logo
31/10
17/10
27/09
06/09
05/09
02/09
12/08
21/07
29/06
26/04
18/03
14/01
31/12
18/12
... 3
5 ...

Еліза Дзвонкєвіч: Святий Іван Павло ІІ міг би стати патроном польсько-українських взаємовідносин

10-04-2020 16:109906

Еліза Дзвонкєвіч: Святий Іван Павло ІІ міг би стати патроном польсько-українських взаємовідносин

Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові є найбільшою польською консульською установою у світі. Тут донедавна видавали найбільшу кількість віз та працює чи не найбільше польських дипломатів. У нашому місті польський консулят діє з 1989 року. Але вперше в історії його очолила жінка. Сьогодні нашим співрозмовником є Генеральний Консул Республіки Польща у Львові Еліза Дзвонкєвіч. Розмовляємо з пані консул про діяльність очолюваної нею установи, про життя поляків у Львові, про виклики і завдання, що стоять перед консулятом, про українсько-польські відносини та багато іншого.

Пані консул, ви ніколи не працювали кадровим дипломатом. І як так вийшло, що потрапили на роботу саме до Львова – у найбільшу польську консулярну пляцувку у світі. Й окрім того, представництво РП у Львові вперше очолила жінка. Які з цього приводу у вас відчуття?

Ми живемо в епоху, коли не важливо чоловік чи жінка обіймає високу посаду. І в Польщі, і в Україні жінки займають лідируючі позиції у суспільстві, а отже, і в політиці. Тож я думаю, що на цьому не потрібно акцентувати увагу.

Компетентність у виконанні функцій Генерального консула у Львові, безумовно, є важливіша. Я переконана, що в цьому унікальному місці повинні працювати люди, які добре знають польсько-українські відносини, спільну історію та розуміють специфіку цього міста та регіону, а також бачать у ньому – не обмеження, а можливості використання.

Якою є сьогодні основна місія консульства Польщі у Львові? Можливо якісь аспекти роботи Вам би хотілось посилити або впровадити щось нове?

Місія консульства залишається незмінною. Згідно з законом «Prawo konsularne» основними завданням консула Республіки Польща є захист інтересів РП та її громадян за кордоном, зміцнення зв’язків між державою і її громадянами та представниками польської меншини за кордоном. Також дуже важливим завданням є сприяння розвитку економічної, наукової, технічної та культурної співпраці між Польщею та приймаючою державою. Все те ми намагаємося робити у Львівському консульському окрузі, який охоплює три південно-західні області України – Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську.

Особисто для мене дуже важливим є постійне покращення взаємних стосунків, які не є погані, але як для сусідніх держав можуть бути ще кращі. У цьому році ми б хотіли разом відзначати соту річницю війни з більшовиками. Ми б хотіли пригадати ті моменти, коли поляки та українці пліч-о-пліч боролись проти спільного ворога. На жаль сьогодні ми опинились в ситуації, коли більшість планів потрібно буде змінити. Пандемія на даний момент становить найбільшу загрозу та ослаблює нас економічно. Саме тому найважливішим викликом сьогодні є взаємна солідарність та доброзичливість. Інстинктивно ми хочемо ізолюватись від інших та сконцентруватись на потребах своєї держави та народу. Це, звісно, найважливіше, але ми не можемо забути про солідарність. Адже тільки разом можемо перемогти загрозу, яка має світовий характер. Зважаючи на це та наперекір всьому, саме зараз ми маємо вчитись солідарності. У зв’язку з цим, наше консульство найближчим часом передасть Львівському регіональному фтизіопульмонологічному клінічному лікувально-діагностичному центрі три медичні апарати необхідні для лікування хворих на коронавірус. Інформацію про потребу закупівлі ми отримали від ЛОДА, потім обладнання було профінансоване польським Фондом міжнародної солідарності і вже невдовзі його буде передано у лікарню. 

Чи не видається вам, що поляки у Львові замкнулися у своєрідному культурному гетто, якщо так можна висловитися? Польська меншина не помітна у культурно-політичному житті Львова, хіба окрім якихось етнографічних фестивалів. Молодь польського походження виїжджає на навчання до Польщі і практично не повертається. Що скажете на це?

Я не дуже поділяю цю точку зору. Насправді, з одного боку, польське життя у Львові обертається навколо парафіяльної діяльності найважливіших римських костелів – Катедри, парафії св. Антонія та Марії Магдалени. З іншого боку, польська меншина присутня в культурному житті міста, чудовим прикладом є польсько-єврейсько-кримсько-татарсько-український міжрелігійний семінар «Ковчег», який реалізується вже понад 10 років.

Два роки тому на тилах костелу св. Антонія разом з отцями францішканцями ми організували «Родинний пікнік» для польських та українськими сімей з дітьми. Це був прекрасний приклад присутності польської меншини у публічному просторі міста.

Я хотіла б повторити цей польсько-український сусідський пікнік цього року, тим більше, що я є парафіянкою костелу св. Антонія.

Прекрасним вираженням відкритості та співпраці є Оссолінські зустрічі, в яких беруть участь багато львів’ян - поляків та українців - обговорюючи культуру, історію, філософію, юриспруденцію … На мою думку, «Кур’єр Галіційський» – це також унікальна ініціатива. Газета розміщує на своїх шпальтах матеріали про полеміку, стосунки та думки української інтелігенції, а також організовує польсько-українські зустрічі в Яремчі. Нашою надією польського життя у Львові є молоді поляки, які пов’язують своє майбутнє зі Львовом. Вони є волонтерами під час організації численних заходів Генерального консульства, їздять на тренінги та семінари. Це насіння, яке незабаром дозріє та активується у суспільно-політичному житті міста. Взірцем такої діяльності є Центр польської культури та європейського діалогу, яким керують молоді поляки в Івано-Франківську - установи з великими досягненнями, досвідом та потенціалом.

Звичайно, я погоджуюсь, що є також поляки, які живуть «поруч», а не «разом» з українцями. Але мені б хотілось, щоб такі ситуації не траплялись. Однак неможливо змінити багаторічну взаємну недовіру самим бажанням. Її можна змінити, лише якщо зусилля ставати більш відкритими будуть взаємними.

У вересні цього року у Львові мав би вже розпочати свою діяльність культурно-освітній осередок «Польський дім». Але скандали з його будівництвом вийшли вже далеко за межі самої Польщі. Коли ця справа вже буде завершена і відбудеться його відкриття?

Центр польської культури та європейського діалогу – Польський дім буде багатофункціональним закладом, який відповідає очікуванням польського середовища Львівщини, поляків у Польщі та всіх мешканців міста Львова. Він має бути не лише місцем провідних польських організацій в Україні та центром їхньої культурно-просвітницької діяльності, бути своєрідною візиткою сучасної Польщі, одночасно символом відкриття нашої країни та Європейського Союзу для наших сусідів. Будівництво перебуває на активній стадії, масштаб інвестицій можете оцінити по вул. Шевченка, однак при такій великій інвестиції не завжди все можна реалізувати відповідно до встановлених термінів. Я думаю, не варто вживати слово «скандал». Це просто складна, багатоетапна інвестиція. І тепер ситуація з коронавірусом не полегшить нам цього. Однак я переконана, що Польський дім буде побудований і стане чудовою платформою для польсько-української співпраці.

Після зміни влади у нас в країні діалог між керівництвом України та Польщі став значно теплішим та інтенсивнішим. Багато дискусійних питань політики винесли за рамки своїх зустрічей та залишили їх історикам. Що на вашу думку сьогодні є найбільшим об’єднуючим стержнем для наших народів?

Думаю, що найважливіше – повернути лад, який був перед карантином. Для громадян України надзвичайно важливим є те, щоб вони знову могли вільно перетинати кордони Європейського Союзу. Нам слід працювати разом, щоб протидіяти наслідкам економічної кризи, масштаб якої може перевищити наше уявлення та принести сумні соціальні наслідки. Крім того, в історичних питаннях у нас є цього року 100-та річниця варшавської битви та загалом – війни з більшовицькою Росією. Війни, в якій поляки та українці боролися пліч-о-пліч з комуністичною навалою. Це гарна нагода відсвяткувати цю історичну подію разом, подумати та поговорити про те, що нас об’єднує. Поляки та українці мають постійно звертати увагу на події, постаті, що відіграли позитивну роль у минулому та які можуть стати стимулом для тісніших теперішніх взаємин.

Також цього року припадає 100-та річниця від дня народження святого Івана Павла ІІ – Папи, який учив нас поважати та любити один одного. Під час паломництва до Львова він звернувся до поляків та українців: «Християни обох народів повинні йти разом в ім'я Христа». Я думаю, що цей святий має стати патроном наших взаємних відносин.

Чи визначилася польська сторона з місцями пам’яті на території Львівської області, які необхідно облаштовувати в першу чергу? Чому й досі не почалося облаштування цвинтаря загиблих польських воїнів у вересневій кампанії 1939 року на цвинтарі в Мостиськах. Наскільки я знаю, згода української сторони на це давно є.

Під час війни 1939 року на Львівщині залишилось багато солдатів польської армії, які також воювали у складі 49-го полку Гуцульських стрільців з Коломиї. Їх поховано там, де вони полягли, часто в неознакованих місцях, пам’ять про них разом із поколінням, що минає, затирається. При нагоді варто нагадати, що в лавах 49-го полку воювали також польські воїни української національності, це підтверджує, що деякі українці воювали з німецьким окупантом із самого початку, тобто від вторгнення німецьких військ до Польщі у вересні 1939 року.

Завдяки роботі багатьох громад у Польщі та Україні, у 2015 та 2016 роках на старому кладовищі в Мостиськах було створено військовий меморіал, а останки майже 150 солдатів були урочисто поховані у присутності Міністра національної оборони А. Мацєревіча, та Заступника міністра оборони України О. Шевчука при асистуванні представницького полку Польського та українського війська. На мою думку, християнський обов’язок поховати наших воїнів у освяченій землі та дати родинам та близьким можливість прощатися з ними. Я вірю, що цього року ми зможемо ознакувати наступні поховання, ексгумувати знайдені останки, перенести їх на кладовище в Мостиськах та поховати їх належним чином.

Чи не варто створити у Задвір’ї, що в Буському районі, польсько-український меморіал спільної боротьби проти більшовиків? Тут у 1920 році польські солдати зупинили навалу кінноти Будьонного на Львів і таким чином врятували цю частини Європи від комуни. У нашій спільній історії є немало яскравих сторінок, які нас єднають. Як вам ця ідея?

Героїчна оборона Задвір’я, яка зупинила навалу комуністів і врятувала Львів, стала символом драматичної, нерівної боротьби молодих польських солдатів з більшовиками. Майже всі учасники цього бою загинули, але їм вдалось захистили Львів. Саме у Задвір'ї не воювали українці, тому це місце не дуже підходить для спільного святкування. Більш вдалими є інші місця – такі як Замосць, де український генерал Марко Безручко командував героїчною обороною, яка врятувала місто та забезпечила можливість нанесення удару польськими військами з місця зосередження на річці Вепр, що врешті привело до розгрому більшовиків.

Перш за все, я вважаю, що той факт, що у 1920 р. Польща активно допомагала будувати незалежну українську державу, а українці власною кров’ю захищали кордони Речі Посполитої, яка повставала, заслуговує на вшанування у столицях обох країн – у Варшаві та Києві.

Наскільки активною, на вашу думку, є транскордонна співпраця між нашими державами. Які нові проєкти тут можливо реалізувати?

Польсько-українська транскордонна співпраця в інституційному вимірі триває вже майже 30 років. Вона починалася з моменту, коли в Польщі з’явилися незалежні реформовані одиниці місцевого самоврядування та налагодили перші контакти з громадами в Україні. Потім ті зв’язки процвітали, зокрема й у період, коли стало можливим фінансування спільних проєктів у межах програм створених ЄС. Це був той поштовх, який підніс регіональне співробітництво на новий рівень – дав змогу робити щось спільне, на що досі завжди не вистачало коштів. Тепер ми знаходимося на етапі, на якій ледь чи не кожна польська гміна, повіт та воєводство мають принаймні одного партнера в Україні, а частіше за все – значно більшу кількість. Спільні проекти створили щось корисне для обох сторін з економічної точки зору, але перш за все – дозволили сусідам пізнати один одного. І та співпраця налагоджена роками продовжується й продовжуватиметься. У польської сторони особливу надію викликає заплановане на 2020 рік завершення процесу децентралізації в Україні. Віримо, що це дасть українським органам місцевого самоврядування ще більше можливостей розвиватися та співпрацювати з Польщею.

Зараз ще складно говорити детально про нові проекти. Програма транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2014-2020 поступово закінчується. Поки важко сказати, як виглядатиме бюджет ЄС на наступні сім років та яка його частка буле виділена на Європейський інструмент сусідства та, відповідно, співпрацю зі Сходом. Очевидно, можемо говорити про напрямки подальшої роботи. Попри те, що багато інфраструктурних проектів вже було зроблено, відкритим лишається питання доступу до кордону. Тут можемо говорити так про кількість пунктів пропуску, як про рівень інфраструктури біля тих, що вже існують.

На ще вищому, макрогрегіональному рівні, перед нами втілення в життя Карпатської стратегії, до якої також долучилася Україна.

Думаю, нам завжди вистачатиме ідей, як розвивати транскордонну співпрацю.

Якою є перспектива відкриття нових прикордонних пунктів пропуску між нашими країнами? Особливо бракує піших переходів.

Потоки людей, які перетинають польсько-український кордон, довжина черг, популярність залізничного сполучення – все те дійсно вказує на недостатню кількість діючих пунктів пропуску для кожного виду транспорту. Тому працюємо з українською стороною над розбудовою мережі. Ще минулого року в Польщі почався ремонт дороги Перемишль – Мальховичі до майбутнього дорожнього переходу Мальховичі-Нижанковичі. Цього року у бюджет закладено майже 110 млн злотих на побудову інфраструктури самого переходу. У проекті передбачається, що польські та українські прикордонники та митники працюватимуть поруч, у будинках розташованих на території Польщі. Гадаю, що запуск цього переходу допоможе дещо розвантажити пункт пропуску Медика-Шегині.

Крім того, є й друга сторона медалі проблем з пунктами пропуску. Справа в тому, що деякі з них – як от згаданий Медика-Шегині – перевантажені, а інші – невикористані через дуже погані дороги, які ведуть до них з українського боку. Така ситуація у пункті Будомєж-Грушів. 100 млн євро кредиту, який надав Україні польський уряд ще у далекому 2015 році, між іншим, на ремонт доріг на підході до кордону – досі невикористаний через процедурні питання по українській стороні. Зараз бачимо обіцянки вирішення цих проблем та маємо надію, що незабаром ті прикордонні дороги приведуть до належного стану. Тоді є шанс, що потік людей буде більш збалансовано розділений поміж різні пункти пропуску та, відповідно, черги зменшаться.

Сьогодні актуальна світова тема – це коронавірус. Як уся ця ситуація вплинула на роботу консульства? Коли плануєте відновити повноцінну роботу?

На жаль, ми так як усі установи, не можемо працювати у звичному режимі. З метою безпеки консульство тимчасово повністю зачинено для відвідувачів. Призупинено прийом осіб (крім невідкладних та нещасних випадків, які вимагають втручання або допомоги консула громадянам Польщі) та прийом візових анкет чи заяв на отримання Карти поляка. Такий режим роботи діятиме щонайменше до кінця карантину, до моменту, коли будемо впевнені, що ні нашим відвідувачам, ні співробітникам не загрожує поширення епідемії.

Водночас, це не означає, що консульство не працює. Частина з нас перейшла на дистанційну роботу, займаємось доопрацюванням та плануванням наших проектів, які, маємо надію, відбудуться вже незабаром, після закінчення карантину. Серед них згадана 100-та річниця варшавської битви, події пов’язані зі святкуванням року народження Папи Івана Павла ІІ та багато інших.

Також зараз особливий період не тільки через коронавірус та всі обмеження з ним пов’язані, але й підготовку до Великодніх свят. Це добра нагода дещо зупинитися, подумати, у тому числі й про інших, про тих, яким потрібна допомога. Тому ми, як команда консульства, вирішили почати благодійну акцію «Кошик доброти». Метою її є допомога бездомним, підопічним Дому Милосердя Братів Альбертинів у Львові. Плануємо приготувати для них справжній Великодній кошик, наповнений домашніми стравами, який дозволить відчути атмосферу Великодніх Свят. Ми подумали, що якщо кожен із нас приготує хоча б одну страву, всі разом вони зберуться у великий кошик доброти. Після того, коли ми почали акцію на нашій сторінці у Фейсбуці, до «Кошика доброти» долучилося більше 100 осіб! Дякуємо всім, це неймовірно велике число. Зараз збираємо вже готові страви та завтра передамо їх у Дом Милосердя. Деталі акції всі охочі можуть знайти на нашому Фейсбуці.

Чи відбудеться у консуляті голосування громадян РП на виборах Президента Польщі 10 травня?

У Польщі все ще триває дискусія у парламенті, в якому форматі мають відбуватися президентські вибори. Кілька днів тому Сейм прийняв закон, який передбачає проведення виборів винятково шляхом заочного голосування, поштою. Зараз він потрапив до Сенату, вищої палати парламенту, де буде розглядатися і тільки після його прийняття парламентом та підписання президентом зможемо окреслити, яким чином вибори відбуватимуться.

Однак остаточне рішення про те, чи можуть відбутися вибори так як це було заплановано, буде прийнято після Великодніх свят, виходячи з рекомендації міністра охорони здоров’я, який оцінить ситуацію пов'язану із розвитком пандемії.

Кордони і Covid-19. Ваші припущення щодо відкриття кордонів? Коли це може статися? Чи допомагаєте полякам у Львові, які також певно потрапили у непросту ситуацію.

З багатьох джерел чуємо різні припущення щодо можливої дати відкриття кордонів, але треба нам усім чесно собі сказати, що відповіді на це запитання поки ніхто не знає. З одного боку, здається, що ні у Польщі, ні в Україні ще не було досягнуто піку захворювань на коронавірус. Тоді доцільним було б утримання нинішніх обмежень, які значно зменшили мобільність людей поміх нашими країнами. З другого боку, всі країни взаємопов’язані, зокрема й економічно, та мають пам’ятати про стан їхніх економік. Тому важко прогнозувати, коли назад кордони відкриються. Усім хотілося б, що це було якнайшвидше. Від нинішньої ситуації потерпають абсолютно всі. Але також усім зрозуміло, що зараз головне завдання – зупинити спалах епідемії.

Як я вже казала, попри те, що консульство зачинено для відвідувачів, ми завжди доступні для польських громадян, яким потрібна невідкладна допомога. Для них працює цілодобовий телефон, під яким можуть звертатися за консульською допомогою. Після запровадження обмежень та зачиненню деяких пунктів пропуску до нас звернулося багато громадян за порадою, як можуть перетнути кордон та повернутися до Польщі. Переважно, це були туристи чи люди, які приїхали сюди за сімейних чи ділових обставин. Більшість із них виїхало з України самостійно, власним транспортом, та деяким, що не мали такої можливості, ми допомогли у перетині кордону двома автобусами. Це частина з тієї роботи, яку виконала польська консульська служба в усьому світі. Зараз ситуація стабілізувалася. Окрім поодиноких випадків, в Україні залишилися ті польські громадяни, які тут постійно або тимчасово проживають.

Можливо маєте побажання, які би хотіли адресувати українцям? Ну і за кілька днів католицький Великдень. Щоб хотіли сказати усім нашим читачам і своїм співвітчизникам наприкінці нашої розмови.

У цих непростих обставинах усім бажаю, перш за все, здоров’я, щоб ми всі перейшли цю кризу. Також, не забуваємо й про інші події, про війну на сході України, тому всім українцям бажаємо не тільки миру, але й перш за все перемоги. Великдень – це час надії та добра, час відродження віри в силу Ісуса Христа та кожної людини. Від свого імені та від імені всіх працівників Генерального консульства Республіки Польща у Львові бажаю, щоб світло Воскресіння Христового освітило темряву, а взаємна любов, турбота та добро принесли радість та спокій. Moim Rodakom dodatkowo przekazuję szczególne pozdrowienia z okazji Święta Zmartwychwstania Pańskiego. Radosnego Alleluja!

Розмовляв Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news