4167 дУ IX — XI століттях старослов’янська була літературною мовою більшості слов’янських народів і вплинула на формування багатьох молодих тоді слов’янських мов. Академік Олександр Шахматов на початку минулого століття наголошував, що російська мова з’явилася внаслідок взаємодії старослов’янської мови зі східнослов’янською у Києві. Тобто, якщо називати речі своїми іменами, російська бере свій початок в українізованій слов’янській — книжній мові Х — XII століть.
З лінгвістичної точки зору російська мова, яка хоч і належить до східнослов’янської групи мов, суттєво відрізняється від української та білоруської. Українська мова ближча до білоруської, словацької та польської мов. У слов’янських мовах виділяють 40 фонологічних ознак. Із російською мовою українська має лише вісім спільних ознак. З білоруською — 29, словацькою — 23, польською — 22.
Такі твердження Росії — ніщо інше, як спроба все поставити з ніг на голову, це просування імперських наративів про “другосортність” української мови: нібито вона є варіантом (діалектом) російської мови, “зіпсованим” сильним впливом польської мови.
Цей міф вперше поширив російський учений Михайло Погодін — він висунув теорію, що після татаро-монгольської навали все населення Київської Русі пішло на північний схід, а територію сучасної України заселили вихідці з польських земель. Але це не так: історики довели, що населення Русі не покидало своїх територій і туди не переселялися інші народи.
Існуючі на сьогоднішній день дані лінгвістичної науки дозволяють з усією впевненістю вважати, що українська мова не тільки давніша за російську мову, а й до сих пір залишається більш безпосередньою, яка зберегла незайманими безліч споконвічних слов’янських слів і понять та стала витоком для утворення російської як такої.
Таким чином, стає зрозумілим, чому російська мова прийняла слов’янізми, а українська – ні. Адже формування етносів і, відповідно, мов відбувалося в різні періоди: до приходу старослов`янської мови в Русі вже сформувався етнос із своєю мовою, на яку іншомовні елементи навіть упродовж кількох століть взаємодії в «мирних умовах» не могли справити істотного впливу. На північ від Русі консолідація різноетнічних елементів відбувалася пізніше – під зовнішнім тиском, який супроводжувався прищепленням віри та «її» мови.
Тому, чи не є логічним за такого історичного розвитку подій вимагати від кожної особи, яка тим чи іншим чином використовує російську мову сплачувати так би мовити “данину” громадянам України?
Очевидно, що це було б цілком раціонально та справедливо. В пошуках влучного, «самовитого» слова в різні часи до української мови щоразу зверталося багато відомих російських письменників і поетів, тай взагалі якою мовою говорили б росіяни, якби не українці? Можливо, українською…
Джерела:
Сиповський В. Україна в російському письменстві, І, (1801—1850 pp.). — К., 1928
Іжакевич ( — Цілуйко) Г. Питання російсько-українських мовних зв’язків. — К., 1954
Витоки і долі російської літературної мови. Изд.2 Філін Ф.П. +2010
Освіта мови східних слов’ян. Изд.2 Філін Ф.П.2010.
