Цю картину я побачив нещодавно в Музеї українського сучасного мистецтва Корсаків у Луцьку. Вона вразила мене своєю громадянською позицією й актуальністю. Відразу виникло бажання поцікавитись автором.

Виявилось, що це – луцький художник Микола Кумановський. На жаль він уже в інших світах. Помер на початку російсько-української війни 2 серпня 2016 року. Мабуть, незадовго до смерті написав і цю шедевральну річ-заклик до сучасників: “Невже дозволиш аби москаль витирав маминим рушником свої чоботи?”.

Народився М.Кумановський 31 серпня 1951 року у містечку Сатанові на Хмельниччині у звичайній українській сім’ї. Батько – пережив Голодомор, німецький полон. Мати була розкуркулена, заслана в Казахстан, але ледь не пішки повернулась в Україну.

Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. Івана Труша, згодом два роки навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Перебував під впливом львівського андерґраунду, захоплювався поезією та філософією. У студентські роки не був лояльним до комуністичної партії та тримався осторонь соціалістичного реалізму. Помешкання Кумановського у 70-ті роки було місцем зібрання міської інтелігенції, обміну літературою (в тому числі забороненим самвидавом). Був першим головою об'єднання Клубу творчої молоді. Під керівництвом Кумановського було організовано низку опозиційних радянському ідеологічному мистецтву виставок.

Обіймав посади художника-постановника і головного художника Волинського театру ляльок. З кінця 1980-х років займався лише творчою роботою. Оформляв декорації, розписував храми, малював картини, організовував художні виставки та фестивалі. Він - автор ряду мистецьких проектів. У 2011 році став лауреатом обласної премії ім. Йова Кондзилевича. Працював у напрямку метафоричного символізму. Творив здебільшого у станковому малярстві. Мав численні виставки по різних містах України. Відомий також як автор низки поетичних збірок. Його художні твори спонукали подружжя Корсаків до створення Музею сучасного українського мистецтва. Про свої твори він писав: “Для мене ці роботи є відродженням душі українця в Україні”. Помер Микола Кумановський у Луцьку після тривалої хвороби у віці 64 років.