logo
09/10
03/10
02/10
28/09
27/09
26/09
22/09
21/09
09/09
01/09
30/08
29/08
25/08
11/08
... 2
4 ...

Майже все село повстало проти директора школи

26-06-2022 11:178428

Майже все село повстало проти директора школи
Фото: Олени Врублевської

Від початку повномасштабної війни в Україні у селі  Верхня Яблунька Самбірського району більшість його місцевих жителів, зокрема, батьки, активна частина громади піднялися проти директора місцевої школи. До речі, у школі навчається близько 300 учнів. 

Нещодавно відділ освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області звільнив із займаної посади директора Верхньояблунського закладу середньої освіти І –  ІІІ ступенів Івана Січика. 

Перед тим рішенням, на яке очікували і якого вимагали у Верхній Яблуньці,  громада села неодноразово зверталися у різні інстанції. Свої вимоги люди ще раз підтвердили на зборах мешканців села, які нещодавно відбулися на подвір’ї Верхньояблунської школи, на яке запросили директора департаменту освіти і науки Львівської ОДА Олега Паску, голову Боринської ТГ Михайла Шкітака, начальницю відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Боринської селищної ради Оксану Манюх, старосту села Єву Семків. 

Насамперед здивувала активність мешканців Верхньої Яблуньки. На збори прийшли кілька сотень людей – діти, батьки, вчителі та небайдужі громадяни. Адже, за словами батьківського комітету, їх підтримують не лише батьки дітей, які навчаються в школі, а 95 відсотків жителів села.

Директор  департаменту освіти та науки Львівської ОВА Олег Паска запропонував, аби виступив кожен охочий і розповів про те, що наболіло. Зголосилося стільки охочих, що, мабуть, і дня би не вистачило, щоб усіх вислухати. Про наболіле говорили батьки, вчителі та учні. Громада активно підтримувала їх оплесками.

Це пов’язано зі Січиком Іваном Миколайовичем, - розповів голова ініціативної групи Василь Семків. - Іван Січик вже 20 років директором у школі, у якій за цей час він зробив свого роду «сімейний підряд».  Це все люди терпіли, але коли в Україні почалася повномасштабна війна, терпець людям увірвався. Через булінг діти та їхні батьки неодноразово звертали в поліцію. Заяви надходять, а на них ніхто не реагує. Багато з них і не зверталися, тому що знають що Іван Січик має багато зв’язків. Йшли до суду у Турці, але постійно справи  «завмирали». А від квітня діти взагалі відмовилися ходити до школи.

За словами Василя Семківа, два місяці тому люди висловили недовіру Івану Січику. По-перше, у зв’язку з його проросійськими поглядами, підтримкою церкви московського патріархату. По-друге – через булінг дітей. По-третє – через те, що директор ніби «приватизував» школу. Тут працює вся родина: жінка, дочка, зять та інші родичі. Техпрацівників використовує для хазяйських потреб: або в ліс, або в полі працювати. Запізнився – маєш машину помити чи на полі відробити.

Голова батьківського комітету, батько чотирьох школярів Володимир Зелінка розпочав свій виступ словами: «Що мені сказати «Привіт», то йому сказати «Дибіл». Ці слова підтримали односельці. Володимир Зелінка говорив про неповагу Івана Січика як до чужих людей, так і до своїх. «Ми терпіли цю» гематому» стільки років. Зараз же, коли прийшла війна, терпець наш увірвався», - наголосив Володимир Зелінка. 

Оксана Семен - мати двох школярок: учениці 1-го класу Анастасії та учениці 9-го класу Марії розповіла: «Мені дуже наболіло, що директор школи, а він також вчить математику, Іван Січик, обзиває моїх дітей, і навіть бив по голові старшу дочку два роки тому.  Він не вміє пояснити завдань, і як дитина має навчатися і засвоювати програму? Люди не можуть підступити до школи і щось запитати за дитину, щось порадитися. Він виганяє, як із власного будинку. Тому велике прохання – дати нам іншого вчителя математики і звільнити Івана Січика з посади директора школи. Діти не вчилися два місяці. Хто за це повинен відповість?»

Учителька Надія Ковба наголошує, що хоче, аби численні факти про знущання над дітьми, які наводили люди у своїх скаргах, були розслідувані, а вимоги людей щодо звільнення директора були виконані. 

«Просто так люди не постали. Жителі села неодноразово збиралися, висували вимоги, але їх ніхто не виконує. Знущаються не тільки над учнями і батьками, а також і над учителями. Ті, що не підтримують позицію директора, були звільнені», - зазначила Надія Семенівна. 

Надія Семенівна була однією із тих, кого звільнив Іван Січик. Проте їй, матері неповносправної дитини, вдалося знайти правду і поновитися на роботі. Писала звернення до державних інституцій у Києві. Доручили управлінню Держпраці у Львівській області розслідувати цей факт. Ці люди не дали просто відписки, а приїхали, розібралися у ситуації. Директора притягнули до адміністративної відповідальності, а Надію Ковбу поновили на роботі.

Прийшла підтримати людей Катерина Гавдан, яка має понад 55 років  стажу роботи. Працювала бібліотекарем у школі, і її директор звільнив.

«Ця людина – несправедлива. Я бібліотеку підняла. До мене люди приїжджали на  семінари. Конспектували те, що я розповідала», - зазначила Катерина Василівна. 

Виступила Марта, яка закінчила школу рік тому. Розповіла про те, як потерпіла від дочки директора школи.  Як з’ясувалося на зборах, про цей випадок нічого не знала мати дівчини, а дівчина не пішла до поліції, бо боялася. 

Коментар директора департаменту освіти та науки Львівської ОДА Олега Паски.

Відділ освіти Боринської територіальної громади звільнив директора із займаної посади за аморальний проступок. Такий наказ з’явився після проведення службового розслідування.

Хоча там є багато інших причин, через які директорові варто було піти з посади самому, навіть не чекаючи, коли його звільнять.

По-перше, коли ходиш коридорами цієї школи, то у всьому відчувається байдужість керівника до закладу і дітей: жахливі обідрані штори у їдальні, заліплені ізоляційною стрічкою, напівроздертий портрет відомого політичного діяча, одного з очільників ОУН Олега Ольжича, сина відомого Олександра Олеся, дошка, присвячена Героям землякам, де повипадали букви.

По-друге, під школою стояла не одна сотня батьків і вимагала звільнення директора. Це говорить про невиконання засадничої умови виховання учнів – у школі відсутня співпраця і, головне, довіра між керівником школи і батьківською громадськістю. То ж про який освітній процес можна говорити?

По-третє, стільки скарг щодо різних зловживань від жодної громади на адресу жодного директора мені ще не доводилося вислуховувати. Дуже мені жаль дітей, які навчаються у цій школі. Тому, сподіваюся, що і обласна філія державної служби якості освіти й інші структури відреагують також оперативно і належно.

Олена Врублевська