В останній день лютого на сайті Leopolis.News опублікована стаття «Китай як тригер війни в Україні та поширення у світі рашистської пошесті». Оскільки Пекін переніс своє посольство з Києва до Львова, а з цієї нагоди деякі представники міської та обласної влади радіють наче діти, є потреба у висвітленні справжньої суті українсько-китайських взаємин.

У січні 1992 року Україна та Китай встановили дипломатичні відносини. З нагоди 30-річчя цих дипломатичних відносин 19 січня 2022 року посольство Китаю влаштувало в Києві урочисту зустріч.

Під час зустрічі посол КНР Фань Сяньжун лицемірно заявив, що «державні відносини України і Китаю постійно виходять на нові рівні розвитку, сфери співпраці невпинно поглиблюються і що між Китаєм та Україною не існує суттєвих конфліктів». Суперечності є, проте вони, як для Китаю, не суттєві.

І справді, що таке для потужної китайської економіки $3,5 мільярда за «Мотор-Січ», який бізнесмени Піднебесної втратили не по феншую. У лютому китайська медіа-група Caixin Global повідомила, що суд у Пекіні розпочав процедуру ліквідації (банкротства) компанії Beijing Xinwei Technology Group, китайського інвестора в українську авіадвигунобудівну компанію.

Прибувши до Львова на поселення, подалі від реактивних ракет свого московського стратегічного партнера, посол Фань Сяньжун завчено повторив фальшиві київські запевнення про дружбу і партнерство. Хоча, на відміну від київського спічу, Фань Сяньжун похвалився у Львові, що Китай уже скерував українцям дві партії гуманітарної допомоги, а 15 березня очікується надходження третьої партії.

Щоправда, китайський посол скромно промовчав про вартість наданої гуманітарної допомоги, бо вона й справді незначна – 5 мільйонів юанів або всього $791,540. Щоби зрозуміти обсяг китайської «щедрості», потрібно 790 тисяч вічнозелених американських доларів розділити на мільйони українських біженців. Можемо припустити, коли Максим Козицький дякував Фань Сяньжуну за «позицію підтримки України у її боротьбі з агресором», то не знав, якою насправді є китайська щирість.

Водночас Максим Козицький, заклопотаний воєнними проблемами, також повірив і запевненням Фань Сяньжуна, що «КНР підтримала нас під час Генеральної Асамблеї ООН».

І справді, 2 березня 2022 року під час свого спеціального засідання Генеральна Асамблея ООН переважною більшістю голосів ухвалила резолюцію, яка вимагає від московії негайно вивести війська із території України. Рішення було прийнято безпрецедентною кількістю голосів: під оплески присутніх «За» проголосувала 141 країна, «Утримались» – 35 країн, «Проти» – 5 країн. Традиційно проти резолюції ООН проголосували московія, Білорусь, Північна Корея, Еритрея і Сирія, а утримались – Китай, Індія, ПАР, Казахстан, Пакистан, Іран, Ірак, Куба, ЦАР та ряд інших країн.

Китай жодного разу не проголосував на користь України: завжди голосує або на користь московії, або утримується. Через це західні аналітики прозвали Китай «Куркою на паркані», бо хитається у різні боки і не наважується стрибнути на якийсь бік.

Дволика політика Китаю

Зовнішньополітична характеристика Китаю як «Курки на паркані» не відповідає дійсності. Насправді у керівництва Піднебесної є чітка й послідовна політика – лицемірство помножене на підступність. Аби у цьому переконатись, потрібно лише уважно читати англомовні версії китайської офіційної преси.

Про те, що Китай ще у вересні 2021 року знав про підготовку нападу на Україну, що ботоксний утирок їздив у Китай для звіту про готовність напасти на Україну, про повеління недалекоглядного Цзіньпіна не починати військову агресію проти України до завершення Олімпійських зимових ігор, знають всі. Якщо не всі, то більшість. Доцільніше розглянути світоглядно-політичну концепцію Китаю, яку китайці вміло маскують запевненнями про мир, дружбу та жуйку.

Китайський офіціоз Global Times повідомив, що «два авторитетні світові лідери, президент Китаю Сі Цзіньпінь і його російський колега Володимир Путін, провели важливу телефонну розмову в п'ятницю, наступного дня після того, як Росія розпочала військові дії проти України». Під час телефонної розмови лицемірний Сі наголосив на важливості врегулювання конфлікту шляхом переговорів.

Двома тижнями раніше, під час персональної зустрічі, китайський лідер не мав часу переконати ботоксного стратегічного колегу в доцільності «врегулювати конфлікт шляхом переговорів». А кровопролитну українську війну лукавий Сі називає конфліктом. Те, що відбувається в Україні – це тероризм, так вважає весь цивілізований західний світ, а конфлікт – це коли Цзіньпінь застане у будуарі свою дружину-співачку з кимось із її численних шанувальників.

Іще китайський товариш Сі сказав, що «Китай підтримує Росію у вирішенні проблеми шляхом переговорів із Україною».

Умови, на яких Кремль хоче завершити перемовини, ми знаємо: Україна повинна повернутись у стійло радянських рабів, яке китайські аналітики лукаво називають нейтралітетом. Такий нейтралітет, вважають китайці, буде «найкращим вирішенням міжнародної безпеки і для України, і для московії, і для Європи».

А далі найсуттєвіше. Китайські аналітики наполягають: «І, цілком можливо, що прозахідний уряд України піде у відставку і буде замінений проросійським урядом, що вказує на те, що Росія, Україна і Білорусь сформують історичний, культурний і духовний союз на чолі з Росією».

Якісь азіати, що живуть на краю світу, вважають, що мають право вирішувати, який уряд повинен бути в Україні та в якому союзі жити українцям: у європейському чи в кацапському.

Під час прес-конференції з нагоди 13 загально китайського зібрання народних представників, яка відбулась 7 березня 2022 року, журналіст агентства Reuters запитав у міністра закордонних справ Китаю, чи уряд Цзіньпіня посприяє, щоби терористи Кремля не бомбили цивільні об’єкти і не вбивали цивільних людей. На це Ван І відповів: «У питанні України Китай зайняв об’єктивну та неупереджену позицію. Ми самостійно оцінюємо ситуацію та чітко висловлюємо свою позицію на основі суті питання».

У статті «International voices urge US explanation for bioweapons accusations», опублікованій 17 березня 2022 року, колектив китайських пропагандистів, які не наважились назвати свої імена, почав вимагати від США пояснень стосовно американських бактеріологічних лабораторій начебто присутніх в Україні.

Посилаючись на «авторитетне» джерело Russia today, китайські пропагандисти стверджують, що путінські терористи захопили в Україні документацію про «існування широкої мережі лабораторій США». Самих лабораторій не знайшли, але документація, що вони функціонують в Україні, а також карта розташування цих лабораторій, у терористів є, бо так сказав сам путін.

А те, що ООН за шість днів до цієї китайської публікації офіційно заявила, що нема жодних підтверджень про існування в Україні мережі американських бактеріологічних лабораторій, китайських пропагандистів цілком не хвилює.

В іншій редакційній статті китайського офіціозу «China-Russia relations the most important strategic asset that cannot be damaged by US provocation» колектив пропагандистів повідомив про позицію китайського уряду, що «...тісні відносини між Китаєм і Росією є терням для США, особливо на тлі триваючої кризи в Україні. Із настанням ситуації не могло бути зрозуміліше, що Вашингтон прагне використати російсько-український конфлікт, щоби вбити клин між Пекіном і Москвою». І далі: «Підштовхуючи Китай до засудження Росії і закликаючи Китай взяти на себе відповідальність за фатальну стратегічну помилку, допущену США і НАТО під час побудови так званої європейської безпеки, Вашингтон не має наміру приховувати своє бажання посіяти розбрат між Китаєм і Росією».

Іще лицемірнішою є позиція віце-міністра закордонних справ Китаю Ле Юйчена. Річ у тім, що в листопаді цього року в Індонезії, на острові Балі, відбудеться 17-й саміт глав держав і урядів G20. Путіна туди не запросять, слухати його вже ніхто не бажає, отож Ле Юйчен активно ініціює, щоби розгляд питання війни в Україні зняли із порядку денного цього саміту. Обговорення українського питання загрожує завдати суттєвої шкоди міжнародному лицемірному китайському іміджу. Адже під час саміту G20 Китай буде змушений зайняти чітку позицію: Пекін із терористом путіним чи із рештою цивілізованого світу. Сі Цзіньпіну вже не вдасться «всидіти на паркані», доведеться стрибнути на чийсь бік.

І остання важлива міжнародна подія – перемовини між Джо Байденом і Сі Цзіньпінем. Джо Байден заявив, що США не прагнуть нової «холодної» війни, не прагнуть змін в авторитарній державній системі Китаю, не будуть створювати міжнародні союзи проти Китаю та не будуть підтримувати «тайванський сепаратизм». Сі Цзіньпінь похвалив Байдена за такий конструктивізм і відразу наполіг, щоби США і НАТО сіли за стіл перемовин із путіним стосовно українського питання. Лідер Китаю закликав зробити те, чого весь час домагається путін – не вважати його терористом і відновити його спаплюжений міжнародний статус.

Після перемовин Байдена і Цзіньпіна вище згаданий Ле Юйчен дав майстер-клас унікального цинізму. Пояснюючи підсумки американо-китайських перемовин, віце-міністр закордонних справ Китаю заявив, що Україна сама собі винна, що виникла війна з московією. Тому що українсько-московський конфлікт криється у менталітеті «холодної» війни, а також у бажанні маленьких країн бути пішаками у грі великих міжнародних гравців. А відштовхування інтересів великої країни, особливо ядерної держави, завжди призведе до таких жахливих наслідків, які навіть не можна собі уявити. Та найбільше китайський чиновник обурювався санкціями проти московії внаслідок яких «постраждали люди зі спортивних, культурних, мистецьких та розважальних спільнот, котики і навіть дерева».

Сотні загиблих українців не хвилюють цього морально деградованого китайського чиновника, він переймається тим, що кацапські котики не змогли взяти участь у міжнародних виставках.

Ось такий цинізм і такий маразм системно повторюється в китайській пресі. Нема жодної різниці між деградованою ментальністю кацапів і моральним збоченням китайців. Хоча одна різниця є – китайці вміють улесливо усміхатись і ввічливо верзіти свою аморальну безсоромність. На відміну від брутального стилю головної понурої пики кацапської дипломатії та його одіозної пресалкаше.

Суть китайського ставлення до України

Після прочитання офіціозної китайської писанини щодо міжнародних китайських інтересів, складається враження, що доводиться мати справу з такими ж неадекватами, які живуть на московії. Також можна дійти висновку, що Китай люто ненавидить Україну та, улесливо усміхаючись, у своєму гнилому єстві палко бажає Україні поразки у війні з кремлівськими терористами з принаймні з кількох мотивів.

Перший. Китай зумисне підштовхнув ботоксного тупака до війни, щоби на практиці побачити реакцію міжнародної спільноти на агресію московії проти України. Китай хотів протестувати, коштом України, якими будуть дії Заходу в тому разі, якщо Пекін теж вирішить і собі анексувати Тайвань.

Другий. Китай озлоблений на Україну за те, що своїм героїчним прикладом протистояння значно сильнішому агресорові, українці вчать тайванців, як потрібно відстоювати свою свободу.

Третій. Перемога України у боротьбі проти кацапської автократії може нанести шкоду китайському комуністичному апартеїду. Поневолені народи Тибету та Сіньцзян-Уйгурського автономного округу можуть і собі повстати проти концентраційних китайських таборів, де їх «перевиховують» на китайський лад.

На превеликий жаль, у 2021 році Україна боягузливо прибрала свій підпис із документу ООН стосовно геноциду уйгурів. Раніше уряд КНР не наважувалася тиснути на женевські дипломатичні кола. Китайський дипломатичний пресинг проти України став першим, коли Пекін пішов на відвертий шантаж та погрози задля приховування своїх злочинів проти людства – цього разу шантажем не постачати в Україну вакцину проти скандального ковіду.

Бачачи боягузтво і конформізм української влади, у Пекіні та Москві вирішили, що Україну буде легко захопити, так само як Крим у 2014 році. І за це колишнє боягузтво українці сьогодні платять велику й криваву ціну.

Ярослав ЛЕВКІВ, приватний журналіст