19 жовтня 1918 року у Львові Українська Національна Рада, спираючись на право народів на самовизначення, проголосила створення Української Держави на українських етнічних землях Австро-Угорщини. Після схвалення Конституції 13 листопада 1918 року новостворена держава отримала назву – Західноукраїнська Народна Республіка (за тодішнім правописом: Західно-Українська Народня Република) (ЗУНР).

ЗУНР постала під впливом проголошення самостійності Української Народної Республіки в Києві 22 січня 1918 року і за сприятливих умов – ослаблення Австро-Угорської імперії внаслідок Першої світової війни.

ЗУНР охоплювала територію, заселену українцями, а саме: Східну Галичину, Лемківщину, Надсяння, Буковину та Закарпаття. Але у зв’язку з опором австрійського намісництва новій владі та намірами поляків включити, зокрема, Східну Галичину до складу Польщі, українці 1 листопада 1918 року змушені були взяти владу у столичному Львові збройним шляхом (Листопадовий чин). 22 січня 1919 року відбулася злука: ЗУНР об'єдналася з Українською Народною Республікою та отримала назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР).

Мапа «Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР)», БФ «Україна-Русь» (2008)

Ми, «західняки», часто чванимось, що добре знаємо свою історію. Чого на жаль не скажеш про нашу молодь. Ось яскраве тому підтвердження. Декілька років тому мені, як досліднику і голові БФ «Україна-Русь», випала нагода, за сприяння Львівської ОДА, здійснити просвітницький тур містами Львівщини. І яким було моє здивування, коли на зустрічах зі старшокласниками, під час обговорення подій столітньої давнини на наших землях, майже ніхто не міг назвати імені президента ЗУНР. А в Сокалі, взагалі трапився курйоз, коли учні не знали Євгена Петрушевича, а поруч біля будівлі, де відбувалася наша розмова, стояв величний пам’ятник президенту. Щоправда, скульптор також «забув» вказати, хто таким був Євген Петрушевич, сподіваючись, що всі це знають!

Але «заслуга» того, що молоде покоління не знає власної історії повністю лягає на владу. Ще донедавна міністерство освіти очолювали відверті українофоби «табачники», які запровадили три види підручників з історії – окремо для західних, північно-центральних та південно-східних областей. Історія подавалась і подається у спотвореному вигляді, під чужим кутом зору. Культ українських політичних діячів, героїв, м’яко кажучи, не вітався. Власне, все було зроблено для того аби учні не знали свого героїчного минулого! А на Личаківському цвинтарі у Львові, де покоїться прах згаданого Євгена Петрушевича, на капличці навіть не зазначено його імені та статусу, ба більше, капличка завжди зачинена, за винятком 1 листопада. І навіть представники влади того дня часто «забувають» покласти на могилу вінок! А це таки - наш Президент! На противагу - кожен в Польщі знає, хто такий президент (1918-1922) Ю. Пілсудський і його могила у Варшаві завжди у квітах! А що хотіти, якщо Український інститут національної пам’яті очолює особа єврейського походження - А.Дробович.

Але чому ми, українці, не вшановуємо ЗУНР 19 жовтня, а завжди - лише 1 листопада? Та тому, що наші попередники були розумнішими. Адже не штука проголосити незалежність, а головне взяти владу у свої руки. За цією аналогією тьмяніє і дата 24 серпня 1991 року – незалежність то проголосити, але досі не «запанували у своїй сторонці». Підтвердженням тому є хоча б той факт, що минулого року Президент України неукраїнець В.Зеленський не привітав нас ні 19 жовтня, ні 1 листопада!