Пресслужба Апарату Верховної Ради України тріумфально повідомила, що депутати нарешті прийняли у першому читанні за основу проєкт Закону «Про суд присяжних» (реєстр. №3843) та проєкт Закону про внесення змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів» (реєстр. №3844) у зв’язку із прийняттям Закону «Про суд присяжних».

Принагідно зазначимо, що у Верховній Раді, де гіпотетично повинні концентруватись інтелектуали із найвищим АйКю, ще досі не навчились писати правильно слова «преслужба» і «проєкт». Відповідно, на яку якість законів можна очікувати у процесі неосвіченої депутатської конвеєрної законотворчості.

Законопроєкт про повноцінну легалізацію присяжних у судовій системі України подав депутат провладної партії «Слуга народу» Павло Фролов ще у липні 2020 році. Понад рік цей проєкт проходив через різні комітети та експертизи, аж поки у листопаді 2021 року був включений до порядку денного. Далі цей законопроєкт поклали під сукно, показово демонструючи, що центральній владі цілком не потрібне повноцінне судове народовладдя. Принагідно нагадаємо, що такий же законопроєкт про суд присяжних ще у 2011 році напрацювали депутати Геннадій Москаль і Сергій Власенко, однак регіоналам він також не був потрібний.

Аж раптом виникла нагальна потреба вступити в НАТО. Тоді й було сказано, що про ніяке НАТО не може бути мови, якщо в Україні, зокрема, немає цивілізованого правосуддя, якщо обіцянка реформувати правову систему України досі не виконана. Тоді й дістали з-під сукна законопроєкт Фролова і нагально почали його доробляти «на коліні». Хотіли як швидше і краще, а вийшло як завжди: суд присяжних повноцінно і фахово не запрацює. Цей юридичний напівфабрикат і далі буде лише додатком до нинішньої корумпованої судової системи.

Відбір кандидатів на Лаву присяжних

Найперше дивує, що присяжним може стати людина, якій виповнився 21 рік. А чому не в 16 років? Отримав паспорт – і в присяжні. Ні життєвого досвіду, ні правової обізнаності, ні жодної громадянської відповідальності за своє рішення. Пропонувати людям, необізнаним в юриспруденції, вирішувати складні кримінальні питання, означитиме дискредитувати саму ідею суду присяжних, які повинні керуватись виключно здоровим глуздом: «Чи був вчинений злочин?»; «Чи у злочині винний підсудний?» Однак у кожного присяжного індивідуальний глузд, а ще і не завжди цей глузд буває здоровим.

Законопроєкт передбачає, що на Лаві присяжних буде задіяно вісім осіб, а ще троє будуть запасними про всякий випадок. Також передбачено, що сторона обвинувачення, прокуратура, і сторона захисту, адвокатура, під час відбору кандидатів у Лаву присяжних зможуть відхилити не більше двох претендентів із боку як прокуратури, так і адвокатури.

Водночас не передбачено кримінальної відповідальності для присяжних, якщо вони не повідомили про обставини, які не дозволяють їм брати участь у суді. А це непогашена судимість, перебування під слідством, близьке знайомство з підсудним, суддею, прокурором, вживання сильнодіючих речовин, лікування у психоневрологічному диспансері тощо.

Оскарження вироку присяжних

Суперечливою в проєкті є стаття 28 «Оскарження вироку суду присяжних». Законодавці вирішили, що вирок присяжних можна відміняти. Тоді навіщо потрібні такі суди? Чим суд присяжних буде відрізнятись від нині діючих судів?

Вирок присяжних будуть скасовувати в апеляційній та в касаційній інстанціях із таких підстав:

а) порушення процедури формування Лави присяжних;

б) порушення норм кримінального процесуального законодавства;

в) надмірна суворість міри покарання.

За порушення процедури формування Лави присяжних повинні нести відповідальність суддя, прокурор і сам присяжний, а в окремих випадках і адвокат.

За порушення норм кримінального процесуального законодавства повинен нести відповідальність суддя.

Надмірна суворість міри покарання не може бути оскаржена, бо такою є воля народу, якщо ми насправді створюємо суд присяжних. Одночасно не може бути скасований і виправдувальний вирок, якщо такої думки дійшов суд присяжних.

Моделюємо ситуацію, яка може виникнути на підставі недосконало написаного законопроєкту. Наприклад, кримінальна справа потрапляє в суд присяжних, а прокурор не впевнений, що присяжні оголосять обвинувальний вирок, оскільки доказова база прокуратури непереконлива. Прокурор зустрічається зі суддею, з яким вони добре знаються, і просить суддю не бути надто пильним і доскіпливим під час відбору кандидатів у Лаву присяжних. Отримавши згоду, прокуратура проштовхує у Лаву присяжних 2-3 своїх інтересантів (навіть достатньо і одного), які не мають права бути присяжними. Якщо присяжні повелись на докази прокуратури і оголосили обвинувальний вирок, тоді все гаразд. А якщо ні, тоді прокурор у пориві патріотичного гніву голосно заявить, що йому раптом стало відомо, що такі-то присяжні не мали права брати участі у суді через такі-то незаявлені причини. Відповідно, виправдувальне рішення присяжних автоматично скасують. Відтак почнуть новий судовий розгляд із іншим складом присяжних, до яких знову можуть інкорпорувати осіб, непридатних для Лави присяжних.

Якщо такий номер вдруге не пройде, то з'ясується, що під час слухання судової справи мало місце порушення норм кримінального процесуального законодавства. Після наступного, вже третього слухання тієї ж самої судової справи, оскаржать надмірну суворість народної міри покарання. А там спливе і термін притягнення підсудного до відповідальності.

Хороша ідея повноцінно імплементувати суд присяжних в юридичне поле України може бути дискримінована, якщо в основу законопроєкту закласти люфти для її дискредитації.

Умови праці присяжних

У приміщеннях більшості судів нема навіть кімнати для адвокатів, а для роботи присяжних і поготів. Де розмістити присяжних? Адже їхнє приміщення повинно бути ізольованим, мати окремі туалети, щоби не ходити по будівлі суду і не контактувати з людьми, які не беруть участі у судовому процесі, але «полюють» за присяжними із метою психологічного впливу на них.

А на час слухання судової справи присяжні будуть перебувати в окремому ізольованому приміщенні, чи їх будуть відпускати додому і наражати на контакт із зацікавленими особами? Чи буде передбачена охорона для кожного присяжного під час слухання судової справи, а ще і певний період після її завершення? Наприклад, до присяжних можуть прийти додому і запропонувати великий хабар. А можуть і пригрозити фізичною розправою присяжними або їхніми родинами, якщо не ухвалять потрібного рішення.

А скільки часу будуть тривати слухання судових справ? Якщо роками, як це відбувається сьогодні, то ніякі присяжні стільки часу не витримають і не будуть ходити в суд. Також ніякий власник підприємства не буде відпускати свого працівника у судові засідання кілька років поспіль.

Сьогодні присяжні беруть участь у слуханнях малозначущих справ, які тривають не більше одного судового засідання, максимум – двох. Тим не менше присяжних у судах не вистачає. А де набрати присяжних на всі кримінальні справи?

Якщо в обласному центрі ще якось вдасться створити щось схоже на Лаву присяжних, то що робити в районних судах, де приміщення цілком не пристосовані для роботи присяжних. Возити всіх в обласний центр? Утримувати роками підозрюваних у СІЗО в черзі, поки вдається потрапити на суд присяжних? А скільки таких Лав присяжних буде розміщено в приміщенні одного суду?

Або що робити у випадку, якщо у справі проходить кілька підозрюваних, наприклад, четверо? Двоє заявили, що хочуть суду присяжних, а двоє інших категорично відмовились, оскільки адвокати їх переконали, що з одним суддею буде легше домовитись, аніж із вісьмома присяжними. Як тоді слухати таку справу?

А ще в законопроєкті передбачено, що присяжних не допустять до розгляду справ про найбільш сокровенне – про корупцію. Довічне ув'язнення – будь ласка. Ще через два роки допустять і до слухання справ про тяжкі злочини, а ось там де великі бюджетні гроші, де розкрадання податків самих же присяжних – там зась. Участь у судових справах про крадіжки бюджетних мільйонів – це відокремлена вотчина тільки для професіоналів, а не громадян, які декларували повноваження цим професіоналам.

Не на часі

Творити суд присяжних у час війни є великою нераціональністю, якщо не сказати глупством, навіть із фінансової точки зору. Недарма ще у 2020 році, а тоді ще не було агресивного вторгнення кремлівських терористів, Міністерство фінансів не підтримало таку ідею з огляду на скромний національний бюджет. Міністерство юстиції також висловилось проти, оскільки необхідно вдосконалити правову систему, що не так просто зробити. Нинішня юридична система ще й досі має рудименти каральної совєтської системи, і цей рудимент буде конфліктувати із концепцією суду присяжних.

Для початку потрібно створити окреме приміщення для суду присяжних, потрібно подбати, щоби судові засідання транслювали на відеохостигу YouTube або аналогічному. Після завершення слухання справи і оголошення вироку відеоматеріал ще потрібно зберігати у загальному доступі обумовлений період часу.

Потрібно остаточно визначитись, за яким принципом буде сформуватись Лава присяжних: територіальним, де проживають присяжні, чи також і реєстраційним, де присяжні зареєстровані. Тому що в часі війни громадяни переміщуються по території, шукаючи безпечне місце.

Та найперше потрібно створити Школу присяжних, навчили потенційних учасників судових процесів елементарним азам юриспруденції. Адже люди навчаються роками, щоби стати суддями, адвокатами, прокурорами, поліціантами. Не можна прийти з вулиці й без елементарних юридичних знань та належного життєвого досвіду братись вирішувати, чи підозрюваному сидіти довічно, чи відпустити його на волю.

А найголовніше, чи судова система налаштована оптимізуватись і слухати кримінальну справу із участю присяжних щоденно і не довше двох тижнів? Не розтягувати слухання судових справ на роки і не змушувати людей силоміць бути присяжними, бо користі від такого примусу не буде.

Під час війни є можливість якісно здійснити такий проєкт, коли рашисти наступають на фронті? Нема. Сьогодні кошти, які планують скерувати для Лави присяжних більше потрібні на фронті. Якщо втратимо країну, тоді кому буде потрібний суд присяжних?

Насильницький закон про Лаву присяжних

У законопроєкті про формування суду присяжних передбачено, що громадян будуть обирати кандидатами у реєстр присяжних «сліпим» жеребом із реєстру виборців. У разі відмови брати участь у судових засіданнях, а це називають неповагою до суду та невиконанням конституційних обов'язків, відмовників будуть штрафувати на 3,400 гривень, 6,800 гривень і 12,112 гривень. При чому депутатам навіть не спадає на гадку, що штрафуючи батька або матір, вони прирікають на жебрацький спосіб життя і їхніх дітей. Тим паче у час війни та економічної нестабільності, коли присяжним не завжди і не всюди оплачують їхню працю в судах.

А ще законотворці посягнули на конституційні права громадян, тому що в Конституції, у Розділі VIII не передбачене примусове покладення на громадян обов'язків бути присяжними. А ще в Україні нема аналогічного закону, який би зобов'язував громадянина примусово виконувати обов'язки президента, керівника уряду, депутата ВР, прокурора, судді... Тоді чому у Верховній Раді вирішили, що силоміць можна зобов'язувати людей бути присяжними?

Відповідно частини четвертої статті 124 Конституції України громадяни безпосередньо беруть участь у здійсненні правосуддя через інституцію присяжних. Присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та виключно за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя (частина перша статті 63 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Отож примус виконувати обов'язки присяжного, а тим паче штраф за небажання бути присяжним є антиконструкційними.

Рашизм головного мозку

Реанімація законопроєкту про повноцінне створення суду присяжних у судовій системі України активізувала найбільше тих правників, які причетні до участі в судових засіданнях. Такі правники поутворювали різні групи, обговорюють цей юридичний законопроєкт, пропонують своє розуміння діяльності інституції Лави присяжних.

Одна із таких груп адвокатів, під головуванням Олексія Шевчука, спікера Національної асоціації адвокатів України (НААУ), а водночас і голови Комітету НААУ із питань інформаційної політики та взаємодії зі ЗМІ, провела обговорення пропозицій до зазначеного «сирого» законопроєкту. В цьому заході взяв чи не чільну участь адвокат Ілля Новіков, який повчав присутніх про впровадження суду присяжних на підставі свого досвіду на Московії. Ба більше, доповідачі також посилались на правовий досвід юриста Анатолія Коні, судового оратора у царській Московії та вправного пристосуванця до каральної системи більшовицького кривавого режиму.

Скільки часу ще потрібно, щоби громадяни України остаточно розірвали ментальну отруйну пуповину із імперією червоного диявола. Чому цим маститим адвокатам не дослідити і не посилатись на князя Володимира Святославовича і його Статут «Про десятини, суди і людей церковних»? На кодекс «Руська правда»? На давньоукраїнські суди першої інстанції – громадські суди, де громада контролювала судові рішення? На судову систему прогресивного на той час Великого князівства Литовського, до якого належала більша частина українських земель?

Чому не дослідити судоустрій Галичини у складі Австрійської імперії. Після революції 1848 року розпочалась і судова реформа, а після прийняття австрійської Конституції 1849 року було передбачено відокремлення судової влади від виконавчої і законодавчої, а водночас були закладені основи для створення суду присяжних.

Система судів у Галчині була триступеневою: одноособові повітові суди, колегіальні окружні (крайові суди), колегіальні вищі крайові суди. На відміну від інших частин Австрійської імперії в Галичині – у Львові та в Кракові – створили два вищі крайові суди. До Львівського крайового суду територіально належала і Буковина.

Вивчення і провадження досвіду функціонування тогочасної судової європейської системи в Галичі принесе більше користі, аніж мавпування східно-ординських рашистських звичаїв.

Висновок. Сьогодні стосовно Лави присяжних доцільно прийняти тимчасовий закон із огляду на воєнний стан, а потім і повоєнний стан. Вже згодом, коли ситуація в Україні стабілізується – прийняти вдосконалений постійний закон, який не буде суперечити здоровому глузду і окремим статтям Конституції. Висвітлені в статті недосконалості законопроєкту, прийнятого поспіхом, є лише видимою частиною юридичного айсбергу. Для виявлення і висвітлення усіх правових хибів, які заклали у законопроєкт, потрібна не стаття, а чимала юридична дисертація.

Ярослав ЛЕВКІВ, Leopolis.news