13-11-2019 10:308852
Леся Олендій ось уже 8 років живе і творчо працює в Італії. Саме вона, Леся Олендій, талановита українка з Новояворівська, написала романну версію за фільмом та кіносценарієм «Гніздо горлиці». Крім того, у її творчому доробку є й інші власні книги - «Шляхами академіка волі», «Mia Italia», «Італія під мікроскопом» та книги в співавторстві - «Україна в мені», «Придивитись до життя», «Заведи мотоцикл», «Підземне царство метро».
Чому Ви погодились написати роман і взяли такий непростий сюжет про українку-заробітчанку? Що Вас спонукало до цього?
Сюжет роману вибирала не я. Одного дня через приватні повідомлення у ФБ зі мною поконтактувала людина з видавництва КСД і запропонувала написати роман за вже відзнятою кінострічкою, що через кілька місяців мала вийти на екрани кінотеатрів. Роман за кінострічкою? Це як? Звучало дивно. Такого досвіду у мене не було і, відповідно, з'явилося чимало сумнівів, чи зможу. Саме так я й відповіла представниці з видавництва. Вона дала мені час подумати. За дні думання я вирішила відмовитися від пропозиції. Проте людина, яка вела зі мною перемовини, переконувала, що мої сумніви даремні, оскільки маю багаторічний досвід роботи в українській журналістиці, видані книжки і до того ж, із життям в Італії знайома зсередини. Так було досягнуто згоди.
Олеся Олендій із Сюзанною Міклою
Спершу мені надіслали для перегляду кінострічку із паролем доступу до неї. Вона була у тій версії, в якій згодом вийшла на телеекрани. Тобто із загибеллю Дмитра. Через тиждень я отримала текст кіносценарію. Моя робота полягала в тому, щоб прикрасити ялинку: оздобити «голі» діалоги описами місцевостей, побуту головних героїв і їх у ньому, передати відтінки почуттів. Досвід цікавий, оскільки мова героїв була такою, якої я ніколи не вживала у своїх творах. Та ще й закарпатський діалект, бо писав їх Василь Мельник – автор первісного твору «Гніздо горлиці». Закарпатський письменник не дожив ні до закінчення зйомок фільму, ні до народження нової, «моєї» «Горлиці».
Змінювати діалоги і основну сюжетну лінію я не могла. Щодо решти мала вільну волю. Саме тому італійську частину подій у романі я розширила сценами, яких у кінострічці немає. Це і сон, що сниться Дарині перед її остаточним поверненням в Україну, і її заробітчанство на прибираннях. Її сон – плід моєї фантазії, настромленої на інформацію про походження назви міста Генуя. Історія її прибирань – зміксовані мною реальні розповіді з життя кількох знайомих українок.
Ось уже 8 років Ви живете і творчо працюєте в Італії – не як заробітчанка. Як змінилося Ваше життя за цей час? Яким є смак італійського хліба?
Не як заробітчанка означає, що в Італію я приїхала не задля допомоги рідним в Україні, а облаштувати тут власне життя-побутування. І лише з далекої відстані може видаватися, що життя в Італії легке, веселе і захоплююче, як спуск із гірки на санчатах. Насправді життя в Італії недешеве. А, якщо відповідати на Ваше запитання прямо, з італійського хліба найбільше мені смакує піца. :)
Рік я працювала за контрактом у міжнародному проекті: робота цікава, у постійному русі, з відрядженнями в італійські міста, у яких раніше не бувала. Проте втомлива. Тому сил вистачало лише на писання віршів.
На якомусь з життєвих етапів розпочала мандрівку до пізнання власного «я» через роботу сили думки і знайомство з глибинами духовності. Ці знання змінили мене і моє світосприйняття. Я продовжую вивчати тематичну інформацію, оскільки для мене її ніколи не буває достатньо. Виробила власний дієвий метод позитивних змін реальності на відстані.
Чи зустрічаєтесь в Італії з українською громадою? Чи берете участь у культурному житті українців?
З громадою не зустрічаюся. Підтримую контакти з окремими українцями, спілкування з якими мені цікаве і наповнює мене духовно. У жовтні я відвідала в Мілані виставку художніх творів, у якій брала участь талановита українка з Ужгорода Сюзанна Мікла. З Сюзанною ми знайомі і коли в мережі мені потрапила на очі інформація про виставку, організувалася так, аби мати змогу потрапити на її відкриття. Я й не підозрювала, до якого особливого світу дотикнулася Сюзанна. Річ у тім, що виставка відбувалася у залах Культурного центру, де свого часу співали світової слави оперна діва Марія Каллас та зірка італійської сцени і кіно Адріано Челентано. При цьому Культурному центрі утворилося творче об'єднання Gruppo Artistico Rosetum. Серед італійських митців об'єднання - єдина українка Сюзанна Мікла.
Як часто буваєте в Україні, зокрема у Львові? Коли побували і що здивувало?
В останні роки в Україні буваю надзвичайно рідко - раз у рік-півтора. Востаннє була під час недовгої зимової відпустки. Транзитом через Львів – з аеропорту до батьків, у Новояворівськ і назад в аеропорт.
У моєму серці і моїй пам'яті живе той Львів, в якому минуло двадцять років мого життя: від студентських і час роботи в різних львівських виданнях. У моєму Львові працюють заклади і живуть люди, яких вже, на жаль, немає. Сьогоднішнього Львова я не знаю. Думаю, мене б багато що здивувало.
Ваше нове захоплення – це сторінка про Італію https://ukrita.com/. Розкажіть трішки про це.
Насправді співпраця з сайтом про Італію для українців, які тут проживають чи українців із-за меж, які цікавляться Італією для мене не стільки захоплення як журналістська допомога в інформаційному розвитку сайту людині, яка його створила. Не думала, що знову вбиратиму на себе журналістські штанці. :) Ця співпраця для мене цікава, оскільки завдяки їй мої розповіді про Італію розширилися і вийшли за межі моїх книг «Mia Italia» та «Італія під мікроскопом». На сайті мої публікації читає значно ширша аудиторія читачів. До того ж, для мене вони ще й корисні, оскільки сприяють зав'язуванню дружніх стосунків як із цікавими українцями так і з італійцями, про яких я розповідаю. Щиро дякую Олександрові Мінковському, який запропонував мені цю співпрацю. І дякую Вам за цю розмову!
Дякую за спілкування. Бажаю успіхів і нових цікавих життєвих мандрів!
Оксана КРИШТАЛЕВА, спеціально для Leopolis.news