Оскільки всі ці радники – колишні директори департаментів та комунальних підприємств Маріупольської міської ради, можна з певністю припустити, що незабаром вони потіснять місцевих керівників відповідного рівня. Зокрема, в ЛМКП «Львівводоканал» вже відверто поговорюють про можливу заміну директора Дмитра Ваньковича на маріупольця Володимира Антоненка. Але, мовляв, цим все не обмежиться. Останній приведе з собою нову команду, водночас ним заплановане і значне скорочення працівників.

Та, якщо В.Антоненко, принаймні за прізвищем, сприймається як «свій», то інші радники з Маріуполя такими не виглядають. Сергій Кесарев, Костянтин Пісмарьов, Віталій Донєв – типові росіяни. Всі маріупольці поводяться нахабно і публічно спілкуються винятково російською мовою. Так, через війну вони стали внутрішньо переміщеними особами, але це не «індульгенція» для отримання посад у патріотичному Львові. Ми вже проходили це у 1939 і 1944 роках, коли окупаційна радянська влада вивозила із Західної України місцеве населення й завозила на їхнє місце росіян та розставляла їх на керівні посади, зокрема, у Львові.

Але А.Садовий потурбувався завчасно, аби у Львівській міській раді ці радники з Маріуполя не почували себе самотніми. Тут на керівних посадах вже працюють інші росіяни:

позаштатні радники – Володимир Міхін, Ірина Новікова;
керуюча справами виконкому – Наталія Алексєєва;
заступник директора департаменту містобудування, начальник управління архітектури та урбаністики, головний архітектор міста – Антон Коломєйцев;
начальниця управління екології та природних ресурсів – Олександра Сладкова;
начальник управління житлового господарства – Владислав Іванов;
начальниця управління зовнішніх зв’язків і промоції – Тетяна Хабібрахманова;
начальник управління спорту – Антон Нікулін;
директор комунальної установи Інститут міста – Олександр Кобзарев;
в.о. директора ЛКП «Архітектурно-планувальне бюро» – Віталій Агельяров;
директор ЛКП «Культурно-мистецький центр «Супутник» – Олександр Агашков;
директор ЛКП «Муніципальна обрядова служба» – Олександр Єгоров;
радник міського голови апарату виконавчого комітету – Олександр Косолапов.

У мирний час ніхто б не прискіпувався до національності. Але коли йде війна з росією, а кожен росіянин є потенційним симпатиком ворога, в тилу також повинні подбати про відсутність росіян, принаймні, на керівних посадах.

Ми добре пам’ятаємо, з чого почалася ця жахлива війна. Коли у східних областях України, зокрема, і в Маріуполі, росіяни закликали своїх єдинокровних братів: «Путін пріді, парядак навєді – защіті рускіх і рускоязичноє насєлєніє!». Що в результаті – той же Маріуполь москалі зрівняли з землею. Ми не хочемо, щоб те саме трапилось зі Львовом!

А де ж були львівські депутати, коли ще у вересні – листопаді минулого року призначали радників з Маріуполя – «оглухли, не чують, кайданами міняються, правдою торгують» чи банально вони просто в «долі»? Тоді, для чого нам потрібна така міська рада, яка не стоїть на захисті львівської громади?

P.S. До речі, всі радники-маріупольці є особами призовного віку (41-51), а В.Донєв, навіть закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище. Чому ж вони сьогодні не на передовій і не відвойовують у ворога свій рідний Маріуполь, як це роблять за них, зокрема, і львів’яни?

P.S.S. Оскільки національність не вноситься в Україні в офіційні документи, національність росіян довелось визначати за етимологією прізвища. Здебільшого російські прізвища закінчуються на -ов, -єв, -ін.