logo
12/10
08/10
07/10
06/10
25/09
24/09
21/09
08/09
07/09
01/09
30/08
29/08
15/08
14/08
2 ...

Про полювання очима мисливця

12-10-2021 20:39742

Про полювання очима мисливця

Полювання як воно є (Екоінформ)

 

Полювання – не втіха чи забава, а серйозне захоплення мільйонів людей, ланка їхнього духовного життя.

У наші дні нападки на мисливців та полювання в цілому стає досить модним захопленням. Ними переповнені численні ЗМІ та Інтернет. Питання охорони природи, тваринного світу хвилюють будь-яку нормальну людину, проте трагедія полягає в тому, що в повідомленнях на цю тему спостерігається або непроглядна безграмотність їх вторів, або ж кон’юктурність і фінансова заангажованість різноманітних псевдоекологічних організацій.

Особливо насторожують непродумані й некомпетентні емоційні висловолювання окремих державних діячів, не кажучи вже про тих «великих світу цього», котрі заради особистих інтересів і престижу готові нещадно знищувати Природу, тобто рубати пеньок, на якому самі ж сидять.

Надмірний радикалізм суджень, як правило, часто призводить до порушень логіки, суперечить здоровому глузду, наслідком чого можуть стати негативні зміни як в економіці, так і в соціальній сфері.

Ця кампанія нагадує часи апологета «єдино правильного вчення» добре відомого Микити Сергійовича Хрущова з його розгромними діями літератури й мистецтва.

Полювання – не втіха чи забава, а серйозне захоплення мільйонів людей, ланка їхнього духовного життя. Для багатьох воно настільки нездоланне, як і кохання, проте часто буває більш постійним і довговічним. І ще, кожен мисливець – справжній поет.

Незабутній Альфред Брем мав рацію, коли говорив: «Все, що тільки може дати природа людині, полювання дає мисливцю… Воно робить ще більше: вчить його і прагне зробити з нього людину, благородну тілом і духом. Ось що я називаю справжнім життям мисливця, ось що означає для мене полювання».

Мисливство – остання завершальна ланка мисливсько-господарського виробництва, і в цьому вона нічим не відрізняється від сфери діяльності трударя-селянина – від землі. Адже він з любов’ю доглядає птицю, корів, свиней, овець, вирощує зернові, городні та садові культури. Чим відрізняються мисливські господарства від сільськогосподарської ферми, коли вилучається частина популяції тварин, що дорівнює кількості їх щорічного приплоду?

Називати мисливство «ганебним за своєю суттю» і «розвагою садистів» за те, що мисливці в установлених законодавством і біологічними циклами місцях добувають птахів та звірів, – більш ніж некоректно.

Про це говориться у прийнятому Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Звичайно, такий Закон є життєво необхідним, адже ми самі бачимо і постійно отримуємо інформацію зі ЗМІ про жорстокість у зоопарках, пересувних звіринцях і цирках, на наших вулицях сотні тисяч покинутих собак і кішок. Хіба це не жорстокість – взяти навесні на дачу маленьке кошеня, чи цуценя, а потім восени кинути його напризволяще. І як результат – величезні зграї здичавілих собак, вовко-собаки, які спустошують наші мисливські угіддя, нападають на людей і є переносниками сказу нарівні з лисицями та єнотовидними собаками. А діяльність наших м’ясокомбінатів та боєнь – хіба це не жорстокість?

Проте це наше життя. Але Закон у зв’язку з некомпетентністю і заангажованістю його створювачів свій основний удар спрямував проти мисливців. Якщо дотримуватися його, то необхідно заборонити мисливствознавство та ветеринарію в середніх та вищих навчальних закладах (пропаганда мисливства в системі дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної і вищої освіти). Крім того, що ми позбавляємо своїх дітей з дитинства «поезії радості життя… чарівної дивної мрії…» (М.Пришвін), ми ще й ліквідуємо цим Законом цілу низку існуючих споконвіку професій: єгеря, мисливствознавця, лісничого-кінолога – так-так, лісничого. Адже лісничий – важлива складова такої різнопланової організації, як ліс, з його взаємопов’язаною єдністю тваринного та рослинного світу – всього, що існує в Землі, у повітрі. Як не дивно, але саме любов до природи, до тварин привела нас до мисливства, а мисливство, в свою чергу, посилило любов до всього живого.

Адже який справжній мисливець дозволить собі полювати в період розмноження, відстрілювати вагітних самок та знищувати потомство дичини. Проте саме на цьому наголошується в Законі. Але ж в усьому світі принцип вилучення частини «шкідливих» тварин здійснюється постійно з метою регулювання їхнього поголів’я на певних територіях спеціальними службами. Закон про це нічого не говорить. А як бути з такою вимогою: «технічні засоби, що використовуються при полюванні на диких тварин, повинні передбачати їх швидку смерть, що виключає страждання»?

Це, звісно, було б чудово, але як цю вимогу здійснити. Звичайно, необхідно заборонити та суворо карати за застосування пасток, кулемок, плашек, петель, підрізів тощо. Але щоб не було підранка під час полювання з вогнепальною зброєю – немає у світі таких стрільців, котрі б могли на сто відсотків «класти намертво» дичину. Підранки були, є і будуть, на превеликий жаль. Проте повага до будь-якого вияву життя, відверта любов до тварин, обурення у випадку їх даремного поранення чи вбивства, готовність завжди стати на їх захист – всі ці якості притаманні справжньому мисливцю. Ось чому саме серед них з’явилися сотні, тисячі видатних екологів, ідеологів, практиків охорони природи, багато славетних засновників екологічної етики та заповідної справи.

Необхідно було б при розробці цього Закону, а зараз уже для його уточнення і коректування, залучити таких людей і врахувати їхню думку, а не діяти кулуарно.

Мисливці добре розуміють свою відповідальність за життя інших істот і зважують шкоду, завдану мисливським тваринам. Мисливець, а не браконьєр чи садист, ні в якому разі не забере життя у живої істоти лише заради втіхи або забави.

І насамкінець, хочу навести висловлювання видатного американського ідеолога природоохоронного руху й основоположника екологічної етики Генрі Торо: «Я не знаю, який рівноцінний спорт можна запропонувати натомість, і коли мої друзі із занепокоєнням питають мене, чи дозволити синам поювання, я відповідаю, пригадуючи, яку важливу роль воно відіграло в моєму вихованні: «Так, робіть із них мисливців…». У житті окремої людини, як і людства, бувають часи, коли мисливці – це «кращі люди», як їх називають у племені алгонквітів. Можна лише пожаліти хлопчика, котрому жодного разу не довелося вистрелити; він не став від цього людянішим, це просто важлива прогалина в його освіті».

Віталій ПЕТЕЛЬКО,
“Лісовий і мисливський журнал”,
2006

"Екоінформ"