logo
02/08
30/07
29/07
23/07
16/07
15/07
08/07
28/06
25/06
24/06
21/06
20/06
19/06
10/06
... 3
5 ...

Інвестиційна екосистема Львівщини очима експертів: сильні сторони, успішні кейси та ризики

19-09-2019 13:577199

Інвестиційна екосистема Львівщини очима експертів: сильні сторони, успішні кейси та ризики

Днями у Львові відбувся Форум «Інвестиційна привабливість МСП». Це – захід, на якому говорили про основні критерії інвестиційної привабливості бізнесу; основні типи інвестицій; кейси успішного залучення інвестицій українських та польських компаній. Також учасники форуму, який організував львівський Центр інформаційної підтримки бізнесу за підтримки ЄБРР у рамках ініціативи ЄС #EU4Business, мали можливість оцінити готовність власного бізнесу/бренду до залучення інвестицій і дізнатись усе про акселератори, бізнес-янголів та венчурні фонди.

Перед початком форуму головні спікери Ольга Сивак, Олександр Каплатий, Володимир Воробей та Руслан Божко поспілкувалися із журналістами та розповіли про інвестиційну привабливість малого та середнього бізнесу, про інвестиційну активність у сегменті СМБ в Україні, плюси і ризики інвестування в нашій державі.

Чи іноземний інвестор охоче йде зі своїми грошима в Україну?

Ольга Сивак – представниця Ukraine Investment Promotion Office в Західній Україні:

Переважно українські компанії є замалими для іноземних інвесторів. Іноземні компанії готові інвестувати з нуля у так звані Green field – з чистого поля вони готові будувати заводи або інші підприємства. Ключове, що цікавить інвестора, – це фахівці (робітники і не лише вони), часто компанії шукають профільних інженерів. Великий попит серед інвесторів мають випускники Львівської політехніки.

На жаль, за два роки роботи я бачу, що українські компанії ще не доросли, щоб робити спільні підприємства з великими іноземними компаніями. Але нині український середній бізнес може надавати послуги так званим монстрам. Це не можуть бути якісь комплектуючі, бо наші підприємства до цих стандартів ще не дійшли, але це може бути логістика, організація харчування, інші сервіси тощо. Наразі говоримо про супутні послуги, але, думаю, коли український бізнес трохи підросте, зможемо говорити про об’єднання з іноземними інвесторами.

З мого досвіду легше залучити більший капітал – 50 мільйонів доларів, аніж 300 тисяч євро, які бувають потрібні малому бізнесу.

Українське банківське фінансування є дорогим. Інша справа з великими інфраструктурними проектами. Скажімо, на Півдні України реалізовують проект з альтернативної енергетики на півмільярда євро.

Ще одне питання – про рівень заробітної плати, яку декларують українці іноземному інвестору. Відповідно до офіційної статистики, середня заробітна плата нині на рівні 8 тисяч гривень. Однак насправді немає робітника, який погодиться працювати за 8 тис. грн, тому, коли приходить запит від інвестора, йому варто вказувати дані офіційної статистики із приміткою про те, що це не остаточне число і сума має бути більшою.

На жаль, Україну зараз вважають ресурсом дешевої робочої сили. Однак ми завжди говоримо, що Україна не є дешевою країною, і робітник, який навіть не вміє працювати, бо промисловість у нас втрачена, не піде працювати за зарплату 8 тисяч гривень. Ми орієнтуємо інвестора на заробітну плату щонайменше в 10 тисяч гривень «на руки». Це найгірше – ввести в оману інвестора, бо тоді він не повернеться до нас. На заробітну плату 10 тисяч гривень у районному містечку можна знайти до тисячі працівників, а вже більше людей складно набрати.

Яким має бути підприємство, щоб привабити інвестора?

Олександр Каплатий – банкір групи фінансування та розвитку МСП Європейського банку реконструкції та розвитку:

Ніхто не захоче вкладати кошти в тимчасовий проект. Але в Україні чи не половина бізнесу – це такі схемки, щоб заробити: покрутити грошима місяць чи рік, заробити і забути. Під такі проекти, навіть якщо ти структурована компанія з ліцензіями та товариствами, грошей не дадуть. Інвестор хоче бачити систему контролю за бізнесом та стратегію розвитку. Я не бачив жодного підприємства на ринку, яке має належний контроль та стратегію і не знає, де взяти кошти. За такими підприємствами «бігають» і приватні інвестори, і фонди, і банки. Вони не мають проблем з додатковим фінансуванням.

Володимир Воробей очолює Центр інформаційної підтримки бізнесу у м. Львові, оснований на базі агенції економічного розвитку PPV Knowledge Networks за підтримки ЄБРР: консультації для малого бізнесу в Україні в рамках ініціативи #EU4Business Європейського Союзу:

Має бути чітка структура підприємства і стратегія розвитку. Зі свого досвіду ми бачимо проблему в тому, що не завжди зрозуміло, чи є бізнес-актив. Бізнес-актив – це сформована структура компанії, прозора фінансова звітність, план розвитку, перспектива, команда. Про команду інвестор хоче знати, чи у вас працюють живі люди, кого можна залишити в разі об’єднання, наскільки великою є плинність кадрів, чи є у вас кістяк команди.

Інвестор, до слова, не обов’язково має бути іноземним. Є наші, українці, які готові вкладати гроші, але вони хочуть розуміти, про що бізнес.

Чому капітал не доступний підприємцю, хоча його багато в Україні?

Володимир Воробей:

Велика кількість малого бізнесу мають добрі бізнес-моделі, сталі ринки, але страждають, бо в них є недостатньо капіталу, відповідно вони не можуть масштабуватися, розширюватися на інші географічні ринки, і це дуже гальмує розвиток ринку.

Водночас доступ до капіталу може бути з різних джерел: це можуть бути банківське кредитування, інвестиції безпосередньо в бізнес чи від профільних інвесторів.

Є ще інший бік медалі: коли гроші є, але нема в кого інвестувати, бо відсутня готовність малого та середнього бізнесу до того, щоб у них вливали капітал.

Руслан Божко – керуючий партнер інвестиційної компанії Astra Capital Group:

Фінансування для МСБ – як піраміда: починається з бізнес-янголів, далі йдуть банки, інвест-банки тощо. От у нас є дефіцит інститутів, які готові приймати ризики малих та середніх бізнесів на період, коли вони розвиваються. Тобто в нас у дефіциті ті інституції, які готові інвестувати, вести до того часу, коли бізнес стає структурованим, цікавим для банків, великих фінансових установ. Так, ці фонди хочуть заробити, але вони розвивають бізнес і виконують свою роботу разом з МСБ. Таких мало.

По-друге, Україна пережила банкову кризу, яка дуже вдарила по МСБ. Малий та середній бізнес – це сфера, яка несе для банків найбільше ризику. Усі пам’ятають, що в нас було таке роздрібне кредитування, коли в магазині можна було придбати техніку в кредит. Ефективна ставка на ці кредити була понад 40%, бо велику частину цих кредитів не повертали, тому треба було тримати якийсь баланс. Після кризи кожен із банків майже вирізав ці ліміти, бо це додатковий ризик. Лише тепер банки починають аналізувати, чи можуть вони дати якісь невеликі кредити – до мільйона-двох.

Олександр Каплатий:

Питання тут ще в тому, що бізнес не знає, куди йти по гроші. Зараз, наприклад, ми будемо стартувати із програмою для фешн-підприємництва. Ми маємо дуже успішні бізнеси, які працюють не на дешеву робочу силу, вони шиють в Україні, тобто це наша інтелектуальна власність, наші колекції, наші бренди, але експортують на зовнішні ринки – від Японії до Штатів, Бразилії.

Вони захлинаються від браку капіталу, бо, аби створити колекцію одягу, треба виготовити ростовку, зробити це все на сезон і паралельно працювати над новими колекціями. І це треба робити постійно. Тобто має бути «подушка», постійно мають бути люди, яким треба платити зарплату. Якщо капіталу нема, то вони виснажують людський ресурс, адже мусять працювати 24/7, видихатися на роботі, але заробітні плати не ростуть, бо нема капіталу. Бізнес міг би розвиватися, але нема до кого піти, аби взяти гроші: банки не дають, бо не мають коштів для ризикових кредитів, а бізнес-янголів у нас дуже мало. Бізнес-янголи – це ті, які вкладають на ризикових перших стадіях, розуміючи, що можуть утратити кошти.

Водночас гроші таки є – існують підприємці, які свої особисті кошти готові вкладати в різні проекти. Це разом називається екосистема для малого бізнесу, але фінансова складова екосистеми в нас дуже порожня. 

У що найбільше вкладають на Львівщині?

Володимир Воробей:

Ми бачимо інтерес до продуктів харчування або спеціалізованого сільського господарства, а також меблевого виробництва. Щодо меблів, то це часто невеликі підприємства і там є багато проблем із доступом до сировини, з легальністю походження.

Далі – інформаційні технології: ринок розвивається і далі йде в спеціалізацію. Лише у Львові є понад 150 ІТ-компаній, але ІТ – це вже неправильне слово, бо нині відбувається спеціалізація за сегментами, за продуктами. Люди звертають увагу на Україну, бо тут є таланти.

Також популярний сектор креативних індустрій, тобто продуктові компанії, які виготовляють або бренди одягу, або об’єкти інтер’єру та сервіси з обслуговування.

Леся БУРБАН, Leopolis.news