24 листопада 2020 року у Педагогічному фаховому коледжі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася відкрита лекція кандидатки історичних наук, доцентки Оксани Сурмач на тему «Голодомор 1932 – 1933. Пам’ять, що рятує».

Про це інформує пресцентр університету.

Зважаючи на карантинні обмеження, лекція відбулася у дистанційному форматі за допомогою платформи «Microsoft Teams». До заходу долучилися студенти та викладачі Львівського університету.

«Голодомор, як геноцид української нації, вчинений радянською владою, мав колосальні наслідки для українців. Проте масштаби пережитої травми та зміни, які спричинив геноцид продовжують впливати на все нові й нові покоління», – акцентувала Оксана Сурмач.

Доповідачка нагадала усім слухачам, що політика СРСР, яку здійснювали на території України, була спрямована саме проти українців, і саме українці складали основу селянства. Жодна інша національна група не зазнала таких втрат. У жодному іншому місці держави не застосовували таких методів, крім тих, де компактно проживали українці. Свідчення цього – постанови вищого керівництва СРСР, медичні книги, книги реєстрації смертей, свідчення очевидців Голодомору і ще сотні інших документів.

Лекторка поділилася роздумами про найстрашнішу трагедію українського народу: «Ситий голодного не розуміє. Глибокий вислів. Нам, що запалюють свічки в оселях, де в холодильниках не вичерпуються харчові припаси, неможливо відчути темряву осінніх ночей у хатинах з людьми, що втратили головне джерело життя. Вони тихо лежать опалим листям, перетворюючись на тлін. Це важко уявити і боляче усвідомити. Але будь-яка катастрофа не приходить сама по собі, навіть не за велінням декількох лиходіїв. До неї веде ланцюг подій, кожна ланка якого несе в собі код біди. Хтось віддано підкорявся наказу, хтось вважав за краще промовчати заради великої політики, хтось був близьким до вождя і вже не помічав його лиходійські риси, хтось просто вірив у все хороше, відкидаючи погане. Як же сталося таке горе? І як помітити той фатальний крок, що вивів на шлях до нього?».

Підсумовуючи, Оксана Іванівна констатувала: «Вдивляючись в контури Голодомору, в усі його таємниці та страхітливі подробиці, ми навчимося бути відповідальними та бачити явища в ширшому масштабі. Так, ми зробили неможливе і повернули собі правду та пам’ять. Головне тепер – не втратити це. Бо історична амнезія має дуже невтішні прогнози…».

Leopolis.news