logo
13/01
23/12
07/12
31/10
17/10
27/09
06/09
05/09
02/09
12/08
21/07
29/06
26/04
18/03
2 ...

«Українців не здолати»: історія двічі переселенки, яка відкрила у Львові косметологічний кабінет

06-09-2022 10:374139

«Українців не здолати»: історія двічі переселенки, яка відкрила у Львові косметологічний кабінет

Уперше втікати від російських снарядів жительці Луганщини Діані Поповій довелося в 2014 році, але те, що понад усе хотілося забути, повторилося в 2022 знову. Цього разу війна застала дівчину в Харкові, де вона здобула освіту, відкрила власний бізнес і мріяла створити сім’ю. За кордон категорично не хотіла, тож вирішила переїхати до Львова, де й знайшла в собі сили продовжити свою справу.

Український прапор у невеликому шахтарському містечку Сорокине, де народилася та раніше жила Діана, не майорить уже 8 років. Коли розпочалася війна, дівчина ходила в 10 клас.

«Це вже був дорослий для мене вік. Як бомбили сам Луганськ, я не бачила, але дуже добре чула. Було мегагучно. Не обійшлося тоді й без прильотів у моє місто. Пам’ятаю, що трусилися вікна та здригалася земля під ногами. Залишатися там було небезпечно. На деякий час ми з сім’єю виїхали», – розповідає Діана.

Тодішній школярці якраз потрібно було визначатися з майбутньою професією та університетом. Вона перевелася в українську школу, закінчила її екстерном, і вступила в Харківський національний медичний університет на бюджет. Навчалася за спеціальністю «Педіатрія».

Будучи студенткою 4 курсу, Діана вирішила піти на курси з косметології. Тоді вона навіть не підозрювала, що це стане справою її життя. Зізнається, що загорілася ідеєю мати власний бізнес відразу, як улюблене заняття почало приносити прибуток. Єдиним доходом дівчини на той момент була стипендія, тому вона вирішила скористатися можливістю поєднати професійний і фінансовий розвиток.

«Аби відкрити свій косметологічний кабінет, довелося пройти довгий шлях. Спершу я працювала вдома, а клієнтами здебільшого були мої друзі. Помаленьку назбирала кошти та разом із подругою орендувала приміщення. Крім цього, я створила акаунт в Instagram і потрохи почала його розвивати. Людей ставало все більше. З’явилася змога переїхати в ще кращий кабінет, якого зараз уже просто немає. Він знаходився в самому серці міста Харків, у будівлі поблизу облдержадміністрації. Ми зробили там свіжий ремонт, повністю облаштували його та якраз 23 лютого закупили дуже багато препаратів та косметики. На жаль, нічого врятувати не вдалося».

Діана розповідає, що з 2015 року взагалі не дивилася новини, адже свого часу вони дуже негативно вплинули на її моральний стан. У можливість повномасштабного вторгнення не вірила до останнього: доки 24 лютого не побачила у вікні дим та не почула до жаху знайомі звуки. І тоді, коли телефон не вчухав від повідомлень друзів зі словами «як ти», у дівчини було моторошне дежавю. Що робити, куди бігти, де ховатися. Як взагалі бути?

«Хотіли до Львова, але опинилися у Дніпрі»

Спочатку Діана разом із мамою та подругою ховалися від обстрілів у квартирі. Було дуже страшно та небезпечно, тому вони вирішили рятувати своє життя та втікати до Львова. Дістатися до вокзалу на той момент було надскладне завдання, до того ж ціни на таксі злетіли до небес. Дівчатам дуже пощастило, що вивезти їх до потяга погодився волонтер.

«Ми виїжджали 4 березня. Прямим рейсом потрапити до Львова було фактично нереально, тому вирішили їхати через Дніпро. За іронією долі, коли ми вже були в електричці, друг із Дніпра написав мені «як ти». Я йому сказала куди прямую. Він же надіслав номери людей, котрі якщо що зможуть нас поселити. Отак хотіли до Львова, але опинилися у Дніпрі», – пригадує Діана.

Уранці, після ночівлі на вокзалі дівчата зрозуміли, що максимально знесилені та не зможуть витримати довгий переїзд до Львова. Зателефонували одному з волонтерів у Дніпрі, який охоче взявся допомогти. Він безкоштовно віддав свою квартиру незнайомцям і сказав жити скільки потрібно, а сам переїхав до батьків.

«Жити без страху в Україні зараз не можливо»

Дівчата затрималися у Дніпрі трошки більше місяця. Паралельно шукали житло у Львові, де ситуація з орендою на початку повномасштабної війни була досить напружена. Справді, знайти хорошу квартиру за адекватну ціну таланило одиницям.

«Ми не втрачали надії. Я виставила на своїй сторінці в Instagram історію, що шукаю житло, і мені зголосилася допомогти одна з клієнток. Вона сконтактувала зі своїми друзями, котрі поселили мене та мою маму в себе у квартирі просто так», – вдячно розповідає дівчина про тих, хто так сильно допоміг у непростий час.

Чому з-поміж більш-менш спокійних міст обрала Львів, Діана пояснює, що бачила його як найбільш вдалу локацію для людини, у котрої є свій бізнес. У період війни тут проживають жителі з усіх куточків України, тому попит на послуги косметолога, безперечно, є. За чотири місяці роботи дівчина в цьому неабияк переконалася.

«Усе одно, де б я не була, у мене постійно присутня тривога. Це не проходить взагалі. Я розумію, що, можливо, мені б стало спокійніше, якби я виїхала за кордон, але туди не хотіла би. У Льовові якось був приліт, у результаті якого травмувалися жінка з дитиною. Вони втікали від війни, але вона наздогнала їх у Львові. Жити без страху в Україні зараз не можливо», – наголошує Діана.

«Мені морально важко тут знаходитися»

Львів – не нове місто для дівчини. Раніше вона неодноразово приїжджала сюди на екскурсії, а напередодні повномасштабної війни – на конгрес косметологів. Діану приваблює давня архітектура міста, із любов’ю доглянуті дворики приватних будинків, а особливо радують серце та душу прапори України ледь не на кожному куті.

«Мені подобається Львів, але я не вдома. У будь-якому разі мені морально важко тут знаходиться. Я ще досі на етапі сприйняття, що не повертаюся в Харків. Не можу просто піти погуляти по Львову, обмежуюся поки центром та дорогою до роботи. До речі, саме остання вивела мене зі стану депресії. Це мій сенс життя. Я не уявляю себе без цього».

Діана орендувала приміщення та надає косметологічні послуги у приватному кабінеті. Радіє як новим клієнтам, так і тим, хто приїжджає на процедури з-за кордону. Зізнається, що улюблена справа щонайкраще допомагає адаптуватися в новому місті.

«Їм не вдасться мене зламати»

У Львові дівчина познайомилася з іншими переселенцями з Харкова, із якими й потоваришувала. Вони намагаються підтримувати один одного, діляться хорошими спогадами про рідне місто, вчаться вільно говорити українською.

«Якщо я хочу жити й працювати у Львові та аби в майбутньому мої діти розмовляли українською, то повинна це зробити», – так пояснює своє рішення змінити мову спілкування Діана.

Війна щоденно приносить море горя та сліз. Розтрощені будинки, покалічені життя та розкидані по всьому світу українці. У межах країни станом на сьогодні внутрішніми переселенцями є майже 7 млн людей.

«Скільки ще разів потрібно переїхати? Я можу й утретє, але й на новому місці робитиму те, що люблю та чим можу бути корисна своїй державі. Допомагати волонтерам, донатити. Їм не вдасться мене зламати. Українців не здолати!».

Розмовляла Марина Венцурик, для Leopolis.news

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України