Після прочитання статті Залужного виникає бажання перечитати Воєнну доктрину України 2015 року і Стратегію воєнної безпеки 2021 року, що замінила її і діє нині.

Що ми там бачимо?

1. Не зрозуміло, навіщо одне замінили на інше в плані цілей. В обох випадках дуже схожі цілі у сфері військового будівництва: локалізація конфлікту (2015), стримування подальшої агресії (2021) і відновлення територіальної цілісності (2015 і 2021).

2. Не зрозуміло, чому відновлення територіальної цілісності вказане як завдання військового будівництва, а не політико-дипломатичне завдання. Йдеться не про те, щоб спиратися лише на «Мінськ» — мається на увазі, що держава мала чіткіше визначати роль різних інструментів. Цього не було зроблено, як наслідок — кульбіти від «ніяких переговорів» до «домовитися посередині». В обох випадках військової спроможності не вистачило ні для повернення територій силою, ні для підкріплення будь-яких угод. Зараз ситуація схожа: Генштаб ставить мету змусити противника відмовитися від подальшої агресії, але часовий горизонт і обсяг необхідних для цього ресурсів залишаються незрозумілими. Україна не збирається вести перемовини з російською стороною, але просуває «Формулу миру», реалізація якої залежить від бажання росіян і їхніх партнерів долучитися.

3. В обох документах сказано, що ми можемо розраховувати на зовнішню підтримку держав ЄС і НАТО, «які вважають, що збереження незалежності та територіальної цілісності Українм є одним із визначальних факторів забезпечення світової та регіональної стабільності» (2015) і які чинитимуть «консолідований міжнародний тиск» (2021) вочевидь, разом з іншими державами. У другому випадку оцінка більш твереза, проте схоже, що фактор тиску не відповідає нашим очікуванням.

4. В обох випадках згадано про економіку: її переведення «на функціонування в умовах особливого періоду» (2015) і готовність до надання відсічі збройній агресії (2021). Актуально, але не виконано — чи принаймні ефективність інструментів сприяння економічному розвитку сумнівна. Гадаю, що стаття головнокомандувача має привернути увагу до цих суперечностей, адже проблема цілей і засобів досі стоїть для України дуже гостро. Якщо її вирішення потребує років, нам знадобиться щось більше, ніж думка головкома.