Тема війни і тема життя поза війною не полишає мій виснажений розум. Ризики того, що ми, як людство, не доживемо до наступного століття, накопичуються.

Діалектична єдність полярностей. Фронт і тил, бій і відновлення, мужність і обережність, надія і реалізм, сила і вразливість – перелік невичерпний.

Я завжди вважав себе людиною з минулого, яка говорить про майбутнє.

Коли знайомлюся зі своїми студентами, то часто кажу, що я – людина з минулого, застаріла версія.

Я пережив державу, в якій народився. На моїх очах здох радянський союз, і зараз на наших очах конає його останній відтінок - росія.

Покалічена власною нікчемністю, розчавлена власною дурістю і брехнею московія остаточно відходить. Її добиває ЖИТТЯ – Українське життя.

Історія твориться організованими зусиллями. В це творення треба вкладатися людьми, грішми і цілеспрямованою державною політикою. Політикою національного уряду.

А його треба ще самим створити

Росія в її сучасній ідеології є надзвичайно несучасна. Бо вона боролася і бореться за контроль над минулим у той час, як у нас із минулим все зрозуміло.

Якщо до 24 лютого 2022 року ми як суспільство і як держава перебували в епіцентрі геополітичної непередбачуваності, то зараз все ясно - урок засвоєно, висновки зроблено!

Вдумайтеся - не було в державі Ураїна ще жодного покоління, якому б не зіпсували життя росіяни!

Росіяни як продукт негативної селекції і досі користуються лише тією інформацією, яка підтверджує їхню картину світу, а не якимось чином спростовує її чи ставить під сумнів.

Вони приречені, бо великий злий дух «русскава міра» невдовзі ляже під маленьку гробову кришку разом із його носієм.

Ми ж не маємо дати «диму війни» затягнути наш небокрай. І хай це лише перші промені сонця на досвітньому небі, але у них – Світанок нового дня…

Щоранку щодня фраза «ми не вічні» повинна змусити нас вести боротьбу. У нас є тільки одне життя, одна можливість. І всередині кожного знаходяться неймовірні можливості, подаровані Богом.

В цьому сила української суті.

І якщо вже зайшла мова про інтереси Батьківщини, не треба розмірковувати, що справедливе, а що ні, милосердне чи жорстоке, похвальне чи негоже; облишити треба всілякі міркування й ухвалити те рішення, котре сприяє порятунку її життя і збереженню свободи для тих українців, хто на наші дні буде дивитися із часів набагато світліших!

А далі? - А далі будемо віддавати борги.

На війні неоплачених рахунків не буває.

Вічна боротьба, вічна пісня, вічне бажання волі та визнання.

Колись хтось із класиків назвав Україну "НАДІЄЮ людства".

Сьогодні людство переконується, що його ВІРА і ЛЮБОВ - це знову ми.