Одного разу у своїй промові біля пам’ятника Тарасу Шевченку я наголосив на прямій залежності між проблемами в Україні й неукраїнським національним складом вищого керівництва держави. Пригадую, тоді я сказав приблизно таке: що Президент України Віктор Янукович – наполовину білорус, а наполовину – росіянин, прем’єр-міністр Микола Азаров – єврей, перший віцепрем’єр Сергій Арбузов – росіянин, міністр оборони Павло Лєбєдєв – росіянин, міністр освіти і науки Дмитро Табачник – єврей, міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова – росіянка тощо.

Після віча я не встиг ще навіть дійти до свого офісу, що знаходився за 15 хвилин ходу, як мені дорогу перегородив легковий автомобіль, звідки вийшов чоловік, що представився працівником прокуратури. Він наполіг аби я проїхав з ним у міське відділення для давання показів щодо розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Я встиг поставити до відома голову обласної ради Петра Колодія, з яким ми по мобільному домовились, якщо я за годину не передзвоню значить мене затримали в прокуратурі й потрібно буде вживати заходів щодо мого звільнення.

Допит у прокуратурі на вулиці Городоцькій тривав понад годину. Голова облради вже почав турбуватися. Але я підписав протокол, де було зазначено, що з моїх слів все записано вірно, в чому і розписуюсь. Й мене відпустили. Йшов 2013-й – 22 рік Незалежності.

Йде 2024-й – 33 рік Незалежності. Але влада в Україні й далі - неукраїнська за походженням. Така оцінка дійсності – це вже антисемітизм чи лише ІПСО?

Читай також мої статті до Дня Революції Гідності та Свободи за 2022 і 2023 роки:

Чи була Революція Гідності революцією?

Каменярі гідності та свободи