом сина працівниці Ратуші долинув до головного кабінету і звідтіля надійшла директива його погасити, проєкт припинити. 

Коли питання стосуються комфорту ратушних чиновників знаходиться і ентузіазм для його реалізації, і кошти. Як тільки справа доходить до громадських вбиралень, нема ні бажання, ні грошей. Напрошується висновок, що в чиновницькому апараті Андрія Садового бюджетні кошти сприймають як приватні, які здебільшого потрібно використовувати для владних потреб.  

Депутатська оказія

Влітку 2020 року пресслужба Андрія Садового із не дуже прихованою насолодою опублікувала текст про фіаско Петра Адамика, давнього політичного опонента міського голови. Очільник фракції «Європейська солідарність» став на захист фірми ТОІТОІ та напосів на підлеглих Андрія Садового, що вони корупціонери, бо уклали угоду зі встановлення біотуалетів не із тією фірмою, із неправильною, та іще за завищеними цінами.

Заковика полягає в тому, що Петро Адамик плутав ЛКП «Зелене місто» із ЛКП «Зелений Львів». Директор ЛКП «Зелений Львів» Володимир Данилюк пояснив депутатові різницю між цими ЛКП, а також повідомив, що 34 біотуалета його підприємство встановило за власні кошти, а не за бюджетні, та що цими туалетами львів’яни і гості міста користуються безкоштовно. Іще Володимир Данилюк зазначив, що вироби фірми ТОІТОІ через свій ядучо-синій колір не вписуються у зелений ландшафт парків, ТОІТОІ не має туалетів для маломобільних осіб та ще і податки сплачує у Києві.

Хоча у цьому реалізованому проєкті львів’яни побачили і суттєвий недолік – триразове або дворазове прибирання біотуалетів у тиждень. Не віриться, що Володимир Данилюк миється, голиться і чистить зуби двічі у тиждень. А біотуалет – це своєрідна складова цивілізаційної урбаністики, яка потребує щоденної уваги нехай навіть і за більші кошти, аніж за 650 грн у місяць. 

Петро Адамик знається на клозетному бізнесі. У місті кажуть, що свого часу навіть був власником громадської вбиральні на площі Ринок, проте зазнав невдачі й розчарувався. В усякому разі депутат розповів химерно-курйозну історію, що вклав у ремонт громадського туалету $100 тисяч, а прибутку отримав менше $20 тисяч. Якось не випала нагода бачити цей заклад після ремонту, проте за $100 тисяч там мала би бути смарагдова підлога, аметистові стіни, діамантові світильники і позолочені унітази імені Януковича. Хтось у Львові бачив таку розкіш? 

У 1928 році на площі Ринок Едвард Тарлерський, зять горілчаного монополіста Мойші Атласа, відкрив у кав’ярні «Atlas» першу громадську вбиральню. Вона функціонувала і раніше, але з того часу стала платною. Вартість користування вбиральнею становила навіть не пів злотого, а кілька грошів. Врешті, практично платили, хто скільки мав і скільки не було шкода віддати пану Едзеві. А пияків узагалі пускали до закладу безкоштовно, аби тільки не справляти нужду попід стінами ресторації. І за такі гроші цей бізнес Тарлерського був успішним аж до приходу московських більшовиків.  

Можемо припустити, що загалом прибутковий туалетний бізнес у Петра Адамика не склався з кількох причин. По-перше, депутат міг і не ознайомитись із керівною і спрямовуючою директивою Арсенія Яценюка «Порядок формування тарифів на послуги з користування громадськими вбиральнями в населених пунктах» (Київ, 2016 р.). По-друге, депутат імовірно не застосував успішну бізнес-формулу:

Також можемо припустити, що бізнесмен Адамик особисто не провів у своєму нужнику бодай місяць і не вивчив надходження грошових потоків – ранішніх, обідніх та вечірніх. Відповідно, касири приватизованого нужника могли розповідати Петрові Адамику байки, що його заклад не має популярності, а з отриманої винагороди за послуги вбиральні офіційно клали у касу меншу частину виручки. Якщо депутат Адамик мав намір стати фекальним магнатом, то відразу скажемо, що такі мрії не мають належного бізнесового підґрунтя. Водночас цей бізнес не може бути і збитковим, бо фізіологія людини цього не дозволить. 

Партійний діяч, який подивився в отвір унітазу і не побачив довгострокової перспективи, слабкий політик. Клозетарню на площі Ринок та іще кілька таких об’єктів у місті в особливо людних місцях варто було взяти під свій патронат і не лакомитись на великі прибутки. Як колись львів’яни відвідували «пана Едзя», так і тепер електорат, який ходив би справляти нужду до «Європейської солідарності», із вдячністю масово проголосував би за цю політичну силу на виборчих дільницях, відтіснивши «Самопоміч» на узбіччя історії. 

Ефективний і відносно дешевий проєкт

У 2017 році інженер Олександр Одинець мріяв про облаштування Львова європейськими туалетами.  Тоді на перешкоді цим шляхетним бажанням стала ціна таких об’єктів – 150 тисяч євро. Сьогодні можемо порадувати Олександра Одинця: за цей час в Україні з’явилось кілька виробників, які роблять мобільні модульні туалети європейського зразка і якості за цінами у десятеро нижчими. Тепер із міського бюджету не потрібно розтринькувати мільйони гривень на всього лише три кабінки.  

Директор ЛКП «Зелений Львів» Володимир Данилюк безумовно заслуговує на велику подяку від львів’ян і гостей міста. Не за бюджетні кошти і з обмеженими владними можливостями він практично здійснив елементарну мрію багатьох людей. Проте біотуалети відходять у минуле, як в еру комп’ютерів відійшли друкарські машинки. 

Ні керівництво Львова, ні численні депутати багатьох скликань не спромоглись збудувати на проспекті Свободи хоча б два наземні стаціонарні сучасні туалети, стилізовані під середньовічний Львів – один біля теперішнього підземного туалету, а другий – ближче до Оперного театру. Хоча чималі кошти потратили на Євро-2012. Звісно, якщо у львівській Ратуші колись появиться господарник, він реалізує цей проєкт. 

А поки що, в очікуванні господарника, доведеться користати зі встановлення модульних вузлів. Ці конструкції надійні, їх можна експлуатувати впродовж 25 років при значному перепаді температур (від -50°С до +50°С). У таких санітарних модулях передбачені комфортні заїзди для маломобільних осіб і навіть душові кабіни. Замовник може комплектувати санітарні модулі згідно власних потреб, їх можна оснастити і сонячними панелями для автономності електричного забезпечення. 

Не фантастична і ціна таких споруд. Середньостатично модуль класу «Стандарт» коштує 152,000 грн, класу «Комфорт» – 192,000 грн, а класу «Преміум» – 318,000 грн. Це ціни при одноразовому придбанні одиниці продукції. А якщо закупити цілу партію на кілька мільйонів, то фірми виробники зроблять суттєву знижку. Якби отих 4 мільйони, які в Ратуші затіяли витратити на три кабінки, надати у розпорядження директорові ЛКП «Зелений Львів», він би все місто оснастив модульними туалетами – на радість львів’ян і гостей Львова.  

У пошуках відповідального

Журналісти телеканалу «PravdaTUT Lviv» затіяли безперспективну справу знайти добровільного крайнього у відомстві Андрія Садового. У клубку взаємно пов’язаних бюрократів до істини не достукатись навіть телеканалові «Правда». Це ж комусь із чиновників потрібно відповісти й за те, хто дав дозвіл переобладнати громадський туалет біля цирку на кафе, яке громаді не надто й потрібне. 

Допоможемо колегам. Перший і головний відповідальний за все у місті є Андрій Садовий. Він сам про це наголошує. Відповідно, міський голова персонально відповідальний за клозетний колапс. Наступним відповідальним є перший заступник Андрій Москаленко, потім заступник Любомир Зубач і заступниця Ірина Маруняк. Далі за шкалою відповідальності йдуть дрібніші районні підручні міського голови – Андрій Зозуля, Ірина Джурик, Оксана Пригода, Галина Гладяк, Орест Тимчишин і Надія Банах. Саме з цієї десятки і необхідно питати, чому вони занедбали свої обов’язки і допустили, що місто немає громадських вбиралень. 

Якщо біля цирку дрібні підприємці знайшли кошти і переобладнали громадську вбиральню у приватну кав’ярню, то що перешкодило Андрієву Садовому, як маститому бізнес-генієві, та його ратушним сподвижникам зробити із цього об’єкту належно відремонтований туалет? 

Ярослав Левків,

приватний журналіст, спеціально для Leopolis.news