20-05-2024 15:17
2337
Від початку активної фази московської загарбницької війни проти України в українському суспільстві виникли дискусії, чи всі громадяни зобов'язані захищати свою Батьківщину від рашистського агресора. Соціальне сум'яття внесла не стільки стаття 35 Конституції України, скільки різноголосий хор правників, зокрема і рішення Верховного Суду, які неоднозначно трактують головний закон країни.
До юридичного дисонансу долучились зі своїми сумнівними коментарями і чиновники, яким в умовах воєнного часу заробітну платню добросовісно платять американські платники податків. Наприклад, Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації на своєму сайті опублікував 03 лютого 2023 року маніпулятивне роз'яснення «Альтернативна (невійськова) служба в умовах воєнного часу – що варто знати». Із цієї публікації ми дізнаємось, що працівники цього департаменту для обґрунтування власної правової позиції безсоромно жонглюють навіть конституційним законодавством. Зі статті 35 Конституції України франківські спритники вилучили 46 слів, які перешкоджають їхній правовій маніпуляції. В оригіналі статті 35 Конституції написано 117 слів, натомість лише 71 слово – у спотвореному івано-франківському варіанті.
Не менш компільовані юридичні поради надав представник Центру правової допомоги Дмитро Олександрович, який не вказав ні свого прізвища, ні своєї посади. Із фото, яке Дмитро Олександрович розмістив у тексті своєї публікації, дізнаємось, що він називає себе військовим юристом і взявся коментувати Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» та багато маніпулятивну статтю 35 Конституції України. Взявся тлумачити законодавство на тлі православного розп'яття. Відразу виникло логічне питання: «А який стосунок мають православні віруючі до альтернативної невійськової служби?» Доречніше було розмістити за своєю спиною єговістську «Вартову башту», тоді автор був би схожим на юриста, що компетентний у питаннях християнських і позахристиянських релігійних течій.
Військовий юрист переконує своїх читачів, що під час війни замінити військову службу на альтернативну невійськову не можна, тому що в час війни відсутня строкова служба, а відтак і скасована альтернативна норма. І далі оприлюднив дивовижну юридичну сентенцію: «При цьому 35 Стаття Конституції юридично продовжує діяти, але законодавство не вирішує порядок проходження невійськової служби під час воєнного стану. Стаття 23 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" про це мовчить».
Військовий юрист не пояснив, що робити громадянам у тій ситуації, якщо підзаконний акт «мовчить», а некомпетентні творці-депутати не вміли його «озвучити». Не розповів і про те, яке саме в Україні є вище від Конституції законодавство, що нездатне «вирішити порядок»?
На завершення тлумачення законодавства Дмитро Олександрович суворо застеріг своїх читачів: «Захист держави – обов’язок громадян. За ухилення від мобілізації людину можуть притягнути до відповідальності, незважаючи на ідеологічні переконання».
Яке відношення мають ідеологічні туземні переконання до релігійного потойбічного світосприйняття? Можливо, хтось зуміє це втямити із публікації Дмитра Олександровича.
Різновекторні рішення Верховного Суду
Можна впевнено констатувати, що в Україні судові рішення залежать не від дотримання законодавства, а від моральних якостей суддів та їхньої юридичної кваліфікації. Доволі часто суди відмовляють позивачам у наданні їм альтернативної невійськової служби на підставі відсутності такої норми у підзаконному акті – профільному Законі України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Верховний суд, справа №990/64/23
Вірогідно львів'янин і пацифіст, військовослужбовець Андрій Вишневецький подав до суду на Володимира Зеленського, президента і Верховного головнокомандувача, з такими вимогами:
Верховний Суд у складі суддів – Губської О.А., Єресько Л.О., Мацедонської В.Е., Соколова В.М., Уханенка С.А. – Іменем України 25 вересня 2023 року вирішив (цитую дослівно – авт.): «У задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Громадська організація "Український Рух Пацифістів", про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії – відмовити».
Зі синтаксичного порядку слів у цьому рішенні можна дійти висновку, що Верховний Суд Іменем України перекваліфікував статус Володимира Зеленського із «відповідача» у «третю особу» без самостійних вимог на боці «позивача». А через двокрапку ще й притулив пацифістів до позивача і відповідача. Дива та й годі.
Проте на цьому чудасії від Верховного Суду не завершились. Відмова у задоволенні позову була обґрунтована на підставі статті 106 Конституції України, яка не передбачає повноважень для Володимира Зеленського, щоби вирішити спірне юридичне питання стосовно альтернативної невійськової служби. Іншими словами, Верховний Суд констатував, що під час війни Верховний головнокомандувач позбавлений права вирішувати юридичні питання стосовно військовозобов'язаних і військовослужбовців.
Якщо це насправді так, тоді рішення колегії суддів іще дивніше. Встановивши факт не цілковитої юридичної дієздатності Верховного головнокомандувача у час війни, чому судді не рекомендували Володимирові Зеленському звернутись до Верховної Ради із клопотанням надати йому відсутні повноваження?
Своє остаточне рішення Іменем України Верховний Суд обґрунтував сумнівною юридичною сентенцією: «Враховуючи, що позивач являється мобілізованим на військову службу, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, ОСОБА_1 не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу. Заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу – Законом не встановлена».
Яким Законом не встановлена? У частині 4 статті 35 Конституції України сказано: «У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою».
А в статті 8 Конституції України зроблено акцент: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».
У справі №990/64/23 колегія суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду в своєму рішенні (sic!) Іменем України була зобов'язана повернути «Зміни до деяких законодавчих актів» у Верховну Раду з метою узгодження прийнятих «Змін» із конституційними нормами прямої дії. Або уважно прочитати ці «Зміни» у «Розділі VI-1. Заходи впливу щодо громадян, які не виконують обов'язки, передбачені цим законом, під час мобілізації. Стаття 1. Військовий обов'язок».
У пункті 4 статті 1 «Змін» сказано: «Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу"».
Верховний Суд, справа №344/12021/22
Натомість колегія Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду, в складі суддів Леоніда Лобойка, Наталії Антонюк і В'ячеслава Маринича, 02 травня 2024 року дійшла іншого висновку.
Колегія наголосила, що свобода віросповідання має зовнішні та внутрішні ознаки. Отож під час відмови від військової служби із міркувань совісті, особа зобов'язана не тільки підтвердити свою приналежність до релігійної організації, а ще й довести наявність у неї обумовлених релігійних переконань.
Однак колегія суддів:
Проте зазначена колегія Верховного Суду підтвердила прерогативу Конституції України над іншими підзаконними законодавчими актами стосовно проходження військової служби, мобілізації та військового обліку.
Третій апеляційний адміністративний суд, справа №177/2116/23
Колегія суддів зазначеної апеляційної інстанції 01 лютого 2024 року дійшла висновку, що в період дії воєнного стану та згідно Указів президента України від 24.02.2022 року №64/2022 та №65/2022, не обмежуються конституційні права та свободи людини і громадянина, передбачені частиною 4 статті 35 Конституції України. Відповідно від цієї конституційної статті у разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку повинно бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Апеляційний суд наголосив, що частина 4 статті 35 Конституції України не встановлює заміну альтернативної (невійськової) служби виключно лише під час строкової військової служби. Зі системного аналізу цієї норми Конституції судді вбачають, що заміна на альтернативну (невійськову) службу здійснюється для всіх видів військової служби, у тому числі й під час воєнного стану та в особливий період.
Більш детально про зазначену юридичну колізію щодо різного тлумачення права на альтернативну службу можна дізнатись зі статті адвоката Леоніда Вікторова «Чи дійсно існує альтернативна служба під час мобілізації?», яка опублікована 07 березня 2024 року на сайті видання «Liga Zakon».
Юридична підстава для альтернативної служби
Леонід Кравчук став президентом України 05 грудня 1991 року, а вже 12 грудня екстрено, наче йому горіло, підписав закон «Про альтернативну (невійськову) службу». У народі кажуть, що американські Свідки Єгови переказали тогочасним чиновникам України солідну мзду, аби тільки їхні браття у вірі не брали до рук зброю.
У червні 1996 року прийняли Конституцію України, в якій потвердили, що не всі громадяни мають обов'язок захищати Вітчизну зі зброєю в руках. Частина 4 статті 35 Конституції входить у дисонанс із частинами 1-2 статті 24: якщо маєш відповідні релігійні переконання, то отримаєш і привілей не воювати на фронті.
У листопаді 1999 році уряд прем'єр-міністра Володимира Пустовойтенка своєю постановою №2066 (з невідомого дива та не знати чим мотивований) із усіх віруючих України вибрав лише 10 релігійних організацій, адепти яких в армії не повинні служити:
Зазначену юридичну дисгармонію підхопили на початку 90-х років вітчизняні правозахисні організації, які за ґранти (фінансові заохочення) пішли на услуги до закордонних замовників. Взялись відстоювати інтереси не лише аморальних сексуальних збоченців, а й підважувати основи громадянського обов'язку захищати Батьківщину.
Наприклад, Українська Гельсінська спілка заповзялась провадити агітацію, що не тільки специфічно обрані групи віруючих мають право на альтернативну службу, а й усі, кому заманеться, зосібна і пацифісти. Представники спілки у 2004 році бідкались: «Проте українське законодавство, зокрема, закон про альтернативну службу передбачає лише право на її проходження тільки з релігійних переконань, що звужує конституційний обсяг прав громадян».
Пустопорожня Організація Об'єднаних Націй, а саме її Комісія із «примх» людини, у 1995 році опублікувала резолюцію, в якій заявила, що «особи, які проходять військову службу, не повинні бути позбавлені права відмовлятись від військової служби з міркувань совісті». Комісія навіть постановила щороку 15 травня відзначати Міжнародний день ухилянтів. Ці вередливі громадяни повноцінно користуються всіма благами суспільства без жодних оонівських обмежень, але як тільки доводиться послужити суспільству зі зброєю в руках – так відразу комизяться і згадують про ООН.
Добропорядні християни і захист від ворога
Українське законодавство про альтернативну (невійськову) службу оперте на фальшивій інтерпретації п'ятої Божої заповіді «Не вбивай». Цю антихристиянську маніпуляцію активно поширюють і некомпетентні правники, і проповідники, і релігієзнавці, які не мають найменшого розуміння, що таке буква і дух Євангелії.
Наприклад, черкаський релігієзнавець Євген Савісько на сайті «Громадське» зазначив: «Представники релігій, в яких є заборона на вбивство, можуть служити в підрозділах забезпечення: медицина, зв'язок, логістика, транспорт, ремонт, кухня, ІТ, інженерні війська тощо».
А є християнські деномінації, які заохочують до вбивства?
На тому ж сайті адвокатка Тетяна Лєбєдєва висловилась: «Тих же капеланів багато “на нулі” — і всі вони зі зброєю. То яка релігія може бути?»
Лєбєдєва вважає, якщо християнин взяв у руки зброю, щоби захистити свою країну, то він відразу перестав бути християнином? Це примітивне і плоске розуміння суті християнства. Адвокатка також переконана, що релігійність часто є засобом для ухилення від призову і мобілізації. Саме тому влада не модернізує закон про альтернативну службу, щоби не відкрити ще один шлях для «легального» ухилення від армії. Цим шляхом, на її думку, скористаються люди, які ніколи не були дотичні до релігії.
Тетяна Лєбєдєва не пояснила, в який іще спосіб можна модернізувати альтернативну службу та не навела християнських підстав для створення альтернативної служби. П'ята Божа заповідь «Не вбивай», якою зловживають, стосується побутового, внутрішнього життя спільноти (країни), а не нападу зовнішнього агресора. Право носити і застосовувати зброю є невід'ємним природним правом людини, а відтак і християнина, на самозахист себе, своїх близьких і свого майна.
У Новому Завіті не зафіксовано утопічного християнського пацифізму. Євангелист Лука зазначив, що коли Йоан Хреститель здійснював ритуал хрещення в ріці Йордан і до нього прийшли воїни, то він не вимагав від них скласти зброю. Йоан лише повчав воїнів, щоби вони нікому не робили навмисне зло, фальшиво не доносили на своїх товаришів і задовольнялись своєю платнею. Тобто, щоби під час військових походів не грабували цивільне населення (Лука, 3: 14).
Ісус Христос також не забороняв апостолам носити зі собою зброю. Під час Останньої вечері, коли Ісус настановляв своїх учнів та передбачив свій арешт і смерть на хресті, апостоли вигукнули: «Господи! Ось тут два мечі» (Лука, 22: 38).
Йоан Богослов, улюблений учень Ісуса Христа, написав у своїй Євангелії, що коли Ісуса арештовували, то Петро вихопив меч і відтяв вухо слузі первосвященика. Ісус сказав до Петра: «Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав Мені Отець, – чи не мав би Я її пити?». Господь не зганив апостола Петра за те, що носить зброю, а лише скартав, що невчасним (помилковим) застосуванням зброї Петро перешкоджав місії Ісуса відкупити людство на Голгофському хресті (Йоан, 18: 10-11).
Пліній Молодший, якого римський імператор Траян (53-117 рр.) скерував керувати Віфанією, питав у Траяна, що йому робити із християнами? Траян відповів: «Нічого не роби. Християни загрози не представляють». Ба більше, у війську Траяна був корпус християн-воїнів чисельністю орієнтовно 11-12 тисяч. А відомий церковний історик Євсевій Кесарійський зафіксував 147 військових підрозділів, до складу яких належали виключно християни, які брали системну участь у різних битвах. Ні в часи Ісуса Христа, ні в часи Ранньої Церкви у християн не виникало проблем чи осудження стосовно носіння зброї та участі у військових експедиціях.
Добросовісний протестант Вадим Прокопчук із Волині, представник спільноти Євангельських християн-баптистів, ретельно простудіював Біблію, проте не знайшов жодної заборони брати до рук зброю з метою захисту. Відтак Вадим і його брат, який у цій християнській спільноті служить дияконом, записались до Сил територіальної оборони, а згодом і в штурмову бригаду.
Сьогоднішній пацифістський рух псевдорелігійних альтернативників є опертим на ідеології західних неомарксистських лівацьких рухів, симпатиків терористичної Московії. В своїй суті як у мирний час, так і під час війни ці пацифісти є підступною п'ятою колоною, яка діє не на користь України, а в інтересах зовнішніх деструктивних сил.
Ярослав Левків, для Leopolis.news
спілчанин Національної спілки журналістів України
