07-04-2023 14:073620
Курорту «Свидовець» бути, або Люди чи саламандри? / Андрій Левкович /
Кілька років тому делегація нашої Івано-Франківської торгово-промислової палати перебувала в Італії, в одному із найзаможніших її регіонів — Південному Тіролі.
А ще півстоліття тому він був чи не найбільш депресивним в Італії. Це був проблемний гірський регіон із великими міжнаціональними суперечностями (німецькомовний регіон, який Італія отримала за результатами Першої світової і довгі роки намагалася «італізувати»), а відповідно — і з соціальними та економічними проблемами.
Сьогодні Південний Тіроль — лідер серед регіонів Італії за ВВП (в півтора рази вищий, ніж середьоіталійський показник).
Один із секретів успіху регіону — розвиток туризму, рекреацій, зокрема гірськолижного сектору.
Держава створила особливі умови для інвесторів. Тому сюди вкладені десятки мільярдів доларів інвестицій, побудована інфраструктура.
Зайнятість у туристичній галузі зробила місцеве населення заможним. За гроші, що потрапляють до регіону, розвиваються готелі і ресторани, крафтові виробництва і сфера послуг, атракції і транспорт. Суттєво зростають місцеві бюджети, відповідно й соціальна сфера.
Ми в Карпатах маємо приклад Буковеля. Колись також депресивне село Поляниця, що після створення курорту стало, імовірно, найзаможнішим в Україні. Один лише показник: бюджет Поляниці з 2001 по 2022-й рік зріс у 300 разів(!) — із 336 тисяч до 100 мільйонів гривень.
Демографічна ситуація в Поляниці також одна із найпозитивніших в Україні. З села ніхто не виїхав за кордон на заробітки. Земля, раніше приватизована мешканцями Поляниці, стала справжнім капіталом: її ціна з приходом курорту зросла в сотні разів.
Люди відкрили свої готелі, зелені садиби, ресторани, магазини, атракції, підприємства сфери послуг. Бачимо ознаки формування середнього класу на прикладі місцевої громади.
За кращих часів курорт відвідували більше мільйона туристів на рік, з-поміж них сотні тисяч із-за кордону.
Такий приклад спонукає й інші депресивні громади Карпатського регіону, а це 4 області, стати на шлях реалізації успішного проєкту. Наразі відомо про громади, що мають бажання спробувати себе в розбудові гірськолижних курортів.
Це Закарпатські Ясінянська територіальна громада (смт. Ясіня та село Чорна Тиса) й село Лопухове (Усть-Чорнянська ТГ), село Бистриця, що на Івано- Франківщині, Славське-Рожанка та інші.
Українське законодавство визначає єдиний прозорий шлях створення таких комплексів. Виключно місцеві громади й органи влади можуть бути замовниками відповідної містобудівної документації.
А участь інвесторів (загальна очікувана сума інвестицій — 2 мільярди доларів) можлива лише на конкурентних засадах після затвердження містобудівної та земельної документації.
Тож наразі жодних інвесторів немає, їх ще треба знайти й переконати в надійності та вигоді інвестицій.
Таким шляхом і пішла місцева влада. Ще в 2017-му році розпорядженням голів Тячівської та Рахівської райдержадміністрацій було затверджено Детальний план території туристично-рекреаційного комплексу «Свидовець» (одразу ж зауважимо, що назва комплексу доволі умовна, насправді він не зачіпає сам Свидовець, а лише знаходиться поруч).
У результаті реалізації проєкту депресивний край став би «українським Тіролем». План передбачає створення до 20-40 тисяч високооплачуваних робочих місць, як на самому курорті та в приватному сільському секторі, так і на суміжних територіях і галузях.
І все було б добре… але тут ми виходимо на слизьке поле невдячної і ризикованої справи — опонувати професійним природоохоронцям.
Уже п’ятий рік, із 2017-го, тривають суди. Завершується вже друге коло судів- апеляцій від окружного до Верховного Суду.
Цікаво, що позивачами в судах, які опонують створенню сучасної інфраструктури та курортів, стали не фахові екологи, а три власники місцевих пилорам(!!).
Медійну ж та юридичну підтримку їм забезпечують як українські природоохоронні організації, так і високі політики й фонди з європейських країн, у яких, за «збігом», найбільше розвинений гірськолижний туризм.
І коли позивачами до судів «в ім’я захисту лісів» виступають пилорамники, а деяких «професійних природоохоронців» чомусь цікавить тільки мізерний відсоток території під курорт (порівняно з територіями в десятки тисяч карпатських гектарів суцільних вирубок), то виникає риторичне запитання: чи такі «подвійні стандарти» не є наслідком чиєїсь зацікавленості?
На території майбутнього курорту, за умови його розвитку, щороку планується вирубка на площі в десять разів меншій, ніж заплановані щорічні(!!) суцільні вирубки лісозаготівельників.
Для довідки: у Європі зараз функціонує більше 4000 гірськолижних курортів, які відвідує щороку 120 мільйонів туристів. Тут є 25.000 витягів і 120.000 кілометрів гірськолижних трас.
У невеликій Австрії 440 курортів, 26.000 кілометрів трас і 3.300 гірськолижних витягів.
До порівняння, в Україні, яка в 7 разів більша за територією та в 5 разів більша за населенням від Австрії, є лише мізер: 7 курортів, 120 кілометрів трас і лише 30 витягів, що функціонують...
Натомість закарпатський Рахівський район є «рекордсменом» за відсотком заповідних земель — 23%. І як тільки місцева влада та територіальні громади заявляють про плани розвитку рекреаційних проєктів на певних територіях (що не зачіпають жодних об’єктів існуючого природного-заповідного фонду), так одразу ж з’являються ініціативи «альтернативних» проєктів створення чергових»заповідників» саме на тих територіях!
Мешканці краю вже називають таких «природоохоронців» ворогами Карпат, через яких вони будуть позбавлені на своїй землі всіх прав, і на гідне життя зокрема.
Уже п’ять років триває емоційне протистояння «ресурсно забезпечених» природоохоронних бійців із фінансово неспроможними їм протистояти місцевими владами депресивних гірських районів Карпатського краю.
Можу припустити, майже впевнений, що український гірськолижний курорт з умовною назвою «Свидовець» буде. Якщо цього хочуть горяни та місцева влада, яка їх представляє і яка знає та розуміє їхні проблеми.
Відповідно до чинного (хоч не надто сприятливого для розвитку економіки та підприємництва) національного законодавства.
Щодо захисту довкілля, то горяни кажуть: «Це наш край, ми більше, ніж хто інший зацікавлені в збереженні нашої природи. Ми не хочемо жити серед суцільно вирубаних лісів навколо».
Але чи можна вважати адекватним підхід деяких природоохоронних активістів:
«Ми не захищаємо людей, ми захищаємо довкілля, а людей вважаємо за «ворогів довкілля». Це, на жаль, не жарт і не сумний анекдот, це цитата з їх реальних публічних заяв.
Нам не треба протиставляти людей і тритонів чи саламандр.
Тож на запитання «Люди чи саламандри?» має бути відповідь без протиставлення: «І люди, і саламандри!»
Відомо, що майстер-план проєкту «Свидовець» виконала канадська компанія Ecosign, що має великий досвід проєктування всесвітньо відомих курортів та олімпійських містечок. Ця компанія вміє вмонтовувати такі об’єкти без шкоди для довкілля.
Було б прекрасно, якби всі сторони-опоненти змінили своє емоційне агресивне взаємне заперечення і несприйняття на шлях співпраці.
Для того щоб максимально врахувати кваліфіковані зауваження природоохоронних громадських організацій і науковців при проєктуванні та розвитку гірськолижних курортів.
Щоб і саламандри жили у своєму звичному природному середовищі, і люди не бідували та не шукали б кращої долі на чужині. Проєктанти та місцеві жителі кажуть, що вони готові слухати і враховувати всі пропозиції. Але у відповідь — лише агресія і небажання діалогу...
Ми живемо в конкурентному світі. І «зелена повістка» — це не лише суцільний позитив, а й подекуди спроба успішних «законсервувати» свій успіх і не допустити конкуренції зі сторони нових учасників ринку. Ми повинні це розуміти.
За успіх треба боротися, його часто треба відвойовувати. Від нас залежить, чи ввійдемо ми в ЄС виключно бідним сировинним придатком (зокрема поставником щороку мільйонів кубометрів деревини), чи державою хоча б з паростками сучасної індустрії з високою доданою вартістю (яким є і гірськолижна туристична індустрія).
Leopolis.news