У нашій родині по лінії матері було щонайменше 18 греко-католицьких священників. Безпосередньо в моїх жилах тече кров восьми із них, троє з яких були отцями деканами УГКЦ. Тому, як нащадок великого священичого роду Левицьких-Чачковських-Сніжинських, я маю право відверто говорити про церковні справи. До цього мене спонукають і визначні постаті з нашої родини – діти й онуки священників та їх близькі: Михайло Грушевський, Катерина Зарицька, Михайло Сорока, Олександр Тисовський, Степан Качала, Іван Труш, Ольга Басараб та багато інших.

Одним з найвизначніших, але маловідомих священників у нашій родині був Микола Вояковський (1899-1972). Він був родом з Тернопільщини. Закінчив гімназію і духовну семінарію. Служив в УСС та УГА. Душпастирську діяльність здійснював також на Львівщині, звідки емігрував перед приходом «перших москалів» до Відня, а згодом Мюнхена. В Німеччині дослужився до генерального вікарія українців греко-католиків. З 1949 р. переїхав до США, де був душпастирем у Брукліні, Баффало, Коговзі. Похований на українському цвинтарі у Гемптонбурзі.

У діяльності М.Вояковського були речі, які давно потребують переосмислення в сучасній українській Церкві:

- Він був крилошанином, тобто належав до таємного церковного ордену Крилоса. Цей орден у нашій Церкві виник, ще за княжих часів і опікувався національним відродженням. Ніхто досі не знайшов статутних чи програмових документів ордену, але отці крилошани дуже багато зробили аби в Церкві панував український дух. З невідомих причин у 1949 році орден Крилоса припинив свою діяльність. Чому б зараз не відновити цей орден в УГКЦ?

- о.М.Вояковський тісно співпрацював з ОУН і поборював тоді нездорову течію в УГКЦ, мовляв, націоналізм – це нова єресь, бо націоналісти ставлять націю вище Бога і цьому слід протистояти. Натомість, М.Вояковський за посередництва кур’єрів ОУН здійснював зв’язок між духовенством діаспори та Галичини. Знаково, що в 30-х роках в Галичині культивувались образи (ікони) із зображенням святих у вишиванках. Чому б у сучасній Церкві не відродити цю традицію?

- Він вболівав за об’єднання УГКЦ з УАПЦ. Відновив (1946) церковно-археографічну комісію при Апостольській адміністрації, яку ще 1944 року у Львові заснував митрополит Андрей Шептицький. Наукова комісія ставила собі за мету здійснити дослідження історії української церкви та з’ясувати причини роз’єднання колись єдиної української Церкви з надією на її майбутнє об'єднання. Після отримання Томоса для Православної церкви в Україні (2019) настав найвищий час об’єднатись УГКЦ з ПЦУ. Чому ж в сучасній Україні не дбаємо про єдину Помісну Церкву?

Враховуючи величезні заслуги УГКЦ у збереженні української ідентичності, зокрема, у часи польського панування, а також у підпіллі в період радянської (московської) окупації не маємо права зупинятись на досягнутому й у нових історичних реаліях.

Йдеться про нову загрозу, яка зачаїлася в Церкві і виходить від прихильників юдаїзму. У нас з євреями непрості стосунки. Адже, українці не забули злочинну керівну роль євреїв під час червоного терору й Голодомору. Та й у незалежній Україні євреї (0.2% від населення) несправедливо перебувають на ключових державних посадах та представляють олігархат. Чому ж тоді у цей непростий час ми в церкві постійно молимось за “богообраних”, Ізраїль, Сіон, Єрусалим? А де ж українці, Україна, Київ? Чому до Біблії долучили Старий завіт, що є по суті викладом юдаїзму, а не християнства? Чому у греко-католицьких церквах понаставляли семисвічників (менори), що разом із частою в храмах зіркою Давида є символами юдаїзму! Хтось із ієрархів Церкви на це питання відповів, що так було завжди! А де ж прогрес? Де розвиток науки, історії? Куди подіти сучасні відкриття? Кажуть, що євреї вбили Ісуса Христа, а потім відкупилися за цей гріх у Папи Римського. То коли очистимось від юдейських нашарувань в УГКЦ? Ми ж орієнтуємось на Європу, європейські цінності! Але у жодній європейській країні в християнських церквах поклоніння Ізраїлю не є догмою і чи не тому там сильні і згуртовані нації та держави?

Оскільки, Церква є найавторитетнішою інституцією серед громадян України та з метою найвищого сприяння у побудові української України, принагідно, звертаюсь до ієрархів УГКЦ, Синоду, богословських академій і семінарій, численних монастирів та Українського католицького університету із закликом забезпечити відповідні зміни аби Церква стала єдиною та українською не тільки за мовою, але й по духу!

Ростислав НОВОЖЕНЕЦЬ, президент Благодійного фонду “Україна-Русь”

Публікується на підставі доповіді “УГКЦ в персоналіях через призму однієї родини”, виголошеної 22 жовтня у Збаразькому замку на Круглому столі на тему:”Берестейська унія: історія, наслідки, уроки”.